Заїхали на два місяці в село і живуть там уже 13 років

Двоє друзів-однокласників Руслан Галенко та Віктор Ткач із Чернігова вирішили відкрити власний бізнес. Домовилися, що поки один буде в армії, інший підготує все для власної справи. Так і сталося. Поки Руслан служив, Віктор придбав верстат, інструменти. Винайняли приміщення під майстерню і почали столярувати: робили двері, дерев’яні сходи, підлогу.

У рахунок оренди зробили дядьку в будинку гарні дерев'яні сходи. Одного разу заїхав до нього бізнесмен-меценат Олександр Жигайло з Козилівки Корюківського району. Побачив сходи, питає: «Де ви таких столярів знайшли?» А хазяїн каже: «Пішли, ці майстри у мене в гаражі сидять».

Жигайло запросив хлопців у Козилівку, підлогу покласти. Через два тижні по Галенка і Ткача приїхав КамАЗ. Завантажили інструменти, обладнання і поїхали. Особистих речей майже не брали, їхали ж на два місяці. Жигайло поселив столярів у своєму будинку. З’ясувалося, будують молитовний дім. Прихожани не моляться на ікони — в молитві звертаються безпосередньо до Бога, бо він усюди. Не курять не матюкаються. Не п'ють!

Весілля на 300 чоловік

Руслана застала на тракторі за хатою.

— Мені все одно було, що будувати і де, — говорить 35-річний Руслан Галенко. — Поки будували, ходив у цю церкву в хор. Я співати люблю. Кинув курити, не п’ю взагалі. Повірив у Бога. Хрещення прийняли разом з Віктором у Холмах, на річці Убідь.


Руслан Галенко, дружина Ірина та сини: Ваня, Саша і Рома

У нас нема обрядовості, хрестики на шиї не носимо, хреста нема і на церкві.

Купив у Козилівці хату за тисячу гривень. Добудував, дах переробив, цеглою обклав. Тут живу вже 11 років. Як купив хату, надумався женитись.

— Ти спочатку надумався, а вже потім хату купив, — підказує чоловіку 29-річна дружина Іра. Вони познайомилися на зібраннях у молитовному домі. Іра з дитинства віруюча, п’ятидесятниця, християнка віри Євангельської*. — І на побачення ходили, не думайте, що оженились, бо так треба.

Сусіди у нас православні. Ми так само сідаємо за святковий стіл на Паску і Різдво, хто хоче. У молитовному домі у нас на такі свята собраніє. Всеношну не служимо. Святкову булку можна спекти в будь-який день, у тому числі і на Паску. Плачемо на похоронах. Але на дев’ять, 40 днів не поминаємо. Новий рік, дні народження, весілля святкуємо, — розказує Іра.

— Весілля було велике, чоловік на триста. Родичі поприїжджали, наші прихожани. Спочатку в сільраді розписалися, потім у церкві сочетались. Шлюб у нас на все життя. Святкували без спиртного, і всім було весело. У молитовному домі співали християнські весільні пісні. Наїдків наготували всяких, — продовжує Руслан.

І шостий буде

— Як купляв хату, поряд був город тридцять соток. Ще взяв пай три гектари, картоплю вирощую. Як лишня є, пускаю на продаж. Але і собі багато треба. Тримаємо корову, дві свині, штук по 20 курей і качок. Є техніка — трактор, комбайн купив недавно. Не новий, буду щось із ним робить.

Говоримо з Русланом у кухні його будинку. Іра наготувала тарілку сирників, щось смажиться-париться на плиті. Зі школи потроху починають збігатися діти. їх у Галенків п’ятеро. Альоні десять років, Сашкові дев’ять, Ромі — вісім, Юлі — шість і Вані — чотири. Усі, крім Вані, допомагають по господарству.

— Шостого плануєте?
— Аякже, — погладжує Іра вже добре кругленький животик. — Хлопчик буде.
Аби з комфортом розмістити у хаті всіх дітлахів, Руслан хоче облаштувати на горищі другий поверх. Під двором красується білий мікроавтобус «Фольксваген».
З того, що хлопці попереїжджали з міста у село, батьки спершу дивувалися, тепер навіть радіють.

— Назад у Чернігів перебратися не збираєтесь?
— Хіба якби наш будинок з усім господарством взяти, перенести та й поставити просто під Черніговом. У місті дітям більше можливостей, — каже Іра.

— Заробимо грошей і покупляємо дітям квартири в Чернігові, — мріє багатодітний батько.

Вручну звів моноліт

35-річний Віктор Ткач клопочеться за хатою біля вуликів, їх 30. Крім бджіл, у хазяйстві 35 курей.

Дружина, 32-річна Юля, була в хаті з дітьми. Семирічна Віка трохи прихворіла, малий Вова (два з половиною роки) спить. Старший, 9-річний Діма, з дозволу мами крутить фарш на пельмені. Ліпитимуть їх усі гуртом. А як сідатимуть їсти, то приєднається ще й п’ятирічний Колька, який саме «трудиться» в дитячому садку.


Віктор Ткач біля вуликів

Поки господар перевдягає свій бджолозахисний костюм, Юля показує:

— Оце кухню сам зробив. І сходи на другий поверх. Ліжко, дитяче ліжечко, комод, стіл, шафи, балкон — майже все, що в хаті, своїми руками зроблено.

— У 2002 році купив стару дерев’яну хатку-п’ятистінку. Думав, надрова, для проживання вона не годилась, — розказує Віктор. — Потім купили на трьох старий корівник у сусідньому селі, на цеглу. Блоки з ракушнику привезли сюди, я побудував майстерню в дворі, з них же потім зробив пристройку до хатини.

З майбутньою дружиною Віктор теж познайомився в молитовному домі.

— Я вивчилася в Чернігівському юридичному коледжі, пошукала роботу в Чернігові, не знайшла. Ми з Вітею вже зустрічалися. У 2005 році, після вінчання, заселилися в його стару хату, — згадує Юля.

— Навколо тієї хати я почав зводити стіни. Першого травня 2010 року заклав фундамент.

На фундаменті робив каркас для стіни з пінопласту (купили раніше в Чернігові). Порожнину каркаса всередині заливав бетоном. Після затвердіння внутрішній прошарок пінопласту знімав, а зовнішній, товщиною 7 сантиметрів, залишав для утеплення. Знятий використовував для наступного каркаса, знову заливав і так робив усі стіни. Такий будинок називається моноліт.

На стінах тисяч десять зекономив. Тільки цегла п’ять років тому обійшлася б тисяч 18.1 ще довелось би наймати людей, щоб поклали. А на цемент пішло тільки шість тисяч гривень. Плюс привозив бій білої цегли (для виготовлення бетону), це ще пару тисяч. Робив сам. Зрозуміло, ще і дах, і шифер, і утеплення... Зараз такий будинок ми взагалі не потягли б.

Потім зробив другий поверх, там три кімнати, перебралися жити туди. Почав облаштовувати перший поверх. Коли підняв стіни нового будинку, вийшло,, що стара хата опинилася всередині. її розбурав тільки минулої зими.

— Де навчився заливати стіни бетоном?
— Ніде не вчився. Спочатку придумав зробити так, потім шукав інформацію, щось розпитав, щось вичитав в Інтернеті. За такою технологією давно вже будують, і не тільки висотні будинки, котеджі також.

— У мене чоловік конструктор, вічно щось придумує, — хвалить Юля. — Коли почав стіни будувати, дехто з нього навіть сміявся: «Що це ти придумав, з пінопласту?» У селі про таке не чули. А потім подивилися люди — нормально. Стіни у нас ще так не будують, а пінопластом уже обклеюють.

— А отут у нас — зимовий сад, — Віктор проводить на широку, в довжину стіни будинку, засклену лоджію, 2 на 6 метрів. — Цей рік тут усе було заставлене помідорною розсадою.


Юлія Ткач з дітьми: Віка, Діма та Вова

Трикубова бочка гріє хату

— Опалення у нас цікаве. Газу в селі нема. У нас стоїть звичайний дров’яний котел, а поряд — трикубова бочка води. Це енергонакопичувач, — продовжує розповідь. — З одного боку бочка стоїть упритул до стіни будинку, що утеплена пінопластом, з іншого тулиться до стіни з ракушняку, який також добре утримує тепло. З двох інших боків для теплоізоляції обгородив бочку фанерою і насипав прошарок тирси, вийшло сантиметрів 20. Від котла вода у бочці нагрівається, тепло тримається довго. Взимку цілу добу батареї гарячі, і котел топити не треба, як у місті. Тепла вода ходить по батареях, наверх іде самотоком, а вниз її качає насос. У міжсезоння гарячої води вистачає на дві доби. Котел з бочкою і насос — у котельні, на першому поверсі. Для нагріву води, якою користуємося з крану, є окремий бойлер. Вода — зі свердловини.

Про те, що оселився у селі, Віктор зовсім не шкодує. Займається бджолами, качає мед, будує дім. Є машина «Рено». Колись заробив гроші на будівництві в Росії, купив ділянку у Старому Білоусі під Черніговом. Три роки тому продав, купив авто.

— Як трапиться якийсь підробіток — будівництво, ремонти — беремося з Русланом. їздили колись і в Київ на заробітки. Ми й зараз дружимо, просто якось він більше в сільське господарство ударився, а я у бджільництво. Якщо підвернеться хороша робота, думаю, поїдемо.

Уклали завіт із Богом

— Отак ми приїхали в Козилівку на пару місяців, підлогу покласти, — сміється Віктор. — І залишилися на 13 років. Одружився я 10 років тому, 2 липня. Через рік після Руслана. На весіллі гуляло 250 гостей. У нашому випадку весілля повністю окупилось. Он електрочайник, один із подарунків, досі працює.

Вітя не служив в армії. Не «закосив», просто були проблеми із зором. — Я народився у Бахмачі. Ходив там до школи перший, другий, третій клас. Потім зразу п’ятий (тоді переходили на 11-річне навчання, четвертий клас «перескакували»). У будинку культури для школярів на Новий рік влаштували свято, і поки ялинка загориться, у залі вимкнули світло. Діти веселились. І ми з одним хлопцем (я його, до речі, не знаю] бігли один одному назустріч. Оббігаємо кругом ялинки, і вийшло, що він лобом б’є мені в око. У мене кров тече! Потім був параліч ока, це та причина, чому я в армію не пішов. Лікарі сказали, операцію робити небезпечно.

Пізніше переїхали в Чернігів, я пішов до шостого класу. Там здружився з Русланом. У мене і квартира в Чернігові, зараз брат там живе.

Усе ж головна причина того, що ми тут залишилися, — увірували в Бога. У 22 роки ми з Русланом уклали завіт із Богом, прийняли посвяту. Тепер називаємо себе християнами віри Євангельської, — наголошує Віктор.

* * *

Крім цих двох сімей, у Козилівці поселилися ще Ірина та Олександр Вороб’ї. Вона з Чернігова, він — із Семенівки. Двоє діток. А також Катерина та Ігор Пастушенки з Чернігова. З трьома дітками переїхали у Козилівку три роки тому. Почали вирощувати страусів. Зараз їх у Пастушенків троє.

— У Козилівці 70 відсотків сімей — багатодітні, — говорить секретар Козилівської сільської ради Тамара М’ягка. — Серед сіл Корюківського району у нас найбільше дітей. Школа найбільш заповнена серед шкіл району.

Прихожан молитовного дому в Козилівці (односельці їх називають просто євангелістами) — більше 100. Усього в селі прописано 923 людини.

Мешканці Козилівки розказали, що перший молитовний дім у них був побудований сто років тому. При радянській владі там зробили пологове відділення. Весь час у селі існувала і християнська церква. Прихожани обох церков між собою не ворогують, підтримують добросусідські стосунки. У радянські часи церква була спортзалом, потім — конюшнею. Відбудували її тільки після війни. А у війну всі, і євангелісти, і християни, в одній хаті молилися.


* П’ятидесятники — християни Євангельської віри, релігійна громада, в основі віровчення якої лежить зішестя Святого Духа на апостолів у 50-ий день після Пасхи, після чого вони отримали дар пророкування та говоріння на різних мовах. Зараз це найбільша у світі протестантська та друга за чисельністю християнська конфесія. Загальна кількість людей, що сповідують учення П’ятидесятниці, налічує 450-600 млн. чоловік.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №47 (1541)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: