Микола Кошель вигнав із хутора секту

— Тут у нас секта була, — розповідає Микола Кошель, 56-річний мешканець Доброго Ріпкинського району. — Мене хотіли затягнуть. Секта приїжджала до нас із Донецька. Усе проповіді якісь мені начитували. А я ж християнин! Ще як тверезий, так спокійно їх вислухаю. А як п'яний — краще не підходьте.

На хуторі, що під самим селом Вербівка, до десятка хат. Більшість — порослі бур'янами. Живеться там Миколі Кошелю не солодко, через те, каже, часом і випиває.

Забачивши нашу автівку, чимдуж поспішає до неї.

— Вам груші не треба? А огірки? Може, цибулі? Як треба, я навіть нашинкую, — пропонує свої послуги.

Відмовилася, та про життя словом перекинулися.

— Хвалитися нема чим, — розказує Микола. — Роботи тут нема ніякої. Я ще не на пенсії, мені до неї, як до Москви рачки. Живу з городу свого. У нас тут і магазину нема. Ходимо у Вербівку. Тричі на тиждень приїжджає автолавка.

Від хутора до білоруського села Глибоцьке трасою близько 15 кілометрів, навпрямки полями — до двох.

— Білоруси позабирали трансляцію своїх телеканалів, — жаліється чоловік. — Як були їхні передачі і кіно, добре жилося. Бо їхнє телебачення краще, ніж наше.

Тепер з білорусами не дуже по-сусідськи живемо. Раніше по ліверку (ковбасу) до них їздили. Тепер і ціни зрівнялися, і таможні понаставляли. Родичів у Білорусі в мене нема — ото й не курсую до них. Востаннє був років десять тому. А знайомий їздить у Білорусь залізяччям торгувати й досі. Так наші прикордонники пропускають без проблем. А їхні можуть і завернути. Дивлячись яка зміна: часом усе залізяччя, що везе, перевертають, передивляються. На людину п'ять кілограм дозволяють пронести, а більше — ні.

Сусідній державі трохи заздрю! Там же «батька» є! Ось, казали, до осені пообіцяв побудувати новий молочний комплекс, будиночки при ньому. У людей робота буде.

— Так, може, й ви туди на роботу?
— Ні, я в Білорусь не пойду. Буду дома город порать.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №31 (1473)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.