Сюжет картини про Майдан побачила уві сні

Із притемненого вікна, поцяцькованого морозяними візерунками, на мене глянули бездонні очі дівчини. У них – надія, легкий смуток і сподівання на зустріч. Картина так і називається – «Очікування». Довго не можу відірвати погляд. Зачудовано переглядаю інші твори. А коли довідуюсь, що авторка живе в нашому Макошине, зразу вирішую – обов’язково треба зустрітися.

Художниця-слюсар

Простий непримітний будиночок на тихій селищній вулиці, чистеньке подвір’я, кіт на порозі. У дверях симпатична жінка:
– Доброго дня. Так, Оксана – це я.

Топиться груба, у більшій кімнаті квіти на підвіконнях і картини на стінах, цілий стос ескізів, незакінчена робота із жовтогарячими серпневими соняхами, фарби і пензлі на табуреті.

Розговорилися за чашкою кави. Господарка імпровізованої художньої майстерні – філософ.
– Треба вміти дивитися на світ не зверхньо, а «згори», – пояснює Оксана Магометівна, – охоплюючи поглядом і визначні події, і прості життєві дрібниці. Тоді необхідні знання і натхнення з’являються практично нізвідки. Адже ніякої спеціальної художньої освіти я не маю.

Народилася Оксана Горбач у Туркменії, неподалік Ашхабаду. Тато – дагестанець, а мама із старовинного козацького роду Демченків із Сумщини. Коли Оксані було півтора роки, сім’я переїхала в Україну. У місті Українка вона закінчила школу, тут же працювала на Трипільській електростанції.
– Числилася слюсарем другого розряду, а насправді працювала художником-оформлювачем, – посміхається жінка. – Керівництву сподобалося, як я малюю. Потім юнацька романтика зробила своє – по комсомольській путівці поїхала у Комсомольськ-на-Амурі, з маленькою валізою речей і величезною – книг.

Морози та життєві умови швидко «випарували» комсомольський романтизм – через рік повернулася додому, зустріла майбутнього чоловіка (до речі, родом із Сосницького району). Народилася донька Лілія.

Інфляція, проблеми з працевлаштуванням. У 1991 році почали шукати житло, зупинили вибір на Макошине.



Козацько-дагестанський рід

– Малювати подобалося завжди, – розповідає господиня. – Мабуть, від дідуся-українця передалося. Він робив скрині із дуже складним і оригінальним розписом – чеканкою, яку заливав емаллю. Мав художній хист і тонку натуру, хоча у житті натерпівся чимало.

З родоводу художниці можна писати книгу про трагічну долю двох народів.

Дід-українець, коли роботящу селянську сім’ю оголосили куркулями, мав рятуватися аж у Сибіру. Майбутню ж дружину порятував від голодної смерті 1933 року, одружившись з нею по сестриному паспорту, і забрав з України.

Дагестанська гілка роду також пройшла через усі кола земного пекла: голод, війна, лихоліття. Із дев’яти дітей залишилося живими лише двоє. Один з них поїхав на заробітки в Туркменію, де і зустрів українську дівчину. А потім народилася Оксана.

Поезія на полотні

Із Оксаною Магометівною можна розмовляти годинами на різноманітні теми: філософські, політичні, історичні. Але головне – картини. Злегка розмиті контури і кольори немов переносять тебе в інший, чарівний світ, який нагадує казку або сон…

Велике полотно «Характерник». Бувалий козак-запорожець буремної ночі чаклує над казаном: чи то майбутнє визнає, чи на перемогу ворожить. Бравий воїн із бандурою подорожує баским конем на полотні «Козак Дума». Мотиви із «Лісової пісні», «Купальської ночі», петриківський розпис декоративних тарілок.

«Остання осінь», «Ангел-охоронець», «Георгій Змієборець» примушують задуматися над вічним і нетлінним. Яскрава і оригінальна підбірка східних мотивів. Немов ожили персонажі казок Шахерезади: «Султан», «Малахітова чаша», «Зоря Сходу», «Ті, що будуть після нас».

Чудові пейзажі і натюрморти, багато квіткових тем. Вражає картина, написана за кілька місяців до подій на Майдані. Її образи відкрилися художниці уві сні, і так яскраво, що та не могла заспокоїтися, поки не втілила їх у фарбах.

На даний час кількадесят картин макошинської художниці демонструються на виставці у Менській районній бібліотеці. Якщо хтось має бажання поглянути по-новому на навколишній світ, розгледіти в звичних предметах надзвичайну суть – вперед, ще не пізно.

























Анатолій Фурман

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.