Bonjour, рідна Чернігівщино! або Бобровичанка підкорює французьку сцену

П'ятниця, 20 січня 2017 16:06 | Переглядів: 3870 | Обновлено 29 січня 2017 13:02

В дитинстві маленька дівчинка Світланка видералася якомога вище: на диван, стіл і навіть підвіконня... Брала до рук гребінець або мамині парфуми і уявляла, що вона на великій сцені. Співала так, що аж шибки у вікнах тряслися. Тоді їй було років чотири чи може п’ять, але вона точно знала, що стане співачкою. Пройшов час й імпровізована сцена перетворилася у справжню. Тепер дівчина співає не у парфуми чи гребінець, а в справжній професійний мікрофон. І не де-інде, а на великій французькій сцені...

З райцентрівської музичної школи – на сцену Лотарингії

Найбільш приємні спогади з юних років у Світлани Власюк з Бобровиці пов'язані із музичною школою. На відміну від багатьох дітей, яких батьки змушували її відвідувати, дівчина сама просила рідних відвести її туди. Ходила по квартирі та грала на всіх поверхнях – на столі, стіні, імітуючи гру на фортепіано.

«Похід до музичної школи для мене був дуже приємним, і я вдячна своїм батькам, що вони ніколи мені не забороняли ні грати, ні співати. Вони в мене ветеринари, але моє прагнення стати співачкою завжди підтримували.

«Я закінчила школу по класу фортепіано у викладача Людмили Епік. За вісім років жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Паралельно займалася вокалом. Постійно брала участь у різноманітних конкурсах. І ще тоді, бувши зовсім дівчиськом, засвоїла головний «урок» сцени – впевненість та незламність».

Під час навчання у Чернігівському музичному училищі імені Ревуцького наша героїня почула про фестиваль, який проводять французи, а точніше такий собі культурний обмін між французькою Лотарингією та Україною, започаткований Асоціацією Liouba Lorr’Ukraine (Люба Лор'Україна). Вирішила, чому б не спробувати.

«Прослуховування пройшла вдало. І мене запросили у регіон Лотарингія на зимові концерти 2015-2016 у якості солістки. Також я співала у вокальному ансамблі «Верес». Півтора місяці ми гастролювали містами Лотарингії, вивчали мову, побут, проживаючи у родинах французів».

Французькі канікули

Проте, країну, у якій прагнуть побувати більшість дівчат, Світлана відкрила для себе ще в одинадцять років. П’ять років поспіль вона їздила від Асоціації «Діти України», де проживала у родині французів, які її завжди приймали, як рідну.

«Я потрапила до чудової сім’ї. Це неймовірно гостинні люди. Ми так подружилися, що вони й батьків моїх до себе запрошували і самі в Бобровицю на вікенд приїздили. Я й досі з ними гарно спілкуюся».

З тих пір, як зізнається дівчина, вона просто марила Францією і доля таки звела її з зіркою Європи.
«Франція зовсім інша, хоча я дуже люблю й свою рідну Україну. Але наші нації зовсім різні. Інколи створюється враження, що почуття власної гідності і поваги до себе, французи вбирають з материнським молоком. Вони знають, що заслуговують всього найкращого. Друга риса французів - вміння брати від життя все. Це вміння жити якісно, отримуючи задоволення від кожної хвилини. Гарні манери, ввічливість і елегантність у всьому. А ще у французів тонке почуття гумору – вони легко вміють розрядити ситуацію якимось дотепним жартом. Все це мені неабияк подобається. А от за що мені справді прикро, так це те, що французи нічого не знають про Україну, окрім того, що у нас війна і Чорнобиль. З ким би я не спілкувалася, намагаюся якомога більше розповісти про наші звичаї, традиції, нашу неймовірну працелюбність і гостинність...».

Як іноземці семилітровими каструлями український борщ куштували

Церемонії прийому їжі французи приділяють особливу увагу. Стіл обов'язково має бути красиво засервірований, порція, нехай і невелика, але вишукано прикрашена. Традиційна французька трапеза може починатися з закусок (гарячих або холодних), за якими слідує суп, потім основна страва, салат і сир. Завершенням трапези слугує десерт або фрукти. Французькі десерти шедевральні – в крихітне тістечко шеф-кухар вкладає багато годин праці.

«До кого б із знайомих французів я не приїхала завжди готую український борщ і вареники. Цим самим хочу познайомити їх з українськими національними стравами. Господиня, у якої я жила, Марі-Поль спочатку дивилася на мене великими очима. Тому що в них не прийнято змішувати в одне різні овочі. Вона мені каже, мовляв, всі ці несумісні інгредієнти в одну страву, але як? На що то буде схоже? Та коли я зварила і ми всі сіли за стіл, схвальні відгуки почала слухати вже з першої ложки. Пройшов деякий час, вони просять: приготуй будь-ласка отой свій фірмовий суп – борщ. А згодом то взагалі попросили наварити семилітрову каструлю, щоб гостей пригостити. Пів дня я варила той борщ, а ввечері з десяток французів його куштували. Сподобався всім!».

Для нашої героїні французька кухня -це вишукані сири. Адже в цій країні виробляють понад 370 видів цього продукту. На будь-який смак: свіжий, м’який, пресований, з кіркою білої плісняви, сир з козячого молока і багато інших. А ще Світлана полюбляє смачну французьку випічку, яка вражає своїм неперевершеним смаком.

«Випічкою тут можна ласувати досхочу: круасани, хрусткі багети, ароматний хліб... Усе робиться з найкращого борошна. Зазвичай, українського. Неодноразово бачила автівку з написом «Борошно України». Його тут дуже цінують. 1 везуть сюди найкраще. У нас удома немає такого борошна, на жаль».

На концерті співала з... вітрянкою

Світлана на перший погляд - мила, ніжна, тендітна дівчинка, але такій силі волі, як у неї, можна лише позаздрити. Вона завжди впевнено крокує до перемоги. Навіть, коли на заваді проблеми зі здоров’ям.

«Пам’ятаю, під час зимових концертів мене почало «підкошувати». Вже на третьому концерті відчула озноб, головний біль, втому... Просто валилася з ніг, але все одно відспівала всі пісні з посмішкою на вустах. А до четвертого концерту, який був завершальним, до всього цього додалися ще й червоні висипання. У дев’ятнадцять років до мене вирішила прийти... вітрянка. Я не могла зірвати концерт, отож довелося виступати під товстим шаром гриму (сміється), щоб ніхто не помітив, яка я «гарна». От тільки всі, хто знав, тримав зі мною дистанцію!».

Талановита дівчина з Бобровиці співає англійською, французькою, норвезькою, італійською і, звісно ж, рідною - українською. Має багато нагород: всеукраїнських і міжнародних. Нині продовжує свою музичну освіту в консерваторії французького міста Епіналь, прослуховується у відомих продюсерів і залюбки продовжує знайомити французів з українською музикою і піснями, з рідною Україною в цілому.

Насамкінець, Світлана Власюк побажала всім читачам «Чернігівщини» вірити в себе і мріяти.

«Мрійте, любі земляки, мрії справді здійснюються!», - наголосила наша героїня.

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №3 (612) від 19 січня 2017