Розписуватися їздили на санях

У січні бобровичани Надія та Андрій Бодні святкували золоте весілля. П'ятдесят років подружнього життя наповнені труднощами і радощами. В сім'ї, де панувала взаємоповага і взаєморозуміння, народилось і виросло п'ятеро дітей.



З десяти років доїла корів

Надія Павлівна народилася в 1947 році в Рівненській області, куди батька направили на роботу. Коли ж дівчині виповнилося п'ять рочків, сім'я переїхала до Бобровиці. Тут жили дідусь і бабуся по материнській лінії. Купили будинок. Батько працював трактористом, а мати на фермі в місцевому колгоспі. Родина була багатодітна: двоє синів та чотири доньки. Надія - друга дитина. Після уроків ходила на ферму допомагати мамі. З десяти років уже доїла корів. На літніх і зимових канікулах на фермі заробляла гроші. Важко повірити, але перший запис у трудовій книжці Надії Бодні датовано 1960 роком. Було їй тоді лише 13! Сім'я жила бідно. На трьох дітей мали одні чоботи, а штапельне плаття одягала лише на свята. В 1963 році дівчина закінчила школу. Далі отримала спеціальність маляра-штукатура. В листопаді 1964-го після закінчення навчання приїхала додому в Бобровицю.

Листи з армії писав часто

Андрій Бодня саме в цей час повернувся зі служби в армії. З Андрієм жили на одній вулиці. Часто бував у них удома, бо дружив зі старшим братом Петром. Задивлявся між тим і на Надію..

Народився Андрій Григорович в 1942 році в селі Піски Бобровицького району. Згодом батьки купили будинок у Бобровиці, де він і закінчував школу. Навчався у залізничному училищі, на курсах водіїв. В армію призвали в 1961-му. Майже чотири роки служив у колишній ГДР. Своїй сусідці Надії, яка була молодша за нього на п’ять років, листи писав часто. Дівчина не встигала відповідати. В листах ділився планами на майбутнє: «Стою на посту, Надюшо, і мрію, що буде у мене п'ятеро дітей». Надю та її подругу Настю, з якою разом читали листи, такі думки хлопця смішили.

Розписуватися їздили на санях

9 січня, через два місяці після повернення Андрія зі служби, призначили весілля. Білі штапельні сукні нареченій та двом дружкам пошила мама найкращої подруги Насті. Внизу прикрасила їх квітками, вишитими власноруч. Пальто Надія взяла у тітки. Фату позичила, а вінок купила. Розписуватися їздили на санях, запряжених трьома кіньми. Підлога в ЗАГСІ була така стара, що каблуки черевиків нареченої застряли в ній. Довелося свідку витягувати. Гуляли весілля за всіма українськими традиціями. Наприкінці було прибирання. Наводили порядки, а затим варили кашу й танцювали. Незважаючи на скромні статки і господарів, і гостей, веселилися на славу.

Побудували новий будинок

Після весілля жили разом зі свекрухою в маленькій хатинці. Сім'я росла. Спочатку їх стало четверо, потім п'ятеро. В травні 1967 року, коли меншій із двох дітей, доньці Тані, виповнилося лише два місяці трапилося лихо. Варили їсти на керогазі. Керосин вилився і зайнявся. Швидко загорівся і згорів дім, адже був дерев'яний, покритий соломою. Довелося йти жити до батьків. Тим часом почали зводити свій будинок. В грудні вже поселилися в одну кімнату. І так три роки жили в ній уп'ятьох. Нелегко їм давалося будівництво. З вдячністю згадують тодішнього голову колгоспу Андрія Руденка, який усіляко допомагав. Надія Павлівна тоді працювала в сільгоспгосподарстві дояркою. Була серед передовиків.



Зі свекрухою ладила

Часто можна почути сімейні історії про те, як невістка зі свекрухою не можуть знайти спільної мови, сваряться. Навіть, коли живуть окремо. Надія Павлівна прожила зі свекрухою Устиною Омелянівною під одним дахом двадцять п'ять років. Жили мирно. Шість із половиною років свекруха була прикута до ліжка, осліпла. Опікувалися нею всі разом. Прожила вона 78 років.

Чоловікова мрія здійснилася

Як і мріяв Андрій Григорович ще до одруження, кохана подарувала йому п'ятеро дітей. Двох доньок - Валентину та Тетяну і трьох синів - Віктора, Андрія, Михайла. Родина жила дружно. Дітей привчали до праці. Знали, що і уроки зробити потрібно, і по господарству допомогти, і менших братиків доглянути. Встигали діти і у музичній школі навчатися. Валентина - випускниця по класу бандури, а Андрій і Михайло - баяністи.

Коли старші діти повилітали з батьківського гнізда, помічниками стали найменші - Андрій та Михайло. Надія Павлівна часто хворіла, лежала в лікарні, тож удома господарювали чоловіки. Батько та два сини. їм доводилося виконувати всю домашню роботу. Андрій та Михайло, крім того, ще й ходили на ферму допомагати сестрі Тетяні. Керівництво примітило і оцінило роботящих хлопчиків. Коли ж одна із доярок захворіла, запропонували їм працювати на підміні. Так усі канікули сини трудилися на фермі. Доїли немало-небагато - до 30-ти корів. На друге Літо пасли стадо. Навчалися тоді вони у сьомому та восьмому класах. Різниця у віці між ними один рік.

В 1981 році Надія Павлівна отримала «Медаль материнства» - Державну нагороду СРСР, якою нагороджували матерів, що народили та виховали 5 або більше дітей. Почесне звання України «Мати-героїня» (з врученням нагрудного знака) їй надано в 2009 році.

Подруга, як рідна сестра

З особливою теплотою розповідає Надія Павлівна про свою подругу Анастасію Мовчан. Сусідки. Однокласниці. В школі сиділи за однією партою. Дружбу, яка бере початок із дитинства, пронесли через усе життя. Часто згадує Надія Бодня, як із подружкою гуляти ходили. Батько в Надії був дуже строгий В кінотеатр доньці ходити забороняв. Та вихід із такої ситуації дівчата знаходили. Настя приносила сукню для Надії прямо на ферму, де та працювала. Допомагала подоїти корів. Надія перевдягалася і дівчата йшли в кіно. До речі, мама Насті вміла гарно шити, то ж у подруг і сукні були однакові. У Анастасії Михайлівни сестер не було, тільки брат. З Надією Павлівною стали як рідні сестри. Та ще й покумували. Христила вона старшу доньку.

Все життя минуло в праці

Об'єктивні обставини впродовж життя змушували Надію Павлівну міняти місце роботи. Коли народився Віктор, у колгоспі їй відмовилися заплатити декретні. Після цього випадку перейшла працювати в їдальню цукрозаводу. Помічником кухаря трудилася 15 років. Потім були проблеми зі здоров'ям, операція і довелося змінити роботу. Кілька років працювала страховим агентом. Подобалося. Та знову виникла потреба шукати інше місце роботи. Поближче додому. Свекруха злягла і потребувала догляду. Працевлаштувалася в інфекційному відділенні центральної районної лікарні.

Надія Павлівна має 42 роки трудового стажу. Трудилася б і далі, та стан здоров'я не дозволяє. Андрій Григорович усе трудове життя шоферував. Спочатку працював водієм у кінотеатрі, а з 1971 року і до виходу на пенсію - в РЕМі.

На золоте весілля зібралася велика родина

Давно вже повиростали діти. Мають свої сім'ї та, дякувати Богу, не забувають дороги до рідної домівки. Найстарша Валентина закінчила музичне училище по класу бандури. Вийшовши заміж, поїхала жити у Росію у Хабаровський край, звідки родом її чоловік. На півтора року менша від неї Тетяна,живе у Бобровиці, працює у Києві. Старший із синів Віктор навчався у Миколаївському кораблебудівному технікумі. Нині живе в Одеській області. Андрій, якому 36 років, як і старша сестра, живе у Хабаровському краї. Має дві вищі освіти, підприємець. На рік молодший від нього Михайло живе у Бобровиці разом із батьками. За фахом водій. П'ятеро дітей подарували батькам одинадцять онуків. Уже росте п'ять правнуків. Мріють і сподіваються Надія Павлівна та Андрій Григорович дочекатися праправнуків.

Найбільше за святковим столом зворушили ювілярів слова невимовної вдячності від дітей. Найкращий доказ того, що шлюб, витримавши всі випробування часом та життям) заслужив на золоту пробу.

Людмила Хвоя, м.Бобровиця, тижневик «Деснянка» №16 (544)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: