Сім'я Гавриків з Рогізок тримає 11 корів. Молоко переганяють на вершки. З відгону роблять сир

50-річні Григорій Іванович та Марія Іванівна і їхні діти Іван (25 років) і Валя (24 роки) із села Рогізки Щорського району тримають 11 корів.
— Працюємо своєю сім'єю, — кажуть. — Що думаємо, те й тягнемо. Крім 11 корів, кобила, двоє свиней, птиця. Є тракторець. Господарство охороняють собаки.

— Вигідно тримати таке велике хазяйство? — запитую.
— Якби в молочарку здавали, зовсім невигідно було б, — відповідають селяни.
— Щоб купити буханку хліба, треба здати два літри молока. Щоб купити один літр солярки — п'ять літрів молока.
— Треба ж робить, бо треба за щось жить, — каже Марія Іванівна. — А за що жить, як худоби не будем держать? Тягнемося з останнього, щоб лежав кусок хліба на столі. Нас топчуть, топчуть, ніяк не можуть дотоптать. Ми карабка-ємось, наче колорадські жуки.
— Мені 48 год, чоловіку 50, — долучається до розмови рідна сестра Григорія Івановича Валентина Іванівна. — Ще ні пенсії, ні зарплати. І ні одного пенсіонера в хаті. Держим корів, щоб на молоці прожить (тримають шестеро корів, 15 свиней).
— У нас була череда більше сотні голів, — каже Григорій Іванович. — А тоді люди позбували.
— Кажуть — чого його вбиваться, — додає Марія Іванівна. — Нам невигідно корів держать.
— Якщо молоко здавати в молочарку, то це невигідно, — говорить рогізківський сільський голова Андрій Шестак. — Бо сьогоднішня ціна на молоко — це не ціна, а насмішка. Якщо ж переро-боляти на вершки чи сир, то вигідно. Не помилюсь, якщо скажу, що у нас у Рогізках 80 відсотків населення з цього живе. Сім'ї ж Гавриків за життя треба пам'ятник поставить. Це ж як треба руки вривати, щоб заготовити сіно, обробити землю, попорати худобу.

Молоко не здають

— Молоко ми не здаємо молочарці, — каже Марія Іванівна. — Бо даром беруть. За безцінь. Дві гривні або два двадцять — хіба це ціна? Зрівняйте ціну на воду і на молоко. Так чи наївся молока-чи попив води?.. Я переробляю молоко. Переганяю сепаратором на вершки. З відгону роблю сир.
Щодня сім'я переробляє приблизно 100 літрів молока. За ранок — 50 літрів, за вечір — 45.
Вершки возять «на город». У Чернігів, на Центральний ринок. Здають оптом. За літр — 35 гривень.
Сир здають оптовикам прямо у селі. Кілограм (у кінці березня) —13 гривень.
Сироватку віддають свиням. Молоко переганяють сепаратором. Доять апаратом і руками.
— У нас такі сливки, що далеко маслу до них, — показує відерце із жовтими густими вершками Марія Іванівна.
— Колись Маруся привезла сливки на базар, думала сама продавать. Вони такі густі, з банки не випадають. Люди боялись брати. Питають: «Крохмалю не добавляєте?» Бо перепродухи розводять і вже потім продають, — говорить Григорій Іванович.
Сепаратор, яким переганяють вершки, коштує близько тисячі гривень.
— Я купив їх (сепараторів) уже, мо', шість чи сім, — каже господар. — Мотори горять. Вони не призначені для такої кількості молока. Місяців три-чотири робить і згорає. Щоб купити промисловий сепаратор, три фази треба проводить. Хотів провести, питав у електриків, сказали, треба 10 тисяч гривень, — зітхає.

Корів доять і доїльним апаратом, і руками. Доїльний апарат купили самі. За чотири тисячі гривень. Зараз оформляють документи, щоб отримати компенсацію за державною програмою.
— А чи буде бабі решето, чи не буде... — сумнівається у підтримці Марія Іванівна.
Доїльний апарат, яким користуються, вже другий.
— Один купили — спортивен. Мотор накрився. Год подоїли всього, — згадує господар.
— Щоб дали мені гроші, я б іще один купила доїльний апарат, — додає Марія Іванівна. — Руками важко доїть. Прокидаємось разом із дітьми у п'ять ранку.
Григорій Іванович — на легкому труді. Переганяє молоко на вершки, топить грубку (газу нема). Переніс обширний інфаркт, треба берегтися.
Корів звати Веселка, Зозуля, Вишня, Чирва, Лиска, Красуня, Береза, Майка, Ласуня, Рогуля (безрога), Люся. Імена напам'ять перераховує Владик, син старшої дочки Каті (вона заміжня у Рогізках).
Скотину переважно купували. Підшукували по селах. У Щорському районі, Менському, Корюківському Деяких ростили з телиць.

Корови, які цьогоріч уже отелилися, дають приблизно 20 літрів молока на добу.
— Нам треба, щоб корова давала не більше 20 літрів на добу, — говорить Григорій Іванович. — Бо у нас на обід корів не ганяють. Скот далеко ходить. Тож доїмо зранку, увечері. Якось, років п'ять тому, привів корову, давала 35 літрів молока. Думаю, розведу таких корів собі. Давай її тричі доїть. Припинав коло хліва, через дорогу. Літо оттягався, по осені продав. Баба, яка купила, каже: «Сімдесят год прожила, не знала, що такі молочні корови є». Але така корова, якщо не подоїш тричі, пропадає на вим'я. Та й молоко тієї корови, яка дає 35-38 літрів на добу, має слабу жирність — 2,8. А у тих корів, які менше дають молока, жирність більше чотирьох. По вершках дивимось — жирні вершки.
В одному хліві — три корови. У другому — вісім. Стоять у яслах, на ланцюгах.
— Гній викидаємо зранку і увечері. Підлога під нахилом. Яма, щоб стікала жижа, — показує господиня.
— Жижу виносимо на город. Серед корів чотири українські чорно-рябі. Одна безрога — такої породи.
— Може, вона добріша? — жартую.
— Хто його знає, — зітхає Марія Іванівна, погладжуючи корівку.
У маленьких яселках — два маленьких бички. Рябчик і Сивчик.
В окремому хліві п'ятирічна кобила Зорка.
Окремо стоїть голуб'ятня. Голубами займаються син Іван та онук Владик. «Павліни» і миколаївські. Всього 40 голів.

— Для краси чи щоб варити? — жартую.
— Ні-ні, — усміхаються господарі. — Для краси.
Для борщів, супів і на продаж були качки. Тогоріч
— 100, восени порубали. На розвід лишилося вісім качок і два селезні.
Господарство охороняють собаки. Вони у вольєрах. Кавказький вовкодав Герда. І азіат (середньоазійська вівчарка) Бос. Також два гончаки.


Григорій Гаврик

Паї в оренду не здавали

Сім'я Гавриків обробляє три паї. Два своїх і сватів третій.
Один пай — 99 соток сінокосів — віддали під пасовище, під вигін.
Кожен пай польової землі — три гектари 60 соток.
— Картоплі щороку садимо три-чотири гектари, — розказує Григорій Іванович.
— Картошки насадили, вона ні по чому, — додає Марія Іванівна. — По 60-80 копійок була восени. Трошки здали, а то коровам да курям, да уткам.
— Кукурудзу саджу, — продовжує Григорій Іванович. — У минулому році посадив 50 соток кукурудзи. А то — клевер, трава. Посіємо — на два, натри роки.
Зерно сім'я переважно купляє. Комбайна свого нема, тож зернові невигідно сіяти.
Є саморобний трактор. Його зробив син Іван.
— Мотор із мотоблока — показує тракторець Григорій Іванович. — Задній міст із ГАЗона. Коробка передач — ГАЗонівська. Виорать такий тракторець не потягне. Обробляє у міжряддях, косить, садить. Щоб виорать, техніку наймали. У цьому році платили 10 гривень за сотку.

Ще при Союзі був кінь і дві корови

— Я проробив біля скоту все життя. Порав телят, пас скот. Марія Іванівна доїла корів на фермі, — розповідає Григорій Гаврик.
11 корів у сім'ї — два роки. А то було, з 2000 року, і вісім, і сім корів. До 2000-го було і п'ять корів, і чотири.
— Ще при Союзі було дві корови. Перед розвалом Союзу купив коня, — згадує господар. — Ще не дозволяли держать коня. Загадували писать заяву у райвиконком. Я перш хотів писать, а далі бачу, що йде діло до розвалу... Так і не писав нічого.
Поки тракторця не було, сім'я тримала четверо коней.
— Треба, щоб у дворі кінь був, — продовжує.—Я люблю красивих коней. Кобилу Зорку я спас од комерсантів. У Нових Боровичах у однієї жінки я купляв цієї кобили матку. Тоді Зорка бігала лошам. Просив ту жінку продати кобилу із лошам, не продала. Я кобилу забрав. А лоша вона у кошарі ростила, не виводила. Пройшло 4 роки, вирішила продати. Дзвонять мені знайомі комерсанти. Кажуть: «Гришо, красива кобила є. На обратях не була ніде. Ми її в причеп не заведемо, вона боїться всього». А моя кобила накульгувала на ногу. Я кажу: «Приїжджайте, я свою кобилу загружу вам, а ту заберу собі». Взяв із собою сина, племінника. А кобила диченна така. На віз наплигнула. Ледве вивели з села. Машин страшенно боялась. Прип'яв дома. Заплуталась, упала. Ледве розплутав. Ну, обучив.
Кобилу Зорку легко ловить у сараї донька Валя. А от сина Івана вона боїться, не хоче до нього йти. Бо Іван запрягає її щодня.


Іван Гаврик

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №14 (1404)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.