У господарстві Корнієнків живе дикий козел з норовливим характером

У садку родини Корнієнків з Добрянки фрукти виростуть не скоро. Практично всі молоді дерева погриз домашній улюбленець – дикий козел Кактус. Два роки тому маленьке дитинча козулі у лісі підібрала донька Галини та Івана Корнієнків – Наталія Герасименко. Козенятко так припало до душі онучці Корнієнків Кірі, що вони вирішили залишити його у господарстві.


Козлик об'їдає вишню

Спочатку Корнієнки думали, що це кізочка, тому назвали її Катею. Та не довго господарі тішилися знахідкою. У Каті почали рости роги, що є неприйнятним для самки козулі, а разом з ними з’явився норовливий характер.

З лісу козулю привезли у валізі

Про кізоньку Катю, яку маленькою та знесиленою підібрала в лісі Наталя, донька водія Добрянського держлісгоспу Івана Корнієнка, позаминулого літа дізналося не лише селище, а й мало не вся Чернігівщина.
За словами Наталії Герасименко, коли вона поверталася з лісу, де збирала чорницю, на дорозі побачила маленьке дитинча козулі.

– Було помітно, що воно недавно народилося, бо пуповина ще не обсохла як слід, – розповідає мама Наталії Галина Корнієнко. – Донька кілька годин чекала, доки повернеться мати-козуля, але коли зрозуміла, що та не з’явиться, вирішила забрати додому. Боялася, щоб браконьєри не знайшли…

До садиби маленьке козуленя привезли велосипедом у валізі. Воно одразу ж припало до душі онучці Корнієнків Кірі, яка вирішила назвати свою нову подругу Катею. Вся навколишня дітвора приходила до садиби Корнієнків подивитися на маленьке лісове диво. Сусіди навіть дитячу пляшечку з-під молока позичили, аби Катю можна було годувати. Кілька днів дитинча козулі призвичаювалося до нової обстановки. Коли ж освоїлося, то радості дітвори не було меж.

Невдовзі Катруся, набравшись сил, вже весело вистрибувала у дворі. Невгамовне козеня підростало. І яке ж було загальне здивування, коли метка козуля виявилася… допитливим і вельми норовливим козликом. Тож Катю перейменували на Кактуса.

Колючий, як кактус

Чи то від самотності, чи з віком Кактус не злюбив людей.
– Приходили сусідські діти сфотографуватися та погратися, так насилу повтікали, – скаржиться на козлика господиня Галина Корнієнко. – Доки роги були м’якими, то він бився не боляче. Зараз роги закостеніли, тож краще до нього не підходити. Принаймні у мене віник завжди напоготові.

Випускати Кактуса на город господарі теж не ризикують, адже він напровесні погриз геть усі молоді деревця. Тепер врожаю фруктів Корнієнкам доведеться довго чекати. На подвір’я норовливого козлика також не випускають. Не надто слухає він і самих господарів.
– Хазяїн рубав дрова, так той розігнався і вдарив його рогами, – розповідає пані Галина. – Як щось не по-його, то він одразу поривається битися!


Галина Корнієнко заганяє Кактуса в загородку

Живе дикий козел Кактус у загородці з собакою та свійською птицею. Принаймні з тваринами лісовий гість товаришує.
– Спочатку не мирив з качуром, але потім качур зрозумів, що Кактуса краще не чіпати, – сміється господиня.

Годують козлика як звичайну свійську тварину. Їсть все: і сіно, і зерно, особливо любить зелень та… солодощі.

Дізнавшись про козлика, господарям запропонували його забрати в інше господарство.
– На Корюківщині у людей десь живе кізочка приблизно його віку, то вони нам телефонували і просили віддати, – розповідає Галина Корнієнко. – Але донька з чоловіком вперлися і не захотіли віддавати. Тепер от шкодую, що не наполягла.
Незважаючи на примхливий і навіть дещо агресивний характер, Кактуса люблять, адже він давно вже став немов членом родини для Галини та Івана Корнієнків. А маленька Кіра ним не натішиться.

Найменша серед оленів

Працівник Добрянського держлісгоспу Василь Гайдамака розповідає, що на території їхнього підприємства є мисливське господарство, яке охоплює територію в 10 тисяч га. Серед диких звірів, що там водяться – кабани, вовки, лисиці, зайці, козулі і навіть лосі. Вочевидь, дитинча козулі прибилося саме з тих країв. За його словами, не дивно, що мати кинула своє дитинча. Як серед птахів зозуля, так серед звірів козуля має славу не надто дбайливої матері.

– У 80 випадках зі 100 при найменшій небезпеці козуля кидає своє дитинча, а в 60 випадках зі 100 вона повертається до нього після того, як небезпека минула, – пояснює лісничий.
За словами Василя Гайдамаки, самець козулі має невеликі прямі ріжки з трьома-чотирма відростками. З’являються вони в лютому-березні, остаточно формуються наприкінці травня, відпадають в листопаді. Самка ж завжди залишається безрогою.

Козуля є найменшою серед родини оленячих. Як і всі олені, ця тваринка струнка і граціозна. Самець козулі виростає вагою від 20 до 60 кг, самка – менше, до 37. На відміну від оленів, у козулі короткий тулуб на довгих тоненьких ніжках і маленька голова.

Віталій Назаренко, тижневик «Чернігівщина» №21 (525), фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: