Ляшковській Смерічці сіна на зиму не заготовили. Теля Буяна продали

«Весною корова захворіла, впала. Відходили. Сиджу вдень у хаті під замком, боюсь Бобрових»

Рік, як багатодітна сім’я переселенців Бобрових осіла у Змітневі Сосницького району. Перебралися з Хрустального (Красного Луча) Луганської області. У 36-річної Олени та 42-річного Володимира семеро дітей. Крістіні — 17. 15-річна Аліна, 12-річний Станіслав, 11-річна Анастасія, 9-річна Дарина — школярі. 4-річний Нікіта ходить у дитсадок, найменшому Мирославу — рік.



Для повного щастя нардеп Олег Ляшко подарував їм корову Смерічку. У грудні минулого року вона розтелилася. На перший час для худоби завезли сіна. Сусіди допомагали картоплею, консервацією. Знайшли хату, за яку родина мала виплатити 40 тисяч гривень.

— Я їм солоні огірки на олів’є давала. Допомагала й іншими продуктами, підтримувала, як вони переїхали в село. А тепер боюся біля них жити, — жаліється 65-річна Наталія Пшенична, сусідка Бобрових. — І Лена, і Володя п’ють. Тоді лупцюють одне одного. За дітьми не дивляться. Так дістали! Вже дійшло до того, що крадуть. Поцупили у мене курку. Хазяїн мій недавно помер, одна у хаті лишилася. Вночі сплю, аж тут телефон дзвонить. Лена. Чого, питається? А вона п’яна, поговорити ні з ким. Вже і дочка моя просила не чіпати мене.

У нас тут і друга родина переселенців є, дак у них телефон украли, до поліції дійшло. Майже кожного тижня дільничний буває.

На городі у них — тайга. Як засадили весною, так ніхто з тих пір і не доглядав. Сидять без світла. У дворі вогнище розводять. А спека така, не дай Бог, вітерець повіє. Моя хата поряд — згорить.

Весною сіно, що люди корові давали, скінчилося. Смерічка з голоду впала. Худюща, одні ребра були. Я ветеринара викликала. Проглистували. Паша пішла, їсти є що — відхаяли.

Гроші проп’ють, тоді йдуть позичати до мене. Раз, другий. Правда, як отримують соціалку, повертають. А наступного дня знов займають. Усі люди на кутку знають і бачать, як вони живуть, та чогось мовчать, А мені вже сил немає, боюсь і з хати виходити. Володя п’яний прийде, у вікна грюкає, тероризує. Замкнуся і сиджу. Ось, у вівторок зять приїде, переночує. Та чого ж діти повинні мене стерегти у власній хаті?

Якось їхні вутки паслися у дворі. Травку щипають, а води немає. До мене у двір почали залазити. Хотіла сказати, щоб хоч води поставили. Підійшла до хвіртки, постукала. Вийшов Володя, як гупнув мене кулаком у груди, що я впала на м’яке місце. Диханіє зацепеніло. Викликала лікаря. Поцапав мене — переломів, наче, немає. Поміряв тиск — 200 на 120, у мене звіку такого високого не було.



Бобрових покликали у село, щоб школу не закрили. А малі туди не ходять. Старшу Крістіну з Сосницького технікуму вигнали за прогули.

Немає з ними мені життя. До поліції нарікань ніяких, їздять до них регулярно. Дзвонила в соціальні служби. Носом крутили, не хотіли нічого робити. Кажу: подзвоню у «Вісник». Заворушилися. Діти ж бандикуваті. Йде мала по вулиці і розказує іншим, як треба битися: хапаєш за волосся, нагинаєш вниз — і коліном по голові. Так Василівну (мене) треба. Не знаю, що ще від них чекать.

За світло не платять, а на таксі їздять

— Мені вже тільки Володимир Гройсман і Петро Порошенко не дзвонив, — каже Дмитро Іващик, сільський голова Змітнева. — З райдержадміністрації, з соціальних служб. Питають, яка ситуація з Бобровими. У них, як тільки дитячі і переселенські на картку приходять, так двічі на місяць і фестиваль.

Із сорока тисяч, які повинні були виплатити за хату, за півроку погасили шість. Днів три тому відрізали світло за борги. Три місяці не платили, тисячі дві боргу набігло. У понеділок казали, що поїдуть у РЕС вирішувати питання.

Смерічка ще жива. Телятко Буяна продали, купили поросят. Корова ходить у череду пастися. У селі є найомна постійна бригада пастухів. За послуги беруть 100 гривень у місяць за корову. Пастухи зранку по вулиці проходять, корову у череду забирають. Ввечері до села доганяють. Іхню корову, в основному, діти забирають.

Сіна на зиму ще не заготовляли. Люди вже на 90 відсотків запаслися для своєї худоби. Питав у них. Кажуть, немає сінокосу. З вільних паїв сільрада наміряла зо два гектари. Аби ж тільки покосили, посушили. Весною засадили два городи. На одному як посадили картоплю, так туди більше і не ходили. Біля дому соток 20. Щось наче є, копають.

Мо’, на Луганщині звикли так жити. У нашому селі трохи по-іншому люди себе ведуть.

— Їх запросили у село, щоб школу зберегти, а виходить, що вони удвох п’ють. Чи дивиться за ними соцслужба?

— У понеділок дзвонили. Питали про бійку з сусідкою. Мені поліція дані не передала, щоб я міг на офіційному рівні щось робити. До речі, раз Боброви вже за хибний виклик платили штраф 150 гривень. Хазяїн п’яний проспався, а жінки дома нема. Подзвонив у поліцію: діти пропали. А вони всі у сусідки були. Троє старших зараз відпочивають у Одеській області на морі.

— Крістіну за прогули вигнали з технікуму?

— Кажуть, що сама документи забрала. Не сподобалося вчитися там. Хоче поступати у Новгород-Сіверський на медика. Діти школу інколи прогулюють. Та вони завжди знаходять причину.

— Чому сусіди так стали не мирити?

— У кожного своя правда, свій характер. Ходив до них, питаю у Наталії Василівни: чого ви до них взагалі ходили? Каже, зайшла тільки сказати, щоб води вуткам поставили. Вони вам треба, ті вутки, хай хоч поздихають.

— Може, їх закодувать?

— Це ж за власним бажанням, змусити не можемо. Там діти привчені і вік не скажуть, що батько п’яний. Захищають: «Відпочиває. Вночі часто вставав, то до корови, то ще кудись».

— Взимку з Сосниці у Змітнів їздили на таксі.

— І зараз їздять.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №32 (1631), 10 серпня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: