«Зимою рачки вилізу, снігу біля порога нагребу. Ото і вся допомога», або Як у селі соцпрацівника міняли

19 лютого 87-річна Ольга Мовчан та 83-річна Катерина Мовчан з Великого Устя Сосницького району удвох сидять у хаті Ольги Андріївни. Розмовляють про минуле. Ольга Мовчан не ходить вже чотири роки. Катерина Степанівна з ковінькою добралась до сусідки в гості. У будинку чисто. Біля ліжка чисте відро. Біля груби відро з водою, поряд ящик з дровами. В хаті не дуже тепло, та бабусі радіють. Раніше у них ні води, ні дров не було. Соціальна працівниця, 40-річна Оксана Кириченко, заходила раз на місяць. Взимку, щоб попити води, старенькі топили сніг. А дрова і їжу їм носили сусіди.


Катерина та Ольга Мовчан: "Нащо її держали на роботі?"

— Зимою рачки вилізу, снігу біля порога нагребу, — каже Ольга Андріївна.

— Нащо ж її держали на роботі? — махає рукою Катерина Степанівна. — За що ж їй гроші платили? Ми її попервах защищали, вона ж молода. Попросимо у людей, щоб води до хати донесли, а нам: «А у вас милосердна є, хай вона носить». Зараз соцпрацівник у нас новий, Сергій Завадько, він ловкий.

— Город бабусі пораєм ми, вісім років. Гріємо воду, їсти носимо кожного дня. Ольга вже стала наша, — каже Оксана Міщенко, сусідка лежачої Ольги Мовчан. — Сваритися з колишніми працівниками сільради, соцпрацівниками було безрезультатно. Начальство приїде, питає: «Робить Оксана?». Баба: «Робить». Кажу їм, чого ж ви цю Оксану не привезли? Я б при вас спитала, коли вона останній раз у хаті замітала? Плечима здвигнуть.

57-річна Валентина Циганок, сільський голова, повернулася з магазину і бідкається біля сільради. На столі лежать заяви від стареньких. У деяких написано, що соцпрацівник не з’являвся упродовж восьми років. Валентину Миколаївну вперше обрали сільським головою, восени минулого року.

— Вирішила навести порядок, — показує на папери, тоді на розбиті вікна, гнилу стелю, сплячих мух у вікнах сільради.

— По весні будемо ремонт робити. Велика проблема у селі — горілка. Колишні працівники сільради чарку любили потягнути. Коли зайшла у свій кабінет, на столі свічка недогоріла стояла і суха квітка. А одна з колишніх на велосипеді взагалі мене чуть не збила. Змусила закодуватися.
Трохи походила, гарна, як квітка, а тоді знов запила.

Соціальних працівників у селі двоє. Кожен повинен обслуговувати десять плюс три стареньких.

— Ще до виборів, у жовтні, йду повз город 83-річної Олександри Мітько, — продовжує Валентина Циганок. — Вона сидить задом на сирій землі, картоплю риє. Сльози на очі навернулися. Підійшла до неї, кажу: «Ідіть до будинку, а я їх (соцпрацівників) заставлю, щоб вони викопали картоплю». Бульби там півтори сотки, дві години роботи. Баба полізла на колінах у хату. А я додому, дзвонити у терцентр: «Я жителька села Велике Устя. Якщо ви у цю минуту не відправите своїх соцпрацівників, буду дзвонить на Чернігів». Подіяло, мигом викопали.

Після цього Олександр Стецько, соцпрацівник, сказав: «Щоб ваша баба здохла. Я поставлю на її гроб п’ять свічок». Знов дзвоню в терцентр, а вони: «Нічого плітки розводить». Кажу: «Подзвоніть іншим людям, як мені не вірите». Пообіцяли Сашу звільнити. Я їм: «Не треба звільняти, давайте виховувать. Нехай попросить у бабусі при вас вибачення». Бабуся вибачила. Він і зараз працює.

Тут по селу пішли чутки, що Ганна Мовчан сидить у хаті більше тижня, працівник не приходить. Сусіди бачили, як топила сніг у мисці, щоб таблетки запити. Поїхала до неї. Тут дзвонить Парасковія Уляненко, каже, що у неї вода зажмурила (замерзла), так хочу води напиться. А соцпрацівника вже давно не було. Відправила свою секретаршу, щоб води їй принесла. Знов лаюся з терцентром. А тоді Оксана Кириченко взяла свого співмешканця і почала ходить з ним до бабусь. Одна так перелякалася, що зразу від послуг відмовилася.

У сосницькому терцентрі, мабуть, і зненавиділи мене. Попросила у них розпечатку, який працівник за ким закріплений. Виявилось, у Долинському Сосницького району Надія Лихошерст і Парасковія Гамалій не проживають більше двох років. А державні кошти йдуть у кишеню...

10 лютого мене викликали в адміністрацію у Сосницю. Приїхала. Біля кабінету голови РДА стоять два працівники терцентру, Володимир Конон і Микола Осипенко, керівник апарату РДА. Зайшли всі в кабінет. Почали мене розпитувати про справи наших соцпрацівників. Усю правду розказала. Тетяна Сіра, працівниця терцентру, каже: «Я у них восени була, що ви розказуєте? Як вам не соромно таке казать про наших працівників?» А я їм доказую, що люди жаліються. Як покотилася на мене бочка: «Ото був колишній сільський голова, у нього був порядок. Два місяці попрацювала і випендритися хочеш».

Я злякалася, думаю, зараз ще віддухопелять. Хрестилася перед ними. Тоді дістала і поклала голові на стіл всі заяви бабусь. А вони знов нападають. Тоді не витримала, кажу: «Доки ви будете мене поносить?» А голова як усадить кулаком по столу. Якийсь м’ячик на столі лежав, покотився, речі порозліталися. Я від страху почала сміятися. А тоді кажу: «Де мій мікрофон? Я вас усіх позаписувала і на суді як одного здам». А тоді вже дотумкала, що не мікрофон, а диктофон треба було казать. І вийшла з кабінету.

Почали до нас їздити перевірки. Та перед приїздом дзвонять соцпрацівникам, попереджують, що приїдуть. Ця ж Оксана галопом по всіх бабах. Носить воду, дрова. Перед бабами на коліна падає, прощення просить.

Не знаю, що стало останньою краплею, але наказ про звільнення прийшов 15 лютого, у понеділок.

Оксана Кириченко вдома. Вийшла на поріг, тримаючи хустку в руках. На лиці плямки білого. Мабуть, щось білила.

— Я нічого не хочу розповідати, — говорить жінка і закриває двері.

— Була у нас така проблема, — каже Володимир Конон, директор терцентру у Сосниці. — Є комісія, яка кожні три місяці приїздить у села. До неї входять: медсестра, перукар, представник терцентру. У Велике Устя також приїздили.

Оксана пропрацювала більше 12 років. А тоді щось з нею сталося. Старенькі жалілися. Отримала попередження. А потім подзвонили з села, що вона п’яна. Ми за себе, в машину, приїхали, а вона замість допомагати стареньким, шашлики випивши смажить. Доганою не відбулася, сказав писати заяву на звільнення. Хоча міг звільнити і по статті. Тепер там новий соцпрацівник. Отримують вони в середньому 1650-1800. Поки бабусі не жаліються.

Юлія Семенець, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №8 (1555)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: