Народна відповідь Яценюку – власна електростанція

Нині важко навіть уявити, як люди раніше жили без електроенергії. Проте наш рідний уряд іноді все ж таки повертає народ у ХІХ століття, практикуючи так звані віялові відключення побутових споживачів.



43-річний інженер-самоучка Ігор Литвиненко з хутора Запоріжжя, що на Борзнянщині, спорудив власну електростанцію. Доки дме вітер і світить сонце, чоловік не залежить від електроенергії олігархів.

Шурша на перетині торгівельних шляхів

Хутір із гучною козацькою назвою Запоріжжя тихо присусідився поруч із гамірливою московською трасою, неподалік райцентру Борзна. Як і півтора століття тому, хутір вдало розташувався на перехресті Києво-Московського тракту та залізниці, яку місцеві мешканці нарекли «чугункою».

Чому хутір назвали Запоріжжям, тут ніхто не знає. Відомо, що у ХІХ столітті місце, де розташувався населений пункт, називали Баратовою Шуршою. Очевидно, таку назву ця місцина отримала через те, що до приходу «совєтів» тут надзвичайною популярністю серед подорожніх користувалася корчма (шурша), вигідно розташована на перетині торгівельних шляхів. Підтвердженням існування корчми є знахідка місцевого мешканця – краєзнавця та інженера за покликанням Ігоря Литвиненка.

«Місце, де раніше стояла корчма, просто так не знайти, – каже Ігор Віталійович. – Воно поросло бур’янами й кленами. Кілька років тому я знайшов там срібні 20 копійок 1820 року. Більше цінних артефактів там не було».

З приходом до влади радянських окупантів хутір перейменували у Радянський Сівач. А з початком колективізації сюди зігнали людей із сусідніх хуторів. Так дрібніші навколишні населені пункти припинили своє існування.

Власна електростанція

Ігор Литвиненко кілька років тому перебрався до Запоріжжя з Комарівки. Тут життя спокійніше. Про свою освіту жартома говорить: «школа з коридором». Втім, любов до праці та прагнення знань зробила з нього краєзнавця, хлібороба та інженера. Чи не найбільшою гордістю селянина є вітровий генератор, над яким Ігор Віталійович морочився зо два роки.

«Знайшов в інтернеті схему вітрогенератора і подумав, чому б і собі не зробити», – розповідає інженер-самоучка.

Чоловік зізнається, що бажання мати власну електроенергію – цілком практичне. Селянин хотів банально зекономити електроенергію при заряджанні акумулятора до трактора та не залежати від центральних електричних мереж. Але перша спроба виявилася невдалою.

«Вітрове колесо змайстрував швидко, – зізнається конструктор. – Лопаті зробив з вагонки, але коли діло дійшло до генератора, виникли проблеми. Куплений китайський не дав потрібного ефекту».

Чоловік знайшов вихід і прилаштував до конструкції редуктор з… китайського мопеда. І тоді діло пішло.

«Вітер обертає вітрове колесо з гвинтами, обертовий момент передається через редуктор на вал генератора. Таким чином механічна енергія перетворюється на електричну», – пояснив чоловік призначення свого пристрою.

Пан Литвиненко каже, що його вітрогенератор налаштований ловити північний і північно-західний вітри. Загалом же на його спорудження він витратив близько десяти тисяч гривень. Додатковим джерелом електроенергії є сонячна батарея, розташована на даху будинку.

Отже, мудрий селянин, як міг, убезпечив себе від необдуманої енергетичної політики держави й вибриків постачальників. Маючи потрібні матеріали та голову на плечах, він не став чекати, коли вкотре Яценюк забажає відключити світло.

Символ Таллінна на подвір’ї запорожця

Ігор Литвиненко виявився неабияким любителем історії, практикуючим краєзнавцем. У власній колекції він має топографічну карту 1856 року, так звану «триверстовку», за допомогою якої чоловік досліджує навколишню місцевість на предмет наявності артефактів. Так, опираючись на відмітки «триверстовки», Ігор Литвиненко відшукав запорізьку корчму.

Двір пошуковця нагадує музей просто неба. На погребнику у Ігоря Литвиненко майорить жовто-блакитний прапор, а поруч лежить солдатська каска часів Другої світової війни, яку чоловік знайшов неподалік хутора. На дверях сараю прибито кілька кінських підків, а одна з них, що прикрашає двері в кімнаті, вражає своїми розмірами.

«Мій товариш сказав, що то з якогось верблюда, але хіба верблюдів підковували, – розмірковує пошуковець. – Насправді знаєте, кого нею підковували? Німецького важковаговика-першерона, який тягав величезні гармати та боєприпаси. У німців також коні служили. На зиму в отвори підків вкручували шипи, аби коні не ковзали на слизькій дорозі».

Цю незвичайну підкову Ігор Литвиненко знайшов на борзенському шляху.

Заслуговує на увагу і символ естонської столиці – фігурка Старого Томаса, яку чоловік змайстрував самостійно. Тож фігурка слугує флюгером на подвір’ї Ігоря Литвиненка і зустрічає гостей.

«Старий Томас – один із символів і стражник Таллінна, – пояснює чоловік. – Флюгер у вигляді старого воїна стоїть на вершині міської ратуші. Я побачив його на фотографіях своєї дружини, у неї дядько з Естонії, і вирішив зробити для себе щось схоже».

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №48 (552) від 26 листопада 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: