Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Летять дрони і ракети, а ми садимо часник...
Рекламодателям

Радио
Радио

Летять дрони і ракети, а ми садимо часник...

 

Цей рядочок, що винесено у заголовок чергового допису про працівників такої непростої і копіт­кої сфери - соціальної, популярний серед людей у нинішній, воєнний, час, бо символізує життєстійкість українців у найтяжчі періоди на­шої історії. Він якнайкраще в цей складний час у кількох словах ха­рактеризує і роботу соціальних ро­бітників, які забезпечують догляд літніх одиноких земляків вдома.



Чи вірус, чи те­пер війна в країні, а наші невтомні бджіл­ки - соціальні дів­чата однак поспіша­ють до своїх підопіч­них, бо від них зале­жить фізичне вижи­вання таких людей, розповідає Наталія ІГНАТЕНКО, заві­дувачка відділення соціальної допомоги вдома територіального центру обслу­говування (надання соціаль­них послуг) Варвинської селищ­ної ради. Відділення обслуговує більше пів тисячі підопічниху Барві та селах громади. Відтак на кож­ну працівницю, а їх у терцентрі 43, припадає по 11-13 підопічних, тоді як соціальними нормами передба­чено вдвічі менше.

Виконують вони не тільки еле­ментарний особистий догляд - треба доставити харчі та інші по­купки, здійснити комунальні пла­тежі, приготувати їжу, допомогти з особистою гігієною і прибиран­ням оселі, а й чимало з того, що не входить в обов'язки, але вимагає проживання в селі: обробляють го­роди, заготовляють консервацію і дрова, порядкують у дворах тощо, бо без цього сільська людина з мі­зерною пенсією просто не виживе. Беруть на догляд не тільки тих, хто у поважних літах осиротіли і не ма­ють рідні, а й чиї діти мешкають да­леко, або й самі досягли пенсійно­го віку або не мають фізичної змо­ги доглядати батьків.

Для кожного з нас з приходом агресора у нашу країну так чи інакше багато чого змінилося. Отож, спіл­кування з Наталією Миколаївною розпочинаю із запитання: як вій­на і скрута впливає й на соціальну службу та тих, ким вона опікується?





Перш за все, зросла кількість тих, хто потребує такої допомоги. У когось із стареньких діти через вій­ну втратили житло і роботу, опини­лися далеко і не можуть доглядати батьків, хтось від стресу посунув­ся здоров'ям і без допомоги вже не справляється з елементарними по­бутовими потребами.

У перші дні війни, коли немало місцевих установ і орга­нізацій працювали дистанційно чи просто поховалися вдо­ма, наші соцробітники, які раніше, йшли до своїх підопічних, розповідає очільниця відділення. Допомагали, розраджу­вали, заспокоювали. У період певної паніки першим ділом подбали про продуктовий запас. І нині кожен має не тіль­ки стратегічні припаси продуктів тривалого зберігання, а й навіть чимало насушеного чи замороженого хліба. За час воєнних місяців виросла городина, яку теж дбайливо при­пасли. У сільчан-підопічних є запас дров на рік і більше, тож у селах труднощів воєнного часу не бояться. Кажуть, будемо з їжею і в теплі.

Соцслужба за допомогою благодійників, зокрема ре­лігійної організації, забезпечила підопічних продуктовими наборами. До їх розподілу підійшли справедливо - не за формальний статус інваліда чи ветерана, а тим, хто дійс­но перебуває у скруті і потребує допомоги. Підопічні терцентру, як відомо, на автівках по безкоштовну хлібину не їздять, їм гуманітарку слід доправляти в оселі, і соціальні працівники разом із благодійниками це забезпечили. Сільські ветерани завжди у полі зо­ру старост, допомогу їм передають сільгосппід­приємства і підприємці - така вже українська тра­диція - опікати малих і старих.

Переглядаючи світлини із робочих буднів соцслужби громади, які в інтернет викладає Наталія Ігнатенко, пропагуючи ро­боту свого колективу, щи­ро подивувалася. Ціле лі­то, крім основних обов'яз­ків, жінки ...у ягодах, у го­родині, в садках - збира­ють вітаміни, консерву­ють, сушать, солять.








Аякже, підтверджує пані Наталя, наші бабусі всі з пухкими сільськими олад­ками, молочком і вітамін­ним вареннячком до них...

Вдивляючись у облич­чя цих сільських трудівничок - стримані, але прияз­ні, мудрі, чіткіше розумієш - таку роботу здужає да­леко не кожна людина.

Велике, милостиве, тер­пляче серце, покликан­ня допомагати іншим ве­де їх до стареньких, і аж в останню чергу - зарпла­та, бо вона, на жаль, міні­мальна - неспіврозмірна з фізичними й мораль­ними затратами кожної жінки.

Кожна має й особисті трагедії, випробування, навантаження у власних родинах. Антонівчанка Оксана Гузьома у перші дні повномасштабного вторгнення втратила чоловіка, у багатьох, як у її односельчанки Марії Тимченко, повна хата роди- чів-переселенців, яких прихистила родина, хтось ставить на ноги дітей чи працює до поважних літ без жодних пільгових пенсій або й навіть після власних складних хвороб... Винести свою, часто непосильну, ношу і тримати на світі знедолених стареньких - така доля цих жінок.

Як би важко їм не велося, а соцслужба ще й активно волонтерствує. Працівниці відділен­ня збирають овочі та фрукти, мед, одяг і речі першої необхідності й передають їх на фронт. Запланували просто у відділенні заквасити вої­нам хрумкої капусти.

Тому і в свята, і в будні Наталія Ігнатенко не шкодує теплих, вдячних слів на адресу своїх ко­лег - змучених, вироблених, але оптимістичних і загартованих. Рідними людьми за роки спілку­вання стають соцпрацівники для стареньких, ко­трі з ними діляться навіть тим, чого не скажуть і власним дітям. Низько вклоняюся за їх тяжкий труд, говорить вона і зичить здоров'я, сил, опти­мізму, наснаги їм і їх родинам.

До цьогорічного професійного свята соцпрацівників почесними відзнаками нагороджено Людмилу Федорівну Мулярчук з Барви та Надію Григорівну Ляшенко з Макіївки, щодо яких саме днями підопічні надіслали вдячні відгуки, а також Ольгу Григорівну Шупту з Дащенок.
Приєднуюся до всіх добрих побажань, які жін­ки прийматимуть у ці дні. Хай їхня скромна і вод­ночас сподвижницька праця гідно вшановуєть­ся державою і людьми.

Джерело: газета “Слово Варвинщини” від 03.11.2022, Є. ЗИМА, фото з архіву відділення.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Варва, соцпрацівник

Добавить в:
 
 


Центр Комплект