Які вони, мозолясті гроші з чужини?..

Про історії на будівництві у Москві і Підмосков’ї, та як тяжко заробляються там гроші, наш кореспондент спілкується з земляком Михайлом Антоненком.
Михайло Антоненко та його брат у минулі, особливо дев’яності роки, й пізніше, коли в Охрамієвичах «вирувало» безробіття, разом створювали бригаду будівельників та їхали у Москву і Підмосков’я на заробітки. У столиці мали близьких родичів, які шукали і підказували їм роботу. Обидва - майстри на усі руки…

- Миколо, скажіть, у ваш немолодий вік, чи просто було збиратися у далеку дорогу на заробітки, напевно, існували й ризики?
- Коли наша родина не мала навіть мізерних коштів, а треба було дітей учити, щось вдома будувати чи ремонтувати, то я довго не роздумував. Відверто кажучи, страшне сільське безробіття підганяло їхати в чужі краї. Я і мій брат не належимо до тих, хто перебивається разовими підробітками. А тому прагнули заробити достатньо для сім’ї коштів - своїми руками та розумом.
Ми ще до поїздок мали неабиякий досвід у будівництві. Володіли суміжними професіями. Отже, набутий робітничий багаж, дозволяв добре уявити, що доведеться робити і за яких умов. Мали зв’язок з Москвою, де проживають близькі родичі. Тому їхали на заробітки без особливих хвилювань.

- Що вдавалося заробити? Та як там живеться нашим будівельникам ?
- У дев’яності, перші двотисячні роки, в Україні я не зміг би заробити таких грошей. Вистачало вдома розв’язувати ряд проблем з ремонтами, придбанням необхідного для особистого господарства. Мали змогу купувати кращий одяг для усієї родини. Отже, зароблені гроші були як знахідка. Хоча діставалися вони важкою працею. Намагатимуся розповідати без прикрас, як живеться будівельникам та усім тим, хто їде до Росії у пошуках роботи.

… І рекетири тут як тут

- А як там з рекетом? Кажуть, і менти російські нахабніють?
- Рекет справді є, де б ти не працював - чи в Москві, чи у населених пунктах Підмосков’я. Є «хлопчики» зі спортивними статурами, які займаються вимаганням грошей. Наприклад, коли наші приїздять працювати до якогось містечка столичної області, вони обходять будівельні об’єкти, відразу не чіпляються, а беруть на заміточку, хто і де з українців та білорусів працює. Коли здача будівлі підходить до фінішу, а це частіше дво-три і з більшою кількістю поверхів будинки, приходять удвох –утрьох, викликають бригадира або майстра й називають суму, яку їм повинні віддати… Буває, що не домовляються, тоді можуть бути великі неприємності… Проте, в останні п’ять – сім років випадків рекету меншає, а в деяких регіонах Московської області – взагалі «тихо». Кажуть, бандюки тепер знаходять інші методи, «працюють» хитріше…

«Є місця, де українців і білорусів поважають»

- Доводилося чути, що тепер українців і білорусів, які працюють на будівництві, не чіпають?
 - Таке теж є, але не всюди. Знаю місця у Підмосков’ї, де гастарбайтери працюють спокійно, ніхто їх не чіпає, маю на увазі рекет. Мабуть тому, що вони зводять житло, виробничі приміщення багатим людям, які забезпечують охорону, наймають добре підготовлених хлопців і ті слідкують, щоб тут не розгулювали рекетири.
Ще у столичній області багатенько проживає українців, які стали знаними підприємцями, власниками великих ресторанів, готелів, мають і свої виробництва. І якщо вони запрошують українців чи білорусів на будівництво великих котеджів, то ніколи не допустять, щоб ті піддавалися ризику. Вони турбуються за робітників, платять пристойно, буває, що охоронці їх супроводжують на вокзали, щоб посадити на поїзд і без проблем відправити додому.

«Менти російські, нахабніють…»

- Ви неодноразово були на заробітках, не може бути, щоб щось та не трапилося?
- Якось наша будівельна бригада працювала у невеликому місті у Підмосков’ї. Раптом на «крутій» автівці прилетіли «менти». Їм захотілося «відчахнути» грошей. Але так просто ніхто не дає, тому «рекетири у погонах» стали нас звинувачувати, що ми краденими матеріалами будуємо. Натякали, що потрібно «домовитися», дати «відчіпні тисячі баксів». Проте, приїхав власник будівлі, довів, що усе на будівництві законне і вказав їм дорогу, ще й пригрозив: «В іншому випадку, з вами серйозно розбереться внутрішня безпека, а можуть – ще й інші компетентні служби. Я працював в одній з таких…» Вони кількома словами проявили невдоволення, але швидко накивали п’ятами. Отже, коли є «криша» надійна, то будівельникам працюється легко. Їх ніхто не відволікає, і рекетири в таких місцях побоюються ходити…

«Таджикам живеться гірше від усіх… »

- Кому із найманих робітників живеться найважче?
- Є такі, це – таджики. Їм не довіряють будувати, тому що хороших майстровитих будівельників серед них нема. Проте азіатів у столичній області та Москві дуже багато. У їхній республіці величезне безробіття, більше, ніж в Україні. Практично простоює і не працює майже уся промисловість. Як мені відомо, їдуть вони на заробітки й до Афганістану, у Туркменію, Татарстан. В Афганістані і Татарстані почуваються набагато краще, ніж у Москві, бо там не існує мовного бар’єру. Хоча не всі хорошу роботу знаходять. У Росії знайти її дещо легше, проте на відповідальні будівельні об’єкти, на заводи, фабрики, їх не беруть. Отже, займаються прибиранням дворів, озелененням, працюють на маленьких приватних виробництвах. Бува, трудяться у сільському господарстві, на важких дорожно-ремонтних роботах. Платять їм дуже мало. Проживають у сараях, погано пристосованих приміщеннях. За їх побут роботодавці майже не піклуються. Використовують як надто дешеву робочу силу. Якщо проживають у невеличкому місті Московської області, то для них обмежене пересування. Погано харчують.

«Узбекам легше, але…»

Легше узбекам, які трудяться на будовах Москви. Там є і киргизи-будівельники, але їм платять менше, ніж українцям і білорусам. У роки дев’яності, коли ринок робочої сили у Москві та Московській області був порівняно хороший, узбеки і киргизи могли заробити 1000 – 1500 доларів на місяць, але не всі. То найвища для них була зарплата. Українці і білоруси заробляли по 2-3 тисячі «зелених», і навіть більше. Потім стали зрізати платню, бо ринок робочої сили збільшився. Це я знаю, бо доводилося спілкуватися з таджиками, узбеками, киргизами. Багато їх потім їхало на будови до Сибіру, в Санкт-Петербург, Новгород…
А наші будівельні бригади з українців – конкурентні. Їм платять добре й тепер. Цінують, знають, що наші робітники - висококваліфіковані, володіють щонайменше чотирма –п’ятьма, а то й більше будівельними й іншими спеціальностями. Ніколи не підводять, вчасно, а коли потрібно – то й достроково «під ключ» здають об’єкти.

До від’їзду треба готуватися

- Існують заходи безпеки. «Заробив гроші, добре подумай, як їх доставити в Україну».Так радять ті, хто не раз виїжджав до Росії, привозив зароблене. А ви теж застосовували такі заходи?
- Зрозуміло, застосовували. Головне, ніколи не можна приходити на вокзал завчасно, все має бути розписано по хвилинах. Прибув – і відразу в потяг, що відправляється. Це дієвий захід безпеки. Ті, що приходять раніше на залізничний вокзал, потрапляють у поле зору рекетирів, злочинців, які наших хлопців - українців викликають, бува, по одному-двох і насильно відбирають гроші. Таких злодюг незрідка прикривають «перевертні у погонах». Останні ідуть на цей ризик, бо знають, що відібрані гроші ділитимуться на усіх, і їм дістанеться достатньо. Ось тому нахабніють, залякують різними способами, мовляв, ви проживали без реєстрації. А якщо вона і є, придумують легенди, кримінальні історії, які нібито пов’язані з тим місцем, де українці проживали, будували. А щоб «менти» їх «прикрили», потрібно заплатити. Інколи лякають надуманим – мовляв, ви порушували російські закони, викрадали будівельні матеріали…

- Як «вираховують» наших будівельників на вокзалі?
- Це зробити не складно. Багато з них приїздять на будову з величезними у клітинку сумками, де везуть інструмент. Потім останній залишають, позаяк повертатимуться знову на будівництво, а сумки наповнюють купленими речами. Ті наші «баули» безпомилково видають українців… Щоб убезпечити себе і товаришів, ми приходимо на вокзал за 15-20 хвилин. І не прямуємо до зали чекань, а відразу до колії, на яку вже подано поїзд, щоб бути менш помітними.
Є й інші шляхи вдалого повернення. Можна виїхати на маршрутці до визначеного зарані місця, через яке ходить, наприклад, автобус Москва—Київ. Білет повинен бути попереднього замовлення, домовляємося з водіями про посадку в іншому місті, більш безпечному... Є ще такий варіант. Серед підприємців, які наймають будувати великі котеджі, виробничі цехи, є люди чесні і порядні, які йдуть назустріч успішним бригадам, платять добре, не ображають. Знають, що гроші дістаються важкою працею. А тому, бува, бригадири з ними домовляються. Підприємці виділяють транспорт, вивозять з Підмосков’я за 250-300 кілометрів, саджають на поїзди або автобуси, що прямують в Україну.
Хто перші рази їде на заробітки до Росії, повинен зі своїми товаришами продумати заходи безпеки. І так усе зробити, щоб не потрапити до рук рекетирів чи «перевертнів». Варто порадитися з тими земляками, які багато років їздили. Вони теж підкажуть, як убезпечитися. А загалом, працювати в іншій державі – це не кращий варіант для будь – кого. Потрібно залишати родину, піддавати себе неабиякому ризику. У ці новорічні дні, користуючись нагодою, хочу побажати землякам, щоб швидше настали часи, коли в нашій рідній Україні буде достатньо робочих місць, платитимуть пристойну зарплату, і кожен громадянин почуватиметься впевнено та не боятиметься завтрашнього дня…

Віктор Божок, Корюківська районна газета «МАЯК»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.