Вісім корівок має й на життя не нарікає!

Середа, 27 липня 2016 12:58 | Переглядів: 1979

Сім чи вісім років тому Ганна Литвиненко з дев’ятого кілометра під Корюківкою тримала тридцять голів великої рогатої худоби. Нині вирішила жити легше. У її господарстві вісім корів, дорослий бик і шестеро теляток.

А ще - троє свиней, сімдесят індиків, сотня курей і п’ятдесят бройлерів, і коли люди все це доглянути встигають?! Адже тільки щоб подоїти корівок, потрібно п’ять годин щодня! Не лише про себе дбають, у Ганни Іллівни вісім синів і доньок та двадцять двоє онуків. Усім їм допомогти хочеться!

Чисто, наче в хаті

Вперше їду на інтерв’ю велосипедом. Минаю Корюківку, латаною асфальтною дорогою дістаюся Петрової Слободи. Колись тут була початкова школа. Ще кілька кілометрів - і я на місці. Серед лісу поблизу залізничної колії вже багато років живе родина Ганни Литвиненко. В обідню пору жінка порається у хліві. Не хотіла перебивати її повсякденну роботу, отож інтерв’ю тривало в сараї - коли господиня корів доїла, у старій хаті - де вона молоко переробляла, на господарському подвір’ї - коли своє пташине царство годувала.

Сарай у Ганни Іллівни та її чоловіка Геннадія Григоровича великий і доглянутий. Для кожної корівки і телятка окрема загорожа. Скрізь підстелено соломою, можна і в капцях ходити. Де ще побачиш у хліві диван?! У них є. Пані Ганна інколи може тут посидіти й перепочити. Буває, корова довго не може отелитися, отож на канапі чекає.

Ганна Литвиненко своїх молочниць доїть вручну. Пальці вже не болять, і руки не терпнуть, за стільки років звикли. Каже, що давно б доїльний апарат купила, та електропроводка не витримає. У хаті в неї два холодильники й дві морозильні камери працюють.

- Худобу допомагає порати син Гена з дружиною, - розповідає жінка. - Людочка - з Олександрівки, працювала дояркою в місцевому сільгосптоваристві. Нещодавно перейшли жити до нас. Невістка і біля корів, і біля птиці. Годує, поїть, доїть, пійло варить, піч топить... А скільки банок помити треба!

Колись Ганна Іллівна самотужки все виконувала. І худоби більше тримала. Це вже нині вирішила пожити легше. Та чи вдається?!

На парканчику у дворі сохнуть відра й глечики. Життя кипить, радісно на душі!

Скільки ж разів на день вона до сараю ходить? Інколи жінка автоматично прямує до хліва, не взявши з собою дійниці.

- Прийду до корови й стою як укопана, а тоді думаю: чого це я без відра? - усміхається господиня. - Вертаюся! Ой, задень так набігаюся, що вже все забуваю. Та то пусте... Влітку роботи особливо багато. Городи, сінокоси!

Землі у Ганни Іллівни три гектари. На шістдесяти сотках вирощує картоплю, кукурудзу, буряки. Пшеницю посіяла. Біля хати на грядці тютюн пишається. Це її Геннадій посадив.

- Сьогодні п’ятнадцять літрів малини з цукром перемолола, - радіє моя співрозмовниця. - Цьогоріч вона добре вродила. За нашим двором великий малинник, хочете - й собі нарвіть. Лісова ягода цілюща!

Сир, сметану і вершки на базарі розмели!

Коли Ганна Іллівна корів доїть - заспокоюється. Жаліє своїх годувальниць, ласкаво розмовляє з ними. Чорнорябу первачку Галку поки прив’язує, ще не звикла тварина спокійно стояти під час доїння. Про всіх своїх підопічних розповідає з любов’ю. Бичку Борі місяць минув, а Красулі - шість тижнів. Незабаром має з’явитися ще одне телятко. Переймається жінка, що молока нині не дуже багато. Замучили корівок ґедзі й інша комашня. Усе, що надоює, переробляє.

- Ми вже багато років відокремлюємо вершки, збиваємо масло, - каже Ганна Іллівна, - сир виготовляємо жирний і знежирений, сметанку збираємо. Завдяки трьом кухонним комбайнам справляємося з усім швидко. Щонеділі молочну продукцію везу на великий базар у Корюківку. Покупців вистачає, розмітають усе ще до полудня.

На базар Ганну Литвиненко підвозить попутно автівкою знайомий з Олександрівки. Торби підносить, ще й гроші не бере. Але жінка все одно йому в кишеню суне. Колись зять тещу доставляв, а було, що й таксі винаймала. Тільки нині дорого.

У 90-х від продажу м’яса заробила на новенького «Москвича». За дванадцять тисяч купила. Техніка у дворі - то велика поміч. Та Ганна Іллівна автомобіль згодом продала. їй спокійніше до крамниці в Корюківку на велосипеді добиратися.

Розповіла жінка, як ще юним її син Гена потрапив у аварію. Тяжко травмувався, печінку розірвало у трьох місцях, підшлунковій дуже дісталося. Хлопця ледве врятували. Не може матір також забути, як п’ять років тому захворів. Висока температура, запалення легенів. Майже три місяці Гена боровся за життя, ненька витратила на лікування сина тридцять чотири тисячі гривень. Якби не її господарство, чи знайшла б такі гроші?!

Щоб заготовити худобі кормів на зиму, Ганна Іллівна майже все літо не присідає. Косарку шукає, грабарку, потім - чим привезти. Рідню не просить допомогти, у них свої сім’ї, господарство, клопоти. Чужих людей наймає. Чи вигідно? Каже, що так. Торік чимало сіна заготовила, згодиться ще й цієї зими. Потім бика і телят здасть на м’ясо. А весною і влітку знову на дивані в сараї чекатиме, коли корівки телитимуться.

- Соломи вже купка залишилася, треба б докупити, - ділиться планами Ганна Литвиненко. - Гній не продаю, собі й родичам на город вивозимо. А ось зерно й комбікорм птиці і свиням з базару доставляю.

П’ятеро рідних і троє сестриних

Колись давно тут хутір був - Бичики. Нині ж три хати, де ще люди живуть, приєднали до Петрової Слободи, і вулиця у них тепер називається Першотравнева.

У дворі Ганни Іллівни, крім корівника й інших господарських будівель, стоять дві хати. Одна батьківська, дерев’яна, інша новіша. цегляна. У ній і мешкає подружжя з молодою сім’єю: сином, невісткою і чотирирічною Валерією. В одній із кімнат поселився ще й онук Андрій, який воював на Донбасі. Нині хлопець працює на «Укрзалізниці».

Онук дорослий, син також молодий. Цікавлюся у жінки, скільки ж у неї дітей?

- Вісім, - скромно відповідає. - Валерій, Алла, Таня, Гена і Надя - мої рідні діти, а Олена, Олег і Дмитро - сестри покійної. Померла вона під час пологів, чоловік покинув ще коли вагітною була. Отож забрала сиріток до себе. Виростила всіх, люблю як рідних. Усі мої хлопчики й дівчатка мене мамою звали. Тепер у нас двадцять двоє онуків, а скоро має з’явитися правнучок.

З першим чоловіком Ганна Литвиненко прожила вісімнадцять літ, а потім розлучилася, бо в чарку заглядав. П’ять років жила сама з дітьми. А в 90-му прийняла Геннадія.

- Він ніколи не був жонатим, дітей не мав, - щиро розповідає жінка. - Чорнявий, гарний, працьовитий, на десять років молодший. Звела доля нас у Забарівці -разом на залізниці працювали. Почали жити разом. Через рік я подарувала йому донечку Надій-ку.

Ганну Іллівну можна вважати героїнею, адже зважилася народити у сорок два. Різниця між старшим сином і п’ятою дівчинкою 24 роки.

Її життя - залізниця

Про свою роботу Ганна Іллівна згадує щодня. Не тому, що колія біля двору і будинок підприємство їй залишило, а тому, що трудилася завзято й віддавалася роботі сповна. Якби не хвороба, мо ще й досі працювала б.

- Я була звичайним монтером колій, постійно їздила у відрядження. Сьогодні в Низківці, завтра в Бахмачі, післязавтра в Києві, Конотопі чи Хуторі-Михайлів-ському... Жила у вагонах. Тяжким був той труд, - згадує господиня.

Коли ходила на роботу, стільки корів і іншої живності не тримала. Дітей виховувала, стареньких батьків доглядала. Тато Ілля Давидович тяжко хворів перед смертю, п’ять років був прикутий до ліжка.

Добре, що на той час діяли цілодобові дитячі садочки. Ганна Іллівна усіх своїх дітей у неділю відвозила до Корюківки, а у наступні вихідні забирала.

Не приховує, що тяжко й сама хворіла. Двадцять років тому перенесла операцію, променеву терапію. Чернігівські медики діагностували в неї онкологію. Майже три місяці матері не було вдома. Корівок доглядали діти й чоловік.

Але все це вже в минулому. Нині Ганна Литвиненко почувається добре:

- Якби я зі своїми хворобами лягла й лежала, то хтозна, може, мене вже й на світі не було б давно! Люблю трудитися!

Чотири класи

Ганна Литвиненко, крім школи, ніде не вчилася. Батьки віддали и до першого класу пізно, майже в дев’ятирічному віці. Дівчам була хворобливою, отож часто пропускала заняття. Коли закінчила четвертий клас, пішла корів пасти. А потім виконувала іншу сільську роботу, допомагала мамі, бо батько хворів. А ще ж мала двох сестричок, які також їсти просили... У п’ятнадцять літ стала монтером колій - і на все життя!

Чи жалкує, що освіти не має? Вона й без науки всьому дасть лад. Життя її давно навчило. А читати, писати й рахувати Ганна Іллівна добре вміє. Алфавіт, таблицю множення, вірші зі своїми доньками й синами не раз напам’ять учила. А більше їй нічого й не треба. Головне, щоб здоров’я не підводило і діти з онуками були щасливі.

Женько дев’ятий

- Як кажуть, Бог сиріт любить, а щастя не дає. У цій хаті, крім своїх дітей, ще й чужий хлопчик виріс. Женя Тарасенко. Батька він не пам’ятає, мама померла, коли йому два рочки було. Виховувала хлопчика бабуся з Петрової Слободи. Як старенька померла, Жень-ко сам залишився. До школи з моїми дітьми ходив, товаришував. Часто до нас приїжджав і відпочити, і допомогти. Та якось він тяжко захворів. Переніс операцію на нозі, вона стала на сім сантиметрів коротшою, - розповіла жінка.

Лікувався в тубдиспансері. Пані Ганна його провідувала, гроші на ліки давала, а після виписки забрала до себе. Довго він, знесилений і зневірений, не вставав із ліжка. Та завдяки Ганні Іллівні таки піднявся на ноги і нині ходить на милицях. Як добре, що у Жені є друга мама!

На її честь

Ганна Іллівна старається кожної днини радіти життю. Але коли з її дітьми біди й негаразди трапляються, дуже переживає. Серце у матері боліло, як будинки згоріли у Олени і Наді. Все до нитки полум’я знищило. І техніку, і меблі, і курей, і поросят... Добре, що онуки живі й неушкоджені! Оленина свекруха з будинку в халаті й дірявих калошах вибігла. А чоловік Надії встиг тільки телевізор винести.

Душа не на місці у пані Ганни була і тоді, як Олег руку втратив на пилорамі. Голосила, побивалася.

Тривожиться нині матір за Надію, адже далеко вона від дому, аж у Фінляндії. Ягоди на фермі збирає. А в Петровій Слободі на неї ж чекає чоловік і троє діток. Найменшенькій донечці всього п’ять місяців. Назвали на честь бабусі Ганною!

Щаслива господиня, коли у неї рідня збирається. Онуки міцно її обіймають, цілують, а вона їм гостинці несе.

- Колись дітей учила, тепер їхніх синів і доньок підтримати треба, -каже невтомна трудівниця. - Ось сіно заготовимо, город впораємо, птицю поріжемо... Буде що на стіл поставити і в торбу покласти.

А тим часом Геннадій Григорович двері до сараю відчиняє. Корівок своїх на пасовище пожене. Колись їх діти і онуки пасли, тепер щодня біля худоби моложавий дідусь. Від такої роботи у нього коліна болять. Бігати швидко несила. Отож худобі ноги мотузкою путає, щоб далеко не втекла...

Вражена від побаченого й почутого, я поверталася велосипедом назад. Бідончик із лісовою малиною дзвенів від вибоїн на дорозі. Як добре, що на світі живе невтомна трудівниця - Ганна Іллівна! Нехай доїть і на базар спішить. їй на ноги ще правнуків піднімати треба!

Лариса Галета, "Деснянка" №31 (611) від 28 липня 2016