Микола Столяров та чотири його сини працюють механізаторами

Про таких, як Микола Столяров, зазвичай кажуть: «Він ще тієї закваски, сьогодні таких немає». Закваска у нього й справді особлива, хліборобська. Виважений, небагатослівний, скромний. Коли з керівництвом транспортної дільниці TOB «Чернігівська індустріальна молочна компанія» зайшла мова про механізаторів, його ім'я згадали першим.



Столярових у компанії аж п'ятеро, бо тут працюють механізаторами й чотири сини Миколи Васильовича - Ігор, Олег, Михайло та Павло. Справжня трудова династія! Дивуватися й захоплюватися є чому, адже коли в наш час і йдеться про вірність кількох поколінь родини одній професії, то, як правило, не в сільському господарстві. Батьки, зазвичай, шукають дітям легшого хліба. А Микола Васильович на це лиш плечима знизує, мовляв, чого шукати? І його батько був механізатором, і він сам після школи, не роздумуючи, пішов здобувати освіту інженера у Волчанський сільгосптехнікум. Це на Харківщині, бо родом наш герой із міста Ізюм. Там, на землях центральної України, в колгоспі села Липчанівка і відбулося перше трудове хрещення Миколи Столярова. У потужному господарстві, яке обробляло 11 тисяч гектарів землі, працював заступником головного інженера.

Дивна гра долі - той Липчанівський колгосп називався «Дружба», так само, як і хмільницьке господарство, в яке прийшов працювати Микола Васильович наприкінці дев'яностих, як каже «при Сірому». Колгосп виділив їм із дружиною (саме заради полісянки приїхав сюди Микола Васильович) добротний будинок на новій вулиці, підключеній до газової мережі, обжилися й порають нехитре домашнє господарство. Біля акуратного дворища - чимало різних причандалів - мають свого тракторця, оброблять 80 соток городини, тримають худобу, птицю. Словом, як усі добрі господарі в селі. Слава Богу, робочих рук вистачає. Ігор після школи одразу пішов у трактористи, Михайло та Олег закінчили Ніжинський агротехнічний інститут Національного аграрного університету, Павло вчиться на інженера в Чернігівському національному технологічному університеті.

Зараз в усіх гаряча пора - йде збирання кукурудзи, тож усі разом дома рідко стикаються. Ненормо-ваний робочий день для хлібороба - то вже данина професії, незважаючи на те, чи працюєш ти в колективному господарстві, чи в потужній бізнес-структурі.

- Було, що й ночували в полі, - розповідає Микола Васильович, - особливо в посівну. Важко було спочатку, тепер налаштувалося все. Заробітна плата, як для села, нормальна, не затримується. Та що розповідати? Словами можна гори звернути, працювати потрібно руками.

Газета «Наш край» №93-94 (9233-9234) від 23 листопада 2013 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: