Пенсіонер вигадав... «Козувканаві»

Володимир Бендрик, 42-річний військовий пенсіонер з міста Городня, здійснив дитячу мрію, коли разом з товаришем створив музичну групу «Козавканаві». Наразі музиканти час від часу дають концерти у місцевих закладах та мріють про запрошення з інших міст.


Городнянська музична група «Козавканаві» чи, як її називає сам Володимир Бендрик, «акустичний проект», існує вже три роки та налічує двох постійних учасників - безпосередньо Володимира та його товариша Сергія Бенедика.

Зажди, не лишай
все в минулому,
Не йди - моє серце тремтить.
Зажди, дай надію
в майбутньому,
Хоча б на одну тільки мить.

«Зажди» (акустичний проект «Козавканаві»)

Тексти й музику до своїх пісень чоловіки пишуть самі, а виконують переважно у супроводі гітари та бас-гітари. За потребою, при підготовці та виїзді на концерт, до групи залучаються ще кілька місцевих музикантів та співаків.

- «Сколотити» нормальний музичний гурт коштує чималих грошей, - говорить Володимир.

- Вартість однієї барабанної установки рівнозначна вартості автомобіля. Оскільки грошей музикою ми не заробляємо та й ніколи не ставили такої мети, то маємо те, що спроможні придбати за власний кошт.

Володимир народився у талановитій сім'ї. Дід - заслужений художник УРСР, батько - місцевий «мічурін», мати - майстер художньої фотографії. З дитинства хлопець марив естрадою. Першу пісню написав з однокласником ще в школі і виконав її під час місцевого свята - Дня ріки, який святкують у Городні за тиждень після Івана Купала.

- Дебютний твір називався «Пісня босяка», - згадує засновник гурту. - Пісня змальовувала тодішнє буття - безпосередньо моє та моїх товаришів. Ми всі тоді були такими непосидами та хуліганами...

У юності слухав Володимир популярну серед радянської молоді кінця 1980-х музику. Зокрема, Гаріка Сука-чова, групи «Кіно», «Ноль», «Сектор газа» тощо. Потім була армія, якій музикант віддав понад 20 років. Служив у прикордонних військах і нещодавно вийшов на пенсію за вислугою років.

- Наразі я перебуваю під мобілізаційним приписом і в разі чого мене можуть знову призвати до Збройних сил, - повідомляє Володимир. - Мабуть, був би вже у війську, але деякий час тому в мене народилася дитина і тому я й досі вдома.

Через те, що «Козавканаві» гроші музикою не заробляє, справами гурту чоловіки займаються у вільний від роботи час. Сергій Бенедик, наприклад, працює вахтовим методом у Києві й зараз якраз на заробітках.

- Де можна виступити у Городні? Та багато де. Місць вистачає, було б бажання, - запевняє Володимир. - Це й бар «Вікторія», поруч з яким ми стоїмо, і ресторан, і будинок культури. Та й безпосередньо в центрі міста ми давали концерти на літній платформі. Планували й поточного року, але через ситуацію у країні якось поки що не до цього.

Виступали «Козавканаві» й за межами Городні. Минулі два роки поспіль щорський міський голова Роман Зуб організовував у своєму місті музичні фестивалі. До Щорса навіть «Біла вежа» приїздила, відома всій Україні. Але цього року Зубова голова іншим зайнята - його звинувачують у хабарництві. Мер нині хворіє - зліг після викриття.

- Якщо порядна людина приходить до влади - її досить швидко приберуть. Так влаштований світ, - філософствує Володимир.

Члени гурту «Козавканаві» радо присвячували б себе цілком і повністю музиці. Але ж якби були кошти для існування - щоб були забезпечені потреби дружин та дітей...


- Звичайно, хотілось би знайти спонсора, - ділиться Володимир, - який би зацікавився нашою творчістю та підбадьорив нас. Скільки у нас альбомів? Розумієте, як таких альбомів у нас немає, оскільки для їх запису в гарній якості необхідно їхати на студію й платити за це досить великі гроші. Такої можливості ми не маємо, а тому записуємо пісні поодинці в домашніх умовах. Якість... терпима. Щодо кількості пісень, то альбоми на два набереться. Окрім цього, я пишу пісні для свого власного альбому «Селянські співи» про кумівське сільське життя. Таких пісень набралося півдесятка.

- Які із пісень мають попит у публіки?

- Наприклад, «Зима», яку написав Сергій Бенедик -дуже популярна. Також його пісня «Коробки» про міського жителя, замкнутого у «квартирі-коробці». Зі своїх я б виокремив «Зажди», яку часто просять виконати. Ще «Моя дорога», а також кілька пісень, які я підготував до різних свят для місцевого будинку культури.

- Чиновники щось платять за надані послуги?

- Управління культури запрошує на добровільних засадах. Для нас це чергова можливість презентувати свою творчість. Ми все розуміємо й не прагнемо оплати. Це ж не радянські часи, коли за такого роду запрошення платили 3,5 рублі.

- Про назву Вашої групи питають, мабуть, всі, хто про неї дізнається, і я не буду винятком. Чому саме так, та ще й одним словом?

- Тримав я до цього часу це в таємниці. Та раз такі справи, то розповім. У нас у сімейному господарстві є коза. І коли я чи дружина йдемо на роботу, то лишаємо іншому записку про місцезнаходження тварини - щоб інший знав, куди їй води віднести тощо. Одного разу я повертаюсь додому, а на столі лежить записка, написана моєю старшою дитиною: «Козавканаві». Саме одним словом. Мене це так потішило, що я вирішив якось те слово увіковічити, а тут якраз стали думати, як назвати наш гурт. Я й запропонував.


Ігор Стах, "Чернігівщина" №24 (476) від 12 червня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: