Що нового дізналися лікарі в АТО і чи можна це нове застосувати у мирному житті?

Понеділок, 18 липня 2016 14:16 | Переглядів: 3595 | Обновлено 27 липня 2016 13:06

Хірурги Чернігівської центральної районної лікарні — Ярослав Мондельчук і Олексій Ячний — були в АТО. Майже водночас пішли і водночас повернулися. Служили ординаторами медичних відділень підрозділів гончарівської Першої окремої танкової бригади Збройних сил України. Стояли на другій лінії оборони у резерві. Отримували зарплату як офіцери — 8,5 тисяч гривень у місяць. За ними, за законом, зберігалися робочі місця у лікарні і теж нараховувалася зарплата.

33-річний Ярослав Мондельчук родом з міста Рівне. Одружений, сину Андрію два з половиною роки. Освіту здобув у Київському медуніверситеті ім. Богомольця на факультеті підготовки лікарів для Збройних сил України (згодом ця кафедра стала платною, потім її відмінили, тепер знову впроваджують). Служив в армії, у бригаді спецпризначення. Пам’ятає навіть, коли присягу складав — 8 червня 2002 року.

Отримав повістку 30 січня 2015 року, забрали 2 лютого. 18 березня заїхав у зону АТО, виїхав першого квітня 2016 року.

29-річкий Олексій Ячний — чернігівець. Не одружений. Освіту здобув у Вінницькому медуніверситеті ім. Пирогова.

Отримав повістку у лютому 2015 року. У зоні АТО був з 2 квітня 2015 по квітень 2016.

Ярослав Мондельчук: «Якби фельдшери були толкові, то лікарі там не потрібні»

— Що нового з медичної практики дізналися в АТО?

— Тактичну медицину вчили. Надання медичної допомоги в умовах ведення воєнних дій, на етапі евакуації з поля бою до госпіталю.

— Аптечки катівські («Вісник» писав про них у матеріалі «Лікар Радомир Жидков генералів не рятував», березень 2015 року) оцінили належним чином?

— Аптечками мають користуватися солдати. З виду нове — принцип дії той же, що і в старих розробках. Оновлену конструкцію має джгут для зупинки кровотечі. Нове— голка для декомпресії (система для випускання повітря з грудної клітки). Таких голок у нас в аптечках не було. Нас вчили зробити розріз і надати допомогу підручними засобами. Голка з крапельниці підійде. Американці і європейці вміють рахувати гроші, їм безпека солдата і його здоров’я важливіші за все інше. Тож мати таку голочку — це в ідеалі для медичної допомоги. Целакс — нове...

— Доводилося користуватися (про переваги кровоспинного засобу «Вісник» писав у матеріалі «Майор Світличний на війні випробував «целакс», вересень 2014 року)?

— Ні. У мене був один самостріл. Не було куди целакс ввести. Рана була занадто мала. Без явної кровотечі. Пошкоджені внутрішні органи. У мене були ін’єкційні засоби для зупинки внутрішньої кровотечі.

— Целакс варто застосовувати у цивільному житті, у травмпункті?

— Ні. Не доцільно. Целакс — розробка військових. У цивільних є інші методи. Целакс нагрівається до 65 градусів, можуть бути ускладнення.

— Госпіталь-палатка. Мобільний. Канадський. Презентували у Десні на Чернігівщині, дуже хвалили. Відправили у зону АТО.

— Я його не бачив. Ми воювали на своїй українській території, де у нас у тилу вистачає нормальних стаціонарів. У мобільному госпіталі не було необхідності. Куди ми возили хворих? У Красноармійськ Донецької області, у госпіталь, зроблений на базі лікарні залізничників, яка у мирний час функціонувала відсотків на 15. Відомо, що 61-ий військовий мобільний госпіталь одеський (Південного регіону) стояв у Новомлинівці Запорізької області у наметовому містечку. Це треба пожити в палатках, щоб знати, що в тих палатках можна робити. Будь-яка рана, травма, яка вважається первинно інфікованою, під час операції стане вторинно інфікованою. Я сенсу не бачу в мобільних госпіталях.

— Броньована «швидка» на базі військової техніки з гусеничними колесами. Створили у Миколаєві. Користувалися?

— «Швидку» на базі БТР бачив у батальйоні «Київська Русь». У Першій танковій бригаді нема таких.

— Яку допомогу надавали як хірург?

— Я був там в основному як лікар загальної практики. Не скажу, що не було операцій. Гнійники, атероми (сальні залози, які закупорилися і перетворилися на кисту), ліпоми (доброякісне утворення з жирової тканини). Атероми великі, але справлялися.

— Чим рани зашивали?

— Вікрилом. Нормальними нитками. Вистачало. Протишокових засобів теж вистачало. Був той же ре-фортан, який коштує багато грошей (250 мл для інфузій — приблизно 150 гривень. — Авт.).

— У бліндажі оперували?

— Ні, у нас була авто-перев’язочна (АП). На базі автомашини ГАЗ-66.

— Правда, що найпопулярніші ліки в АТО — зеленка а спирт?

— Ні (сміється). Зе ленки дуже мало використовували. Мабуть, найпопулярніші — нафтизин від нежитю і пастилки від горла. Полоскання рекомендував содо-сольовим розчином.

— Полоскали?

— Я казав: «Хлопці, це ваше здоров’я». Пропарювання ніг радив. Помагає, якщо не лінуються люди.

— Де брали воду для пропарювання?

— Гріли на дровах. Або йшли до кухаря, у нього завжди вода. була. Простудні захворювання частими були. Адаптація важко проходить. Якщо хлопці стоять на посту у будь-яку погоду 12 годин, сидять, не рухаються. Солнце, воздух и вода не самим найкращим чином впливають на здоров’я військовослужбовця в умовах стресу. Бронхіти — часто. Особлизо весною. Восени якось не так. Хоча, коли починався сезон дощів, півмісяця — жижа, грязі по коліно...

— Те, чого у Чернігівській районній лікарні навчилася, в АТО знадобилося?

— Бійців набирають здорових у хірургічному плані. Але багато випадків, коли військкомати беруть олігофренів явних, що не підходять для служби (олігофренія — слабоумство. — Авт.). Трьох я відправив.

— Куди відправили?

— Поетапна евакуація. Курахівська лікарня Донецької області, із Курахового у Красноармійськ, звідти — у Дніпропетровськ. Дніпропетровськ як сортувальна база: або бере на себе, або (зазвичай) відправляє у Київ, на психоневрологічне лікування.

— Клітка для аватарів («синіх», п’яниць) була?

— Зона називалась не клітка, а кімната, психологічного розвантаження. Бліндаж, соломою чи сіном обкиданий усередині. Щоб не простудився боєць, бо довго Інколи доводиться лежати. Бліндаж накритий. Вхід зверху. Просто так не вийдеш з «кімнати». Наряд стояв, охороняв, її мало використовували, бо з літа 2015-го почала діяти ВСП (військова служба правопорядку), яка карала п’яниць грошима. Ріпу почухають і подумають. Помагало, до речі. Багато ж було мобілізованих, котрим море по коліно — «мені давай стрілять». Якщо не стрілять — значить, випить. Одні знаходять заняття у вільний час, можуть почитати, у доміно, у шахи пограть, інші — ні.

— Що пили хлопці? Спирт чи горілку?

— Мабуть, горілку. Спирту я не чув. Були такі, що передачі передавали з горілкою.

— Знаю, що помирали від набряку головного шзку внаслідок вживання алкоголю.

— Вірю, що це правда. Проте за мою службу такого не бувало.

— Найскладніший випадок?

— Найскладніше поїхати туди. Доїхати до того місця. Перші два тижні важко було. Тоді, пам’ятаєте, було Дебальцеве (липень 2014 року — лютий 2015). Це було психологічно важко. Страшно. Лікарі — циніки, а там ще більшим циніком стаєш... Там усе по-іншому. Польове життя. Причому найбільше психологічно гнітило те, що ті холопи, що з того боку, вони не ховаються у бліндажах. Може, на першій лінії і є який один окоп. Вони сплять у будинках. Це дратувало всіх нас. Ця несправедливість.

— До польових умов швидко звикли?

— Людина до всього звикає.

— Важче хлопцям із села чи з міста?

— На війні всі однакові.

— Опишіть свій день.

— Прокидався, як заводився генератор, це 6-7 година ранку. Спав на нарах у бліндажі, у лісі. Коли виїжджали на навчання, жили у наметовому містечку. Після підйому — вранішнє шикування. Опитував, чи є скарги на здоров’я. Апендицит був один, вчасно виявив, відправив. Після шикування — розвід. Постановка завдань. Сніданок. Снідали завжди кашею. Виконання завдань. Лікарського прийому вистачало. Писанина (медична) до обіду. Лекції проводив. Багато побутових питань — двері зробити, веранду для бліндажа, щось перенести. Дров нарубати. Їсти приготувати. Бо приїдається те, чим годують. Готували з того, що купували. Раз-два на тиждень.

— Що було хітом кулінарії?

— Скумбрія на грилі, ковбаска-гриль. Сирні супи. Салат олів’є — часто. Я особисто теж готував, разом з офіцерами.

У вільний час доміно, карти, шахи, телевізор. Відбій залежить від генератора, його до 10 вечора зазвичай вимикали.

Якби фельдшери були толкові, як на Заході парамедики (фельдшери, які вміють надавати екстрену медичну допомогу на етапі до госпіталізації. — Авт.), то лікарі там не потрібні. На парамедика люди 9 місяців учаться і вміють усе. У нас фельдшер, або й навіть лікар, багато вчиться, проте часом не вміє навіть того, що парамедики.

Олексій Ячний: «Вузькі спеціалісти були в АТО як терапевти»

— Сенс тримати в АТО кваліфікованого хірурга, сенс розкидати лікарський ресурс, якщо б грамотні фельшери справилися з цією роботою, — згодний з колегою Олексій Ячний. — Вузькі спеціалісти — хірурги, травматологи, неврологи — були в АТО як терапевти.

— Найскладніший випадок?

— Алергічні реакції, шоки при укусах ос. Жили в лісі. Укусів ос було дуже багато. Бійців буквально рятували. Гормони кололи. Внутрім’язово, внутрівенно. Головне — зробити це швидко. Епілептичні напади — теж складно і небезпечно, і теж час грає велику роль.

— Алкоголь викликав епілепсію?

— Так, найчастіше. На жаль.

— Треба ложку вкласти до рота.

— В основному вкладали бляху паска. У жодному разі не палець, не руку. На бік голову, щоб не захлинувся. І магнезію вколоть.

— Як справлялися з кишковими розладами ?

— Мити руки — святе. Умивальники на дереві. Мило. Хлорки було багато. Санвузли оброблялися. Призначав кишкові антибіотики. Лужні мінводи. Дієту.

— Нове, що освоїли на війні, можна застосувати у мирний час?

— Тактична медицина може знадобитися, якщо ти водій. Як надати першу медичну допомогу, якщо нема «швидкої», у польових умовах, за кермом. Як правильно накласти джгут, справитися з пневмотораксом, зупинити кровотечу. Волонтери з НАТО приїздили вчити нас. У плані освіти це було цікаво.

Джгути кровоспинні, розроблені американцями, їх ще називають турнікетами, дуже зручні. Наші джгути Есмарха застаріли. Морально. За терміном зберігання розлазилися. На навчаннях зісковзували. Не завжди зручно накладати. Сучасні джгути (і американські, і вітчизняні «СІЧ-турнікет) можна самому собі накласти. Із джгутом Есмарха це зробити складніше. Особливо якщо травма на великих магістральних судинах. Коли пошкоджені артерії, вени. Коли витікає людина (є такий термін), тоді у тебе 5 хвилин. Якщо сам уражений — через 5 хвилин знепритомнієш.

— Що найважчим було на службі?

— Постійне напруження. Постійне очікування. Вимотувало психологічно. Кілометрів 9-10 від передової. Влітку, коли почалися бої, постійно чути розриви. Бойова тривога вночі. Чекали наказу про висування. Ми — мотопіхота, пішли б першими.

— Ви змінилися. Як?

— Інакше став дивитися на життя. Пріоритети змінилися. Зрозумів ціну кожного дня. Ти прокинувся, сонце світить у вікно, не стріляють — значить, усе добре.

Тамара Кравченко, "Вісник Ч" №28 (1575) від 14 липня 2016