Неправильним шляхом йдете, товариші! або Як вчинити із Шляхом Ілліча та його стріт і авеню?

Згідно із пакетом законів щодо декомунізації, які передбачають і перейменування населених пунктів, названих на честь радянських партійних діячів, частину Носівського району доведеться, мабуть, зовсім «закатати в асфальт». Бо там таких назв…



У межах якихось 20 км одне від одного розташовані села Шлях Ілліча та Карла Маркса (про нього «Чернігівщина» розповідала у статті «Морок соціалізму» в №49 від 4 грудня 2014 р.). Село Тертишники, що стоїть між ними, у багатьох місцевих асоціюється з колгоспом імені Фрунзе. Та й село Ясна Зірка має якусь підозрілу назву: чи на не честь радянської червоної зірки?

Слід брати ініціативу в свої руки

– З пісні слів не викинеш, – говорить 72-річна Тетяна Феодосіївна, уродженка села Шлях Ілліча. – Є село з такою назвою, хай і надалі з нею залишається. Якщо були якісь у минулому помилки, які комусь зараз жити не дають, то це були наші помилки і нікуди від цього не дінешся. Я проти перейменування, до того ж це заміна документів – кажуть, у копієчку обійдеться. А часу та нервів скільки пенсіонерам витратити …

Її рідний брат Іван Феодосійович менш категоричний. Каже, якщо село все-таки перейменовувати, то тільки шляхом (ні, не Ілліча) повернення йому історичної назви, а саме – Тертишники. Ось тільки проблема: назва «Тертишники» вже зайнята. Нею назване… сусіднє село, центр Тертишницької сільської ради, до якої і входить село Шлях Ілліча разом з с. Ясна Зірка (про нього – у статті «Згасання Ясної Зірки», «Чернігівщина» №39 від 25.09.2014).
– Раніше наше село називалося Тертишники, – запевняє Іван Феодосійович. – Чим доведу? У мене у паспорті стоїть відмітка, що народився я у селі Тертишники. А народився я тут, а не у сусідньому селі.

За словами 67-річного київського пенсіонера (Іван Феодосійович більшу частину життя мешкав у столиці, використовуючи малу батьківщину як дачу), нинішні Тертишники раніше носили назву Імені Фрунзе. «Шляхом Ілліча» називався колгосп у тодішньому селі Тертишники, яке зараз є Шляхом Ілліча.
– Село стало Шляхом Ілліча наприкінці 1960-х років, коли, до 100-річчя з дня народження Леніна було запропоновано назву колгоспу розповсюдити і на назву села, – згадує «киянин». – Були чутки, що ініціатива виходила від тодішнього голови сільради, нині покійного Олексія Лисака (втім, дружина пана Лисака це заперечує. – Авт.). Можливо, так, а можливо, йому спустили її зверху – щоб виглядало, ніби прохання колгоспників.

Іван Феодосійович говорить, що він був проти перейменування тоді, проти буде й зараз. Звісно, якщо тільки не буде запропонований варіант «Тертишники». Ця назва походить від прізвища Тертишник, яке носив місцевий пан, котрий за часів Російської імперії володів навколишніми землями.
Однак ось яка заковика: якщо услід за законом про декомунізацію, Верховна Рада прийме закон про «децаратизацію» (а чому б не прийняти, адже царі були проти української держави, а деякі з них навіть винищували козацтво та Запорізьку Січ руйнували), то і «Тертишники» доведеться змінювати, бо пани ж, мовляв, посібники царизму. Чи витримають шляхіллічівці упродовж нетривалого часу два перейменування? А що робити з нинішніми Тертишниками, якщо Шляху Ілліча вирішать повернути історичну назву? Їм же історичну назву не повернеш: «імені Фрунзе» «декомунізацію» не пройде.

– Можна назвати Тертишники-1 і Тертишники-2, – пропонує пенсіонер варіант (такий, щоправда, може не пройти, бо такі назви практикували у СРСР для таємних військових містечок, на кшталт Арзамас-16, Чорнобиль-2, Любеч-1). – Для нашого села я погоджуся на будь-яку з двох запропонованих мною назв. Шкода тільки, що таких, як ми, що вболівають за «Тертишники», у селі лишилося дуже мало. Молодь цього не розуміє і їй це не цікаво. Я згоден, що саме мешканці села повинні запропонувати владі варіант для перейменування. Якщо не запропонуємо, то без нашого відома назвуть село якось – скажімо, Гнила Балка, і змушені будемо з такою назвою жити.

– У нашому селі Іллічів дуже багато – можна сказати, що на їх честь село назване, – припускає Тетяна Феодосіївна. Вона, як і брат, більшу частину життя мешкала поза малою батьківщиною – на Луганщині. Але була вимушена повернутися сюди після початку бойових дій на сході. – Якщо все ж таки перейменовувати доведеться, то я би запропонувала назву «Красиве», бо саме таким є наше село.

«Гуртожиток» для хуторів

Населений пункт на цій території виник у 1939 році, коли Країна Рад вирішила заселяти нові села мешканцями прилеглих хуторів, для чого людей відривали від домівок і наказували, де їм жити. Стосовно причин цього думки на селі різняться. Представники педагогічного колективу Шляхіллічівської школи говорять, що рішення Ради Народних Комісарів, тодішнього радянського уряду, було направлене на полегшення людям обробки колгоспних земель. Мовляв, гуртом – зручніше.



– Це був наказ Берії, – інакше вважає 65-річний Володимир. – Він полягав у тому, щоб зігнати хутори у села, де з людей простіше вибивати зерно. У хуторах людей потроху жило, вони були дуже дружніми й одне одного не видавали. В селі ж завжди хтось знайдеться, хто папірець куди треба напише.

У це важко повірити, але село Шлях Ілліча побудоване за… американським проектом. Це побічно підтверджує версію з назвами села, висунуту Іваном Феодосійовичем. Хіба могли у Радянському Союзі село з назвою «Шлях Ілліча» побудувати за американським проектом? Ось село Тертишники – будь ласка, але тільки не Шлях Ілліча. Вулиці в селі є тільки паралельні та перпендикулярні, немов стріт і авеню в містах США, і називалися спочатку теж як у США – по порядку. І жодних кривих вуличок. До того ж усі авеню однакової довжини – по 500 метрів.
– Усі вулиці раніше називалися за порядковими номерами, починаючи з півдня на північ, – згадує Володимир. – Була «Перша вулиця», «Друга вулиця» і так до сьомої. Було дуже зручно і до назв не підкопаєшся. А теперішню мою вулицю, «Першотравневу» (колишня «Друга»), також, мабуть, захочуть перейменувати. Щодо зміни назви села, то Ілліча можна відкинути і нехай залишається просто Шлях.

Окрім Першотравневої, у Шляху Ілліча є ще вулиці Садова, Ветеранів, Перемоги, Зелена, Гагаріна та Шевченка, а також три Колгоспних провулки. Деякі з вулиць уже перейменовувалися. Скажімо, Садова була вулицею Леніна, а вул. Перемоги – була 60-річчя революції.
А деякі, не виключено, доведеться перейменовувати на інші. Ось хоча б Перемоги. Кого над ким перемоги? Комунізму над нацизмом? «А Україна тут до чого?» – скажуть прихильники закону про декомунізацію. Хтось може сказати, що Україна тоді не перемогла, а програла, бо Сталін зупинив Гітлера на шляху (ні, не Ілліча)… звільнення України від більшовицької окупації.

А хто такий Гагарін? Людина, яка уособлює вихід гонки озброєнь на космічний рівень, міць комуністичної армії – лап, що тримали Україну у більшовицькій окупації. Про колгоспи й говорити годі.
Ось «Американка», назва частини дороги «Носівка – Шлях Ілліча», що проходить по західному кордону села та пов’язана з американським проектом побудови села, – нікому не завадить. І комуністам упродовж усієї історії села не заважала. Так, як і центральна вулиця, що з часів зникнення порядкових назв вулиць, власної назви не має. Разом з Американкою це дві вулиці, перпендикулярні всім іншим.

Старий автобус краще нової назви

– Раніше наша місцевість, ще до появи села, називалася Степові хутори, – пояснює вчителька із Шляхіллічівської школи. – Однак назвати так село вже не можна, бо в Носівському районі село Степові Хутори вже є. Може, Яблуневе чи Квітневе, як Вам?
– Нехай би краще нам якійсь автобус організували, аніж село перейменовувати. Ні до автобуса, ні до електрички не дістатися. Добре, у кого авто є, а іншим пішки по 8 км ходити доводиться, – відрубала її колега.
– Ми вже звикли до такої назви і вона у нас ні з ким не асоціюється, – говорить Ольга Іванівна, директор Шляхіллічівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, що розташована на вулиці Садовій, колишній Леніна. – Так, змінити назву потрібно, але ми ще не думали, на яку.



Ольга Іванівна – уродженка Шляху Ілліча і, на її думку, село з самого свого утворення так називалося і ніколи не було Тертишниками. Проте, не знає чому, але ще у 60-ті роки Шляхіллічівська школа називалася Тертишницькою школою №1.
– А може наше село назване не на честь Леніна, а на честь Брежнєва – теж Іллічом був. Тож і перейменовувати не треба, – припускає місцевий педагог. – Ой, ні, Брежнєва ж теж перейменовувати слід.

Пам’ятки

Посеред Шляхіллічівського майдану (подумав би хто за часів Ілліча, а особливо Віссаріоновича, про Майдан – у кращому випадку отримав би путівку в морозний Сибір) величезна клумба, а поруч – рештки комуністичної доби: розвалини нового (!) клубу та нової ж будівлі колгоспної контори, а за ними – залишки також нового дитсадка.

Напроти найшикарніший у Шляху Ілліча двір – церковний. Огороджений новим бетонним парканом, з міцними воротами, асфальтованими доріжками та вибіленими бордюрами всередині. Дивлячись на руїни адмінбудівель та новісіньку церкву, виникає логічне запитання: це кінець шляху Ілліча чи початок нового? Це те, до чого шлях Ілліча і вів (прихід Царства Божого після руйнації мирського)? Чи це початок нового шляху «Ілліча», з іншою назвою, але тими ж цілями – керуванням масами заради досягнення власних інтересів?

* * *

У Тертишницькій сільраді, де в парадні двері, щоб не відчинялися, вставляють дерев’яну паличку, про перейменування Шляху Ілліча не думають. Там усі думки – про укрупнення сільських рад, внаслідок чого їхня буде приєднана до якоїсь іншої і вони втратять роботу.

Ігор Стах, тижневик «Чернігівщина» №17 (521)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: