Нині шестеро дітей – це подвиг, або Без декретів та садочків виростають сини й дочки!

У передмісті Чернігова живе чудова багатодітна сім’я: тато, мама, їхні трійко доньок і стільки ж синочків. Застати вдома всіх разом - справа не з легких. Допомогли свята. Напередодні Великодня до батьківської хати злетілися дорослі доньки, що працюють і навчаються в Києві та далекій Польщі. Отож і я поспішаю в Павлівку.



Знайомство

Будинок подружжя Мургів поблизу автотраси. Знайти його неважко: поряд орієнтир - велика недобудована двоповерхова споруда. Біля неї мікроавтобус. Під двором граються діти. Мені сюди!

Хвіртка відчинена. Скрізь посаджено квіти. Довгою бетонною доріжкою прямую до самісінького ґанку. Тут, у картонному ящику, сплять четверо маленьких кошенят.

- їхня мама саме п’є молочко, - ніби вгадує мої думки дівчинка, яка зустріла мене на порозі. - Гляньте, які вони гарненькі, тільки вчора народилися! Хочете собі? Нехай трішки підростуть, сили наберуться, досвіду...

- Заходьте в хату! - лунає жіночий голос. - Марійко, проведи гостю!

Кімнати невеличкі, але їх багато. Скромні меблі, скрізь чистота й порядок. На кухонному столі красуються великі й малі паски. Навіть є мініатюрні, спечені в яєчній шкаралупі. Мабуть, мама старалася для наймолодших діточок. А на іншому столику у великій тарілці різноманітні крашанки. їх не злічити! Хто ж із малечі не любить грати у «битки»?!

- Ось тут кімната Олексія. Він старшокласник, - розповідає мама Олена. - Дуже любить спорт, професійно займається футболом. Тато покладає на нього великі надії і всіляко підтримує. Неабияк радіє успіхам та перемогам, адже сам в юності мріяв про спортивну кар’єру футболіста... Альоша - велика поміч у вихованні молодших дітей: і уроки перевірить, і нагодує, і перевдягне...

У дівчат власні спальні, - продовжує розповідь господиня, - а ось Іллюша й Олежик ділять найбільшу кімнату в будинку, колишню залу. Двоповерхове ліжко хлопцям до вподоби...

- Я обрав місце зверху, - перебиває маму восьмирічний Ілля. - Мені тут не страшно спати. Навіть нічого не сниться... Уявляю, що їду в поїзді. А ще у класі в мене двадцять двоє друзів. Люблю трудове навчання й малювання. Сьогодні мамі дві картини подарував!

Наймолодший у багатодітній сім’ї трирічний Олег. Він, звісно, ще не такий сміливець, як його братик, втім, вчиться самостійності, спить у ліжку внизу і вже кілька тижнів не відчиняє вночі двері до маминої й татової кімнати.

- Цю машинку, - забіг з іграшкою Олег, - мені Лєра подарувала. Вона мене дуже любить. І я її люблю...

Хлопчик замовкає, коли в дитячу заходять його старші сестрички - Юля й Валерія. Обіймає обох, а потім сідає поряд із мамою.

«Моя мама - мій герой!»

- Коли в мене запитують, хто в житті мій герой, без вагань відповідаю: моя мама, - долучається до розмови найстарша Юлія, яка працює у Києві в сфері інтернет-технологій. - Лише Господу відомо, коли ненька все встигає. Нічні зміни, безкінечні домашні клопоти... Це великий труд! Де й береться в неї стільки терпіння, відданості, любові для всіх нас?! Нехай пробачають рідні, але, коли я далеко від дому, найбільше не вистачає саме її.
Валерія навчається на факультеті журналістики в Польщі. Вже заміжня, незабаром стане мамою. З чоловіком вирішили, що дитинка народиться в Україні.

- Ми не збираємося зупинятися, плануємо мати двох чи трьох дітей, - мріє дівчина. - А там - як Бог дасть. Нині я в академвідпустці... Трішки підростемо - і знову за конспекти візьмуся, довчитися ж треба.

Валерія каже, що на прикладі батьків сформувався ідеал сім’ї. І чоловіка собі вона обирала схожого на тата.

- Ми ніколи не бачили, щоб наші мама й батько сварилися чи підвищували голос, - захоплено мовила Валерія. - У моєму серці вони завжди будуть ідеальними. Тато часто дарує мамі квіти, запрошує в театр на вистави. Романтики у батьків вистачає! Вважаю, що це дуже добре. А з дітьми вони відвідують кінотеатри, філармонію, розважальні ігрові заклади, просто прогулюються Черніговом, міським парком...

- Залюбки відпочиваємо на природі, - додає юна барабанщиця, семикласниця Марія. - Два тижні живемо в наметах на березі Десни. Тато купив гумовий човен, отож ловимо рибу... Ці дні, коли ми всі разом, незабутні. А як на свята у нас збираються гості - хати не вистачає! Мама старається розмістити всіх за великим столом, а ми влаштовуємо справжній концерт із піснями й танцями. Подобаються і веселі конкурси для дітей та дорослих.

Велика поміч - матері!

Пані Олена народилася в Росії, втім, дитинство і юність промайнули в українському селі Киїнка Чернігівського району, де оселилася їхня сім’я. Мама й тато все життя працювали в школі. Колишні учні й досі згадують добрим словом подружжя вчителів.

- Батьків уже немає на світі, - зітхає Олена. - Але світла пам’ять про них завжди в моєму серці. Будинок залишився, обробляємо там город. Чималу теплицю маємо. До речі, вже їмо редьку, салат, зелень... Усе своє, натуральне! Вітамінні салати дуже корисні, особливо дітям. Біля хати саджаємо помідори, огірки, буряк, моркву, капусту, а на киїнській землі - картоплю й полуницю.

Оленина матір тяжко хворіла. До останнього дня донька піклувалася про неї, розриваючись між власною сім’єю і батьківським домом. Перед смертю стареньку неньку забрала до себе в Павлівку. Чоловік не заперечував, навпаки, підтримав дружину. Коли мамі Олені зовсім тяжко було, старші діти доглядали молодших.

- Моя друга матір, свекруха, прожила з нами майже двадцять чотири роки, - каже Олена. - Жодного разу ми не сварилися. Мудра жінка була! Шкода, що немає її вже на цьому світі. Півроку нема... Усіх шістьох наших дітей няньчила, поки ми з чоловіком на роботу ходили. Ось так без дитсадка й обійшлися, а я - без декретних відпусток.

Людина має жити для чогось більшого

Хіба думала колись Олена, що матиме стільки дітей?! Планували ж лише двох. Але задумам подружжя завадив переломний період їхнього життя.

- Настав час, коли ми з Олегом подорослішали і зрозуміли - людина має жити для чогось більшого. У пошуках сенсу життя дійшли висновку: справжнє щастя в дітях. Сповна пізнати материнство не змогла б без свого коханого, адже народжувати й виховувати дітей самотужки дуже тяжко. Мій Олег - велика підтримка! Він добрий, працьовитий, поважає й цінує свою сім’ю. Заради дітей готовий на все. З ним я нічого не боюся!

Олена зізналася, що навіть стала присвячувати вірші своєму чоловікові. В любові не лише народжуються діти, а й поезія, навіть якщо ти зовсім не поет:

За окном подсыпает снежок,
В доме пахнет теплом и уютом,
Что свивали мы вместе с тобой,
Хоть порою бывало нам трудно.
Жду с работы тебя я домой,
Ты приходишь замерзший, уставший,
Но целуешь при встрече,
А я... понимаю, что вот оно - счастье.
Знает каждый в округе тебя,
Доброты в твоем сердце так много,
Всем готов ты помочь, ну а я –
За тебя я молю только Бога...

«Найкращі у світі!»

Сім’я Мургів - люди віруючі, багато років поспіль відвідують православну церкву. Разом із батьками на службу ходять усі діти, навіть трирічний Олег.

- Завдяки вірі я багато чого зрозуміла й переосмислила, - розповідає жінка. - Дала собі слово ніколи не робити абортів, адже на все воля Божа. Дітей у нас тепер шестеро, і без них я не уявляю свого життя.

- Мабуть, нелегко прогодувати, вдягнути й забезпечити усім потрібним таку велику сім’ю? - цікавлюся в багатодітної мами.

- Головне пам’ятати: якщо Бог дає дитину, то дасть і на дитину. Не треба боятися безгрошів’я, бідності. Знайдеться у що вдягнути, чим нагодувати. Мої діти ніколи не сиділи голодні, голі й босі. Корову тримали, коли ще бабуся жива була. А якщо не лінуватися, то про злидні годі й думати, - переконана жінка.

А працюють Олена і Олег Мурги в одній установі - «Чернігівводоканалі». Вона оператор, він - бригадир аварійної бригади. Дружина жартома називає його рятівником.

- Чоловіка дуже цінують і поважають на роботі, - пишається жінка. - Нещодавно йому вручили медаль за плідну працю від імені Прем’єр-міністра України. Заслужено! Він у нас великий трудівник!

Батько великої родини небагатослівний. Про свою дорогу дружину і шістьох дітей сказав коротко: «Вони в мене найкращі у світі!»

Р. S. Під час інтерв’ю Олена Мурга розповідала лише про дітей і коханого чоловіка. Скромність тільки прикрашає її. Від себе додам: невтомність та життєрадісність цієї жінки захоплює й надихає. Хочеться низько вклонитися їй. А стати багатодітною мамою нікому й ніколи не пізно! Чи не так?!

Лариса Галета, тижневик «Деснянка» №20 (600)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: