Родини Підлісних і Цурікових розповіли, як їх будинки атакували «шахеди»

У ніч на 3 червня ворог атакував Чернігів дронами. Наслідком цієї атаки стало повне знищення одного приватного будинку, по­шкодження ще семи приватних осель, 80 квартир у багатопо­верхових будинках, промисло­вого підприємства і навчального закладу. Та найгірше - постраж­дало п’ятеро людей.

- Двох чоловіків із тяжкими травмами та жінку з трав­мами середньої тяжкості госпіталізували. Ще одна жінка та чоловік зазнали легких тілесних ушкоджень і від госпі­талізації відмовились, - повідомив начальник Чернігів­ської МВА Дмитро Брижинський.
Із самого ранку на одній із вулиць мікрорайону Бобровиця, де був приліт, кипить робота - люди виносять із будинків уціліле майно, зачищають понівечені дахи, за­бивають фанерою вивернуті вікна і ладнають нові двері.


— Взагалі ми з чоловіком Са­шею живемо в Харкові. Приїха­ли до мами на місяць у гості. Рід­ні все вмовляли, бо тут спокійніше, а воно бачте як... — показує на по­руйнований будинок Анна Цурікова. — Ми із Сашею спали на дру­гому поверсі. Десь о 1.30 почули гудіння «Шахеда». Зовсім поряд. А потім — приліт. Майже зразу загу­дів другий дрон. Ми побігли вниз. У вікно побачили спалах і в той же момент почули вибух. Шибки з ві­кон посипалися, вхідні двері вине­сло. Мама залишалася на другому поверсі, то ми кинулися назад, до неї. І тут почули крик із сусідньо­го двору:«Викликайте «швидку», пожежників!» Я автоматично по­чала набирати 101, 102, 103, роз­повідати, куди їхати. Рятувальники сказали, щоб ми якомога швидше покинули будинок, бо до нього під­ведений газ, тож треба убезпечи­ти всіх, хто тут живе. Нас було чет­веро. На першому поверсі ще си­дів дідусь Анатолій Семенович (йому 88 років). Буквально перед самим прильотом він зайшов до ванної. І добре, бо вікон там не­має, пошкоджень найменше. Ко­ли ми вивели його на вулицю, ді­дусь навіть не розумів, що відбува­ється. Спочатку (коли ще тільки по­чули перший дрон) у нас була дум­ка спуститися в погріб (він поряд, у гаражі), але добре, що ми цьо­го не зробили, бо металеві листи, якими він був накритий, позлітали в повітря. Якби нас там привалило, то самотужки ми навряд чи вибра­лись би — довелося б чекати, поки витягнуть рятувальники. Зараз од­нієї стіни в нашому будинку немає, інша поїхала вбік, мабуть, частину приміщення доведеться розібра­ти. Даху немає по всій площі, по­шкоджено шість вікон і немає вхід­них дверей. Що з усім цим робити, просто не знаємо. Те, що будува­лося все життя, зруйновано в одну мить. Та в сусідів ситуація ще гір­ша. Коли ми тільки вибігли на ву­лицю, їхній будинок уже палав. Су­сідка Оля вибігла боса в халаті, її чоловік Анатолій був у шортах і весь у крові.



Так зараз виглядає будинок мами та дідуся Анни Цурікової

Від оселі родини Підлісних залишилось згарище. Дім, госпо­дарські споруди, гараж, дві маши­ни — усе згоріло від прильоту «Ша­хеда».

— Усі прокинулись, коли про­летіла ракета (до речі, про раке­ту говорять й інші сусіди. — Авт.), — розказує Ольга Підлісна. — Пер­ший «Шахед» — і я побігла з дітьми (у Підлісних два сини — 20-річний Анатолій і 13-річний Володи­мир. — Авт.) у погріб. Почула ли­ше, що десь скло вилетіло. Ще й подумала, що то невелика біда. А чоловік у цей час пішов у двір, щоб відв’язати нашого собаку Боню — він дуже гавкав. У цей момент туди й прилетіли ще два «Ша- хеди». Ми повибігали з погре­ба. Сини перелізли через пар­кан і побігли ховатися у траншеї (тут неподалік хтось каналізацію проводить). Я ж кинулася до То­лі. Він стояв на колінах біля бу­динку весь у крові. Я бачила, що і на подвір’ї, і в самому будинку пожежа. Думала, що візьму в ха­ті вогнегасник і загашу хоч щось самотужки, поки всі рятувальні служби їдуть, але навіть не змо­гла до того вогнегасника добра­тися — дим у будинку був таким їдким, що в лічені секунди ме­ні стало погано, мало не втрати­ла свідомості, тому вибігла з до­му назад. «Швидка» довго не їха­ла, десь 40 хвилин, то я подзво­нила знайомим, вони примчали своєю машиною і відвезли Толю до лікарні.
Зараз 47-річний Анатолій Підлісний у реанімації — хірур­гам довелося діставати з його ті­ла численні осколки. Стан чоло­віка — тяжкий, але точно не без­надійний.





Ольга Підлісна із сином Анатолієм біля залишків своєї оселі

— А я ж навіть біля нього не можу посидіти, бо треба комусь бути і тут, — бідкається Ольга. — Хто б міг подумати, що таке ста­неться... Ми ж і в 2022-му тут бу­ли. Прильоти поряд траплялися, але, як то кажуть, без катастро­фічних наслідків. Звісно, не було ні газу, ні світла, ні води. Остан­нє — найважче. Ми з дітьми і виї­хали звідси саме тоді, коли запа­си води закінчилися, інакше точ­но сиділи б тут і далі. Толя — вій­ськовий, тож, звісно, залишив­ся в Чернігові, а нас сусідка ма­шиною відвезла до Львова, по­тім ми подалися до моєї молод­шої сестри в Польщу. Але пробу­ли там лише півтора місяця — до Великодня вже повернулися. Ду­же хотілося додому.
У цьому будинку родина Під­лісних прожила всього п’ять ро­ків.

— Але тут пройшло все моє дитинство, — каже Ольга. — Бу­дували його мої бабуся з діду­сем. Уже коли їх не стало, ми пе­реселилися сюди. А тепер, якщо навіть нам допоможуть постави­ти на подвір’ї модульний будино­чок, страшно тут залишатися — раптом знову прилетить...

Говорять про це і сусіди Під­лісних:

— Це ж уже не вперше тут прилетіло. Ось недавно також було... Тільки й того, що приват­них осель не зачепило. А взагалі зараз в Україні небезпечно всю­ди, куди не подайся.

— Я раджу всім заклеїти в себе дома вікна скотчем, — ка­же Анна Цурікова. — Якби ми це зробили, то осколків скла було
б набагато менше — і себе убез­печили б, і вигрібати їх у кожно­му куточку будинку не довелося б. Щастя, що нікого ними не по­ранило.

Ми ж дуже просимо всіх сво­їх читачів доєднатися до допомо­ги постраждалим! Свої пожерт­ви для родини Підлісних ви мо­жете перерахувати на картку Монобанку №4441 1110 4938 3411 (Ольга Підлісна), для Те­тяни Мойсеєнко і Анатолія Тарасевича (мами та дідуся Анни Цурікової) — на «банку» https://send.monobank.ua/jar/4jwokgSD9u

Допомоги потребують й ін­ші мешканці мікрорайону. Сусід­ні будинки також дуже постраж­дали, але не з усіма мешканця­ми ми встигли побачитись і по­говорити. Тож, будь ласка, якщо знаєте когось із них (чи інших по- страждалих тієї страшної ночі), не залишайтесь осторонь! Ли­ше разом ми можемо ефективно протистояти ворогу.

P.S. На жаль, у ніч на 4 червня в реанімації Чернігів­ської міської лікарні №2 помер 23-річний хлопець, який на мо­мент ворожої атаки перебував у мікрорайоні школи №12. Він зазнав множинних травм, несу­місних із життям.

Джерело: газета "Гарт", Катерина ДРОЗДОВА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: