Іспит на сердечність склала на відмінно

Соціальний робітник, це швидше стан душі, ніж професія. Адже основна вимога до бажаючих пов'язати свою долю з одинокими та немічними - людяність. Ті, хто пройшов іспит на сердечність і доброту - це велика когорта соціальних робітників району. Серед таких - Ольга Приступа, котра обслуговує одиноких стареньких у Табаївці, Унучках і Рогощі.


- Добираюся до своїх підопічних велосипедом, а зимою всяк буває: коли конем на санях, а коли й пішки, - розповідає жінка.

Раніше працювала зоотехніком на фермі. А коли перенесла складну операцію, вирішила пошукати іншої роботи, тоді вона гадала, що тут буде легше...

- Спочатку так томилася, що ні рук, ні ніг не відчувала, були навіть думки - звільнитися. Але згодом «розсмакувала» ... Не зчулася, як десять років минуло. Уже навіть неуявляюжиття безсво-їх бабусь і дідусів. Але сама б не впоралася, та, на щастя, маю сильне плече - чоловіка, у всьому мені допомагає.

Подружжя Приступ разом і вдома господарює, а розвернутися є де: дві корови, кінь, свині, птиця, городи, й на роботі одне одного підтримують. Ольга Олексіївна доглядає дев'ятьох стареньких, також під її опікою односелець - інвалід дитинства.

- Годити намагаюся всім, а інакше тут не працюватимеш. Кожен із моїх підопічних має свої потреби, у кожного свої забаганки, а в декого ще й нелегкий характер, бо ж і життя прожили тяжке, - розповідає Ольга Олексіївна. - Маю затверджений перелік професійних обов'язків, розписаний план відвідувань, але роблю у рази більше, те ж саме можу сказати й про колег із інших сіл. Зимою буває тяжкувато, особливо в хурделицю, адже, незважаючи на негоду, треба й води наносити, і дров, і за продуктами сходити, й ліками забезпечити. Буває, витоплю піч, накажу, щоб дров більше не підкидала, прийду додому, а душа не на місці. А якщо не послухалася? Не доведи Господь, учадіє. Тоді чоловік запрягає коня й гайда разом перевіряти чи все гаразд. Усякого буває, іноді таке утнуть, що й за голову берешся, недарма ж кажуть: що старе, що мале, постійно треба наглядати. Звикаю до них, як до рідних, хвилююся за кожного, й дуже тяжко, коли вони залишають цей світ...

- Зате ніхто не заздрить на таку посаду, не «підсиджує», черги із бажаючих так працювати немає, - жартує з подруги продавчиня місцевого магазину.

* * *

«Biп-клієнти» Наталії Васильченко


Старенька Надія Лісун у кувечицького соціального робітника Наталії Васильченко - «віп-клієнт», адже потребує щоденного догляду: ледь ходить.

- Зараз із чоловіком встановлюємо їй новий паркан, бо, бачите, старий геть завалився, - по-хазяйськи проводить нам екскурсію двором Наталія Іванівна, гримнувши на пса, який уже вважає її також своєю хазяйкою.

- Я без неї не лише як без рук, а й як без ніг. Усе мені допомагає. розкаже, що нового в селі, разом обговорюємо нинішню ситуацію у країні, - нахвалює помічницю бабуся.

- Надія Григорівна такий політоглядач, що й рівних їй немає. Тримає руку на пульсі, передивляється всі новини, передплачує кілька газет, у тому числі й «Наш край», - каже соц-робітник. - 3 будь-якої ситуації має власну думку, ще й відстоює її. А коли сусід завітає у гості, тоді утрьох дискутуємо. Доводиться заспокоювати, щоб менше хвилювалася, бо ж зараз такі новини по телевізору показують, що і з міцним здоров'ям тяжко дивитися.

Бабуся дуже переймається, що війна в країні, бо ж пам'ятає ще Другу світову. Мовляв, не думала, що за її життя така біда вдруге прийде на рідну землю. До виборів депутатів у Верховну Раду України, що відбулися тиждень тому, поставилася дуже серйозно, представників виборчої дільниці зустріла вдома й обрала, на її думку, найдостойніших.

Окрім Надії Лісун Наталія Іванівна опікується ще одинадцятьма старенькими.

- Розпочинала свою трудову діяльність вихователькою у дитсадку, потім викладала музику в школі, згодом перейшла на роботу до Будинку культури, де працювала здебільшого з молоддю та людьми середнього віку, а останні кілька років «спеціалізуюся» на стареньких, - жартує Наталія Іванівна. - Тож у моєму житті все за схемою: від малого - до старого.

Активна й життєрадісна, вона до того ж ще й безкорислива. На запитання: «Чого вам не вистачає, щоб полегшити свою роботу?» відповіла: «Мені нічого не потрібно, аби у моїх бабусь і дідусів усе було добре».

* * *

«Свою Людочку не віддамо нікому»



Людмила Кравченко із Довжика чи не наймолодший соціальний робітник у районі. Але вправляється із роботою не гірше за інших. За три роки здобула репутацію відповідального й порядного робітника. А найголовніші критики й поціновувачі її профпридатності - дев'ять бабусь і один дідусь, для котрих вона просто «Людочка», бо ж знали її ще малою бешкетницею.

Народилася й виросла у Довжику. Свого часу вивчилася на швачку, але, пропрацювавши якийсь час у чернігівському ательє, потрапила під скорочення. Повернулася на малу батьківщину й вирішила - допомагатиме людям.

- Люблю свою роботу, радію, коли мої старенькі зустрічають мене із посмішкою, розумію, що чекають. І не лише, щоб допомогла по господарству, для них спілкування важливіше за будь-які блага, - розповідає про підопічних.

Старенькі люблять поговорити, розповідають про свою молодість, цікавляться сільськими новинами: хто побрався, народився, у кого свіжина була чи корова отелилася. Слідкують і за політичними змінами у державі. А буває, що й повчають, що і як треба робити. Але Людмила Юріївна ставиться до цього з розумінням, адже змалечку навчена поважати старість.

- Живемо удвох із мамою, вона завжди підтримає, порадить. Не скаржиться, коли у вихідні біжу до котроїсь із бабусь, бо ж розуміє - моя робота для мене важлива.

Коли є вільна хвилинка, в'яже гарні шарфи та светри. Влітку з друзями відпочиває біля річки, коли ягідний сезон - вона в лісі з кошиком. Моторна дівчина встигає всюди: і вдома лад дати, й підопічним допомогти, адже майже в кожного є город, тримають живність, птицю.

- Вона у нас молодчинка! Спасибі, ніколи не відмовляє, навіть коли у відпустці, все одно прийде, допоможе, -розповідає Наталія Кобець, котрою опікується Людмила Кравченко. -Скромна, роботяща, у всьому мені підтримка, бо ж відколи втратила сина, весь час слабую... Мрію, щоб Людочка знайшла собі гарного чоловіка, вона достойна лише такого. Але якщо попадеться не місцевий, нехай знає: ми її не відпустимо, нехай він сюди приїздить та й живуть у мирі й любові...

Розмовляла Алла Пирог, "Наш край" № 88-89 (9332-9333) від 1 листопада 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: