Байдуже до тварин суспільство не може бути добрим до людини

Однією з тем, що нерідко свідомо або за інерцією викликає відторгнення у певної частини суспільства, є доля братів наших менших, особливо їх бездомної братії. Справа не тільки у більш здавалося б актуальних проблемах сьогодення, наприклад, військо-політичного характеру, а в тому, що любов до тварин вважається слабкістю, що дозволена хіба що людям поважного віку, жінкам чи дітям. Хтось обуриться: «Люди ледь виживають, а ви про тварин!». Але не треба забувати, що байдуже до тварин суспільство не може бути добрим до людини.

«За дослідженнями західних спецслужб близько 70—80% злочинців, які скоїли злочини проти життя та здоров’я людей, формували свої схильності на тлі жорстокого поводження з тваринами, певна частина з яких були бездомні», — каже регіональний представник громадської організації «Інститут сучасних проблем України», зоозахисник Наталія Мойсеєнко. Саме вона у 2011 році взяла безпосередню участь у розробці міської Програми з регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, а також є автором Правил утримання у м. Чернігові собак і котів. Але найголовніше, що багаторічний досвід зоозахисниці з розв’язання проблем безпритульних тварин вперто доводить: працювати треба із причиною, а не наслідками.

— Є таке твердження, що моральний прогрес нації можна виміряти тим, як ця нація ставиться до тварин. Ваша думка в цьому плані стосовно Чернігова?
— У більшості люди готові бути відповідальними за своїх тварин. Добрих людей, які опікають песиків та котиків на вулицях, багато, але проблему це не вирішує. Щодо їх опонентів — догхантерів, то це хвороба суспільства, яку треба лікувати. Є недалекоглядні люди з поверхневим поглядом на речі: «Яке мені діло до ваших собак?» Але сумна статистика (наведена вище. — Авт.), доводить, що існує вірогідність того, що, наприклад, жінка чи її дитина, повертаючись додому, одного разу в темному закутку зустріне живодера, який учора вбивав собак, а сьогодні захотів поглумитися над людиною. Через це в Європі питанню безпритульних тварин, зокрема жорстокого поводження з ними, приділяється значна увага.

— Якщо б зі слів, сказаних у Чернігові протягом останніх років, можна було б побудувати притулок, напевно, вийшов би цілий палац для безхатченків. Але його все ніяк не побудують…
— Притулок передбачений Програмою з регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами, питання про невиконання якої я підіймала неодноразово. Про хронологію цього питання: наприкінці 2011 року міністр екології заявив про намір профінансувати будівництво притулку для тварин у Чернігові. У 2012-му був розроблений і узгоджений у Мінприроди проект пункту тимчасової перетримки бездомних тварин, у червні того ж року в уряді підписали розпорядження про виділення фінансування, у жовтні відбувся тендер, де визначили виконавця робіт. А в серпні того ж 2012-го на сесії міської ради прозвучала інформація, що навіть за відсутності коштів притулок побудують. На жаль, будівельна організація на виділеній ділянці не зробила нічого, навіть лопати не увіткнула. Тож гроші, що надійшли з держбюджету на рахунок міськради у грудні 2012-го, повернулися, звідки прийшли. До речі, інші міста скористалися можливостями, наданими Мінприроди. Чернігів упустив момент, хоча саме він мав бути у фарватері цього руху.

— Чи взагалі притулок як стерилізаційний центр здатен вирішити проблему?
— Так, але за умови цілеспрямованої системної роботи. Одеса, Київ, Черкаси, Луцьк, Донецьк, Львів та інші міста вже мають позитивні результати, що відображаються у зниженні звернень громадян щодо укусів тваринами. У будь-якому випадку це не рік роботи, безумовно, міста мають свої проблеми і якісь помилки, але робота рухається. У нас проблема не вирішується, хоча стерилізованих тварин у місті багато. Є категорії тварин, які не підпадають під цей метод: це напівдикі собаки, яких повинні відловлювати навчені люди спецзасобами. Їх більше 30%, але цього достатньо, аби поповнювати популяцію. Наша організація має договір про співробітництво з австрійською організацією
«4 лапи», що вже має чималий досвід роботи в Україні зі стерилізації безпритульних тварин і, звичайно, має відпрацьовану технологію відлову і стерилізації, зокрема таких собак. Ми розраховували, що цієї весни до Чернігова приїде бригада фахівців (ветлікарів, ловців тварин) зі своїм обладнанням та пересувною операційною. Але цього не відбулося через події в країні. На жаль, робота, що ведеться зараз у Чернігові, не дає відчутного результату, тому що не має необхідної масовості та системності. В існуючому вигляді така робота часто дискредитує метод стерилізації в очах пересічних мешканців. Тому що не дає результату, на який розраховує програма.

— На вашу думку, чому?
— Почну з того, що в місцях, а це, як правило, нежилі двори, котрі виділяли небайдужі люди для перетримки тварин, не може бути необхідних умов. Було багато спроб перетримки собак, і кожна закінчувалася плачевно — де є велике скупчення тварин, там є інфекція, з усіма наслідками, що з цього випливають. Інша справа — притулок, де є всі умови, зокрема карантинні зони. Найстаршому, що в Києві біля с. Пирогово, вже майже 20 років. Чи не наймолодший, по-сучасному обладнаний притулок, є в Донецьку, але зараз там такі події, що наразі йдеться тільки про те, аби хоч вижили ті чотирилапі. Найбільше мені сподобався притулок в Одесі, побудований Німецьким товариством захисту тварин у 2005 році. Він відповідає всім сучасним європейським вимогам. Головне, щоб притулком опікувалися небайдужі люди, які люблять тварин та готові нести персональну відповідальність за притулок.

— А що можете сказати про харківський притулок, досвід якого не так давно вивчав Чернігів?
— Там процвітає не зоозахист, а зоосадизм. Це місце — наше національне жахіття. Умови і ставлення до тварин там страшні, нерідко робітники самі звільнялися, бо психіка не витримувала. У Харкові відлов однієї собаки коштує бюджету понад 300 грн. За ці гроші можна довозити кілька псів, причому на таксі. Ситуація насправді банальна, мета підприємства очевидна. До речі, ми підіймали цю тему, були публікації у пресі. За позовом «харківського концтабору», як влучно преса охрестила притулок, торік із приводу публікацій був судовий розгляд — ми двічі виграли суд, адже на нашому боці були факти. Тож у сенсі передового «досвіду» по харківській схемі благо в тому, що у нас притулку немає.

— Є побоювання, що за такого стану справ деякі чернігівці можуть вирішити, що треба повернутися до старих методів…
— Крім жорстокості, це нічого не дасть. Бездомні стерилізовані тварини створюють природний бар’єр для інших псів. Як приклад, випадок, коли два роки тому на Масанах потруїли собак. До речі, серед них був і улюбленець (якось вночі з підвалу, де бомжі щось підпалили, дим пішов по вентиляції. Пес-рятівник своїм голосом підняв на ноги весь стояк жильців і пожежу ліквідували). Собак потруїли, але через кілька днів люди з мікрорайону вже бачили, як з боку села до них йшла нова зграя диких собак… Адже там, де є вільна кормова база, популяція швидко відновлюється, це науково доведено. Чому власне раніше у нас десятиліттями знищували тварин, а результат залишався той самий. Показово те, що в Чернігові до
2008 р. на бригаду з двох живодерів, в арсеналі яких були вантажівка та шприц із дитиліном, щорічно виділяли 260—280 тис. грн. Щороку звітувалося про тисячі вбитих тварин, а за всіма розрахунками, у нас стільки й бути не може. Чому в Європі немає цієї проблеми? Тому що вони працюють не з наслідками, а з причиною.

— Які ключові моменти мають бути в системному підході?
— Вирішення має бути комплексним. По-перше, регулювання тварин методом, зазначеним у програмі: відлов — біостерилізація — вакцинація — повернення в ареал проживання. Біостерилізація потрібна, але вона має проводитися не стихійно та вибірково, а послідовно, згідно із зонуванням міста. Це перешкоджає міграції на територію та приєднання до групи, де самки простерилізовані, нових тварин. Крім того, за досить короткий проміжок часу треба простерилізувати не менше ніж 70% самок у популяції безпритульних тварин. Для Чернігова це зовсім нескладне завдання, адже у нас невелике місто, і собак на вулицях кілька тисяч. Якщо за справу візьметься команда фахівців, це не буде потребувати ані багато часу, ані великих коштів. І не треба забувати, що сталого результату не досягти, поки не буде припинено приток на вулиці міста нових тварин внаслідок безвідповідального ставлення до них їх власників та відсутності контролю за розмноженням.
По-друге, без роботи з домашніми тваринами, зокрема тими, хто перебуває у «вільному вигулі», результату не досягнути. Йдеться про реєстрацію, що мала б бути ще у 2011 році, коли за затвердженою програмою з’явилися Правила утримання собак і котів, що передбачають обов’язкову реєстрацію тварин. У проекті закладені пільги для стерилізованих тварин, для взятих із притулку реєстрація безкоштовна. Правилами передбачена контрольна щорічна перереєстрація, а також перевірка на наявність щеплення від сказу, чим господарі зазвичай не переймаються, хоча профілактика коштує мізер. Звісно, одразу проблему не вирішити, потрібен час та наполеглива робота. Але з чогось треба починати, як це вже зробили чимало українських міст. Свого часу комплексно проблему безпритульних тварин довелося вирішувати країнам Прибалтики, східної Європи, що стали членами ЄС. У жодній із європейських країн тварин не знищують, навпаки, у правоохоронних органах відпрацьована система роботи з тваринами. Так, у Польщі повноваження захисту і контролю делеговані екологічній поліції. За програмою у нас такі функції, починаючи від відлову, також покладені на фахівців притулку для тварин. Але йдеться про конкретний штат із 10 осіб та їхні обов’язки, а не волонтерів, чимало з яких сьогодні мають настрій турбуватися про песика, завтра — ні.

— Хто займатиметься реєстрацією, яка важлива ще й тому, що контролю за розведенням і продажем собак немає.
— Підприємство, котре б відповідало за реєстрацію тварин, досі не визначене. Визначити таку організацію мав би, згідно з Правилами утримання собак та котів, міськвиконком.
Безпритульними тваринами, згідно з прийнятою програмою, повинно опікуватися ГО «Зоошанс». Але міські чиновники ще до прийняття програми категорично наполягали на тому, що цим повинно займатися комунальне підприємство, а саме КАТП-2528. Сьогодні у ГО «Зоошанс» погоджуються передати роботу комунальникам. Але чи не станеться так, що доля чернігівського притулку для тварин стане повторенням сумнозвісного харківського? Щодо реєстрації: покласти обов’язки на комунальне підприємство — не вихід. При грамотному підході цим має займатися ветеринарна служба — це практика цивілізованого світу. Ветеринари, може, і не проти, але де-юре права на це не мають. Тому «Інститут сучасних проблем України» має намір звернутися до нового міністра екології з пропозицією ініціювати розробку відповідного законопроекту, яким реєстрацію тварин по всій Україні передали б ветеринарним службам.

— Залишаються ще дві проблемні категорії, як серед людей, так і серед тварин: живодери й агресивні собаки. Що робити з ними?
— Закон «Про жорстоке поводження з тваринами» отримав позитивну оцінку західних експертів, але він взагалі не виконується. Чому — питання до органів МВС. Заяв багато, але відповідь та ж сама: «У нас тут маса проблем, а ви з собаками». У нас є досвід і механізми змусити їх працювати. Але часто буває так, що люди поскаржились, емоції виплеснули, а коли доходить до діла, все сходить нанівець, коли слід бути грамотними і наполегливими. Що робити з агресивними бездомними собаками я цікавилась у різних притулках. 90% із «диких» собак не проявляють агресії. До 10% мають понівечену психіку, тому їх після стерилізації відпускати не можна. Так, як не прикро, є випадки, коли доводиться приймати рішення по евтаназію. Але це виняток із правил. Таке рішення у притулку приймається колегіально, якщо 1,5 місяці нормальної адаптації та роботи з кінологом не дали результатів.

Спілкувалася Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №33 (1221)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.