«Якщо введуть податок на хвостатих, не оплатимось». Наталія Сипченко з Турівки тримає 15 котів і три собаки

— Мишанька, Прудік, Мурчик, Кнопочка, Лесюнька, Рижик, Лисенятко, Абрикос, Циганка, Катюня, Пілюля, Зяблик, Мурочка, — перераховує 48-річна Наталія Сипченко з Турівки Корюківського району. — Всього у нас їх 15, ще й три собаки. А депутати хочуть податок на домашніх тварин. По 180 гривень з хвоста. Якщо людина живе з однієї зарплати. Почнуть істрєблять котів та собак. Ми, я уже придумала, одного запишемо, а про інших не скажемо. По-іншому не оплатимось.


Наталія Сипченко разом з (зліва направо) Муркою, Калошею, Абрикосом, Прудіком, Лесюнею та Мурчиком

Ветеринари приходять, корів, кобилу щеплять, ну і попутно котика уколють чи собачку. А щоб податки, то я вже не знаю.

Наталія Сипченко живе разом з чоловіком Андрієм Атаманюком. Раніше працювала молодшою медичною сестрою у місцевому ФАПі. Та установу закрили. Тепер жінка возить молочні продукти щонеділі на базар у Корюківку. Доглядає за старенькою мамою Марією Науменко (жінка — колишня поштарка). З ними живе і брат Наталії, він інвалід третьої групи.

До рідної Турівки Наталія Леонідівна повернулася з Корюківки, коли втратила роботу і сімейне життя з першим чоловіком не заладилось. І, запевняє, не шкодує. У селі — природа, свіже повітря.

Своїх діток у жінки немає. Зате шестеро племінників. А найбільше захоплення — коти.

— Ми з чоловіком котиків любимо. Вони нам як діти. У кожного свій характер. Он Мишко, той взагалі з чоловіком спить. Слухняний, красивий, тому все дозволено.

Мишанька у нас горожанін, культурний котик. Не просить, не кавкає, коли погодуємо, тоді і добре.

Мурчик і Прудік не миряться, б’ються. То стараюсь, щоб один був у домі, другий — надворі, і так по черзі.

Буває, що і нашкодять. Таких — надвір.

Так багато у нас ніколи не було. Треба вже і зменшувати. А жалко ж їх. То на базар поїхала, котика привезла. Я щонеділі у Корюківці молочним торгую. То подруга дасть, то чоловік від знайомого принесе. Коли ще на ФАПі працювала, прибігли двоє котиків сіреньких. І за мною, за мною. Я їх в сумку — і додому. А чоловік каже, що нашого кота машина збила. Ну, нічого. Заміна є. І такі мишолови з них поробились. Ми ж біля самої траси, то машини постійно збивають. Рік як Тьоми немає. Десять год собака жив. Уже як член родини. Такий сторож був. Чоловік йому і могилку зробив, і хрест поставив.

Приблудних котів багато.

— Чим годуєте?

— Паличками, є сухі корми. А так молоко, сир, кашу їм молочну варю, суп кожен день. Чоловік — рибак, то рибою годуємо.

«Все у мене добре»

Попри всі домашні клопоти Наталія і про себе не забуває, любить подорожі і нові враження.

— У племінниці в Чернігові весілля було, то на другий день з мосту на резинках стрибали, — розповідає жінка. Є така розвага — банджі-джампінг: коли людину обв’язують спеціальною страховкою і вона стрибає над прірвою. — Приймаю ягоди і гриби. Минулого літа заробила непогано. їздила з племінницею-п’ятикласницею Ксюшею у Карпати. П’ять днів були. Піднімалися на Говерлу. Туди п’ять годин йшли. Важко було, дихання не хватало. А все одно красиво. Наче у казці побувала. Назад за три години збігли.

У Бреч на скачки їздили. Безкоштовно. А там таку красоту поробили: і басейни, і СПА-салони. Ми на це поки що гроші заробляємо. Була на концертах братів Яремчуків та Алли Кудлай у Корюківці.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №46 (1645), 16 листопада 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: