Наші за кордоном. Анна Утлик: Німеччина - це країна правил, в якій ніхто навіть не думає їх порушувати

Анна Утлик прожила у Чернігові сімнадцять щасливих років. Закінчила зі срібною медаллю 15-й ліцей. Завдячуючи своїй вчительці з математики Глазовій Галині Василівні (нині вже покійній) вибрала правильний напрямок для подальшого навчання і успішно склала іспити до Київського Політехнічного Інституту, вступивши до Інституту Телекомунікаційних Систем на кафедру Інформаційні Мережі Зв'язку.

Про співпрацю свого ВУЗу із німецьким технічним університетом в Дрездені Аня дізналася ще під час першого семестру навчання, проте про можливість потрапити до Німеччини не задумувалася. Але, почавши працювати на кафедрі на 4му курсі і приймаючи більш активну участь у науковому житті інституту, дізналася більше і про українсько-німецьку співпрацю. Саме в цей час, працюючи над бакалаврським дипломом і поглядаючи на те, що відбувалося на кафедрі, у Анни і з'явилося бажання подивитися на науковий світ по інший бік  від українського кордону.  

Можливість потрапити до Німеччини була обмежена. Вимоги до студентів високі. При виборі групи студентів, яка наступною мала поїхати до Німеччини на 4 місяці у зимовому семестрі 2009-2010 приймалися до уваги не тільки успіхи у навчанні, а також і участь в науковій роботі кафедри. І звичайно, вільне володіння англійської мовою. Чому англійською? Тому що нею ведеться вся наукова робота. Багато іноземних студентів. І магістерська програма є англомовною. Отож, моє рішення поїхати почало зароджуватись, але не було достатньої впевненості. Боялася за свою англійську, за складність навчання. Але за підтримки друзів все ж таки наважилася і майже в останній момент подала всі необхідні документи.

Так як ми їхали на навчання до університету, і на час перебування ми отримували стипендію від німецької організації, то складнощів з відкриттям візи не виникало взагалі. Для студентів відкриття візи на той час було безкоштовним. З докуметами про зарахування до університету на семестр довелося тільки засвідчити додаткове фінансування, яке разом зі стипендією складало б прожитковий мінімум на визначений період часу. Візу я отримала чи не протягом одного дня – подавши документи зранку і забравши візу після обіду. Наскільки я знаю, пізніше умови трішки змінились, і тепер студенти мають чекати довше. Але все залежить від документів – пріоритетом для посольства завжди є німецька стипендія і навчання в німецькому вузі. З такими умовами мені також не доводилось домовлятися про час прийому у посольстві попередньо, я просто прийшла і чекала в живій черзі. Це ще один з бонусів візи на навчання.

Навчаюся я зараз в Технічному Університеті Дрездена, на факультеті Інформатики, по міжнародній магістерській програмі „Distributed Systems Engineering“. Програма запланована на 4 семестри, протягом яких треба здати 7 обов'язкових предметів, десь 7-8 предметів на вибір, пройти практику і написати диплом. Програма виявляється дуже насиченою і складною, але на щастя студенти не обмежені саме 4-ма семестрами. Дуже часто все навчання займає 5-6 семестрів. Єдине обмеження для цього ставиться Відомством по ділам з іноземцями, що відповідає за продовження візи вже на місці в Німеччині. Виходячи з того, що програми розрахована на 4 семестри, безпроблемне продовження візи можна отримувати до 7-ми семестрів. А далі, я не була в такій ситуації, але думаю що розмова з Відомством буде більш довгою, адже  доведеться навести всі причини такого затягнутого навчання.

Навчання в ТУ Дрездена є для студентів безкоштовним (якщо я правильно пам'ятаю, так є по всій Саксоніі), студент має тільки оплатити студентський квиток. Кожного семестру це коштує приблизно 220 евро, але натомість студент отримує 50% знижку на їжу в усіх студентських їдальнях (а їх багато по місту і їжа там дуже добра), безкоштовний проїзд на всьому громадському транспорті по всій Саксоніі, плюс всілякі студентські знижки в кінотеатрах, музеях, банках, при оформленні страховки, у спортклубі тощо. Студентом тут бути дуже класно.

У Німеччині не списують. На усних екзаменах тобі може допомогти тільки твоя голова, бо екзамен це  індивідуальна розмова з екзаменатором протягом тридцяти хвилин. Німці дуже прискіпливо відносяться до правдивості знань, і цим відрізняються від України. Також я помітила, що навчальні курси тут більш ретельно підготовані для викладання, і їх кожного семестру доповнюють і змінюють. Велика вірогідність того, що наступне покоління студентів не матиме такі самі питання на іспитах, тому з року в рік між студентами списки питань на екзамен не передаються.

Є багато різних стипендій, і всі вони мають свої умови. Тут можна розповідати вічність. Наприклад, стипендія яку я отримувала перших чотири місяці, була для вихідців з СНД на короткий термін. Найпопулярніші - це Ерасмус, ДААД. Отримати стипендію на навчання дійсно реально.

У Дрездені для студентів пропонується великий вибір гуртожитків різноманітного типу. Проживання у гуртожитках коштує від 170 до 260 евро за місяць. Є коридорного типу, є блочного, є просто як однокімнатні квартири, але на кожного студента є завжди своя кімната (інколи маленька, 10 кв. м., але своя). По 4 людини в одній кімнаті, як це було в КПІ, тут не живуть.

Місце в гуртожитку не завжди знаходиться, навіть незважаючи на те, що їх багато. Часто студенти знімають квартири, зазвичай кооперуючись по декілька чоловік,  кожен з яких має свою кімнату. Такий тип проживання люблять всі німці – і дешевше, і компанія є. Кімната в квартирі теж коштує від 180 і до 300 евро на місяць.

Іноді мені здається, що студенти тільки те і роблять що ходять на вечірки. Звичайно, мабуть це не так, просто дуже багато всіляких вечірок відбувається постійно. Насправді набагато більше часу студентів проходить у бібліотеці. Бібліотека у нас дуже велика, новітня, з великою кількістю книжок, зручним читальним залом - місцем для навчання. Навіть одна з їдалень для зручності знаходиться у одному приміщенні з бібліотекою. Видача книжок автоматизована.

Перше, що кинулося мені в очі після приїзду – чистота міста і організованість, чіткий роклад руху транспорту. Друге – ціна за проїзд в 2 евро на 1 годину, що просто неймовірно дорого, якщо рахувати у гривнях. Пізніше виявилося, що вся інфраструктура і магазини навіть занадто організовані, і у національний вихідний і увечері після восьмої купити щось поїсти можна тільки у ресторані чи турецькій забігайлівці (кебабі), тому що всі магазини, навіть найменші, закриті.

Хоча я з сімнадцяти років не живу в рідному місті, рідних все одно не вистачає. Додому їздити не важко: – з Дрездена ходять автобуси, є дешеві перельоти, є потяг із Берліну. Ціна за дорогу до України відносно невелика: 120-200 євро за квитки туди і назад. Але через насичене навчання з'їздити побачитися з родичами вдається лише раз на півроку.

Студентам згідно візи дозволяється працювати до 20 годин на тиждень. Роботу знайти можна, але для цього необхідне знання німецької. Ресторани, музеї, фітнес-клуби, робота няні — все це можливі місця працевлаштування для студентів. А найкраще – працевлаштування в університеті. На нашому факультеті є багато можливостей для студентів працювати у наукових проектах, і це можливо з англійською мовою. Для багатьох іноземних студентів підробіток в університеті став справжнім порятунком, для мене в тому числі. Оплата тут погодинна, і зазвичай аспіранти, з якими ти працюєш, дуже гарні люди. Це не тільки можливість заробити, а і перший досвід роботи по спеціальності.

Життя тут доволі дороге, в Дрездені житло і продукти не дешевші, ніж в Києві. В таких містах як Берлін, Мюнхен – ще дорожче. Додатково ще необхідно обов'язково сплачувати страховку кожного місяця, а отже і витрат більше. Але бідності як в Україні я тут не бачила, німецька соціальна підтримка малозабезпеченого населення дуже сильна. Не виділяються і багатії,  їх просто непомітно на тлі інших, адже одяг і машини тут звичайні у всіх. Для німців не типово показувати свій соціальний стан через речі, у них це все доволі стримано. Дуже рідко можна зустріти когось дорого і шикарно вдягненого, і скоріше за все це буде не німець.

Мій графік простий – я навчаюсь і працюю. І у будні, і у вихідні.  Розваги - це скоріше якісь особливі події, наприклад, запрошення на вечерю до друзів. Провести цілий день у відриві від навчання чи роботи вдається дуже рідко. Також зовсім нечасто і подорожую. Причина проста – або ти маєш час і не маєш грошей, або ти маєш гроші, і тоді не вистачає часу.  Моя основна причина приїхати до Німеччини – це навчання,  інше може бути як бонус, а може і не бути.

У Німеччині можна знайти три типи кожного продукту харчування – дешевий, середній і дорогий. Хоча навіть найдешевші продукти доволі смачні, наприклад м'ясні вироби, на відміну від України, де купувати найдешевші сосиски навіть небезпечно.
Різниця в цінах продуктів зазвичай в тому, як вони виготовлені, упаковка,  наскільки вони „біо“, і якщо це продукти тваринного походження – як  утримувалися тварини. Але не можу сказати, що надешевші продукти краще не купувати – всі вони однаково смачні.
А в цілому про німецьку їжу можу сказати одне – вона вся дуже калорійна і жирна. Завжди і усюди. Всі мої знайомі, що сюди приїхали, почали набирати вагу. Для мене персонально дуже важко контролювати те, що я їм, в Україні я про це навіть не задумувалась. Смажені стейки, сосиски, картопля фрі, макаронні салати – це звичайна їжа. Дуже багато м'яса, смаженої їжі.

У Дрездені щорічно 13-го лютого (день бомбардування Дрездена американськими військами у 1945 році) проходять мітінги неонацистів, але вони більш показові і повністю контролюются, та і від самих неонацистів проблем не виникає. Я думаю, це ситуація характерна для Східного регіону Німеччини. Дрезден заповнений студентами з усього світу, і всі тут до цього звичні. В університеті усюди надають підтримку іноземцям, і щодо вивчення мови, і з пошуком роботи, і з дитиною. Недалеко від Дрездена розташоване містечко Фрайталь, в якому майже все населення - вихідці із Росії, що виїхали по еміграції. Мені здається, міжрасові проблеми більш виражені на Заході країни. Там і менталітет німців інший, як я чула, але точно не скажу, сама там не була.

Багато німців розуміють російську, проте спілкуватися нею принципово не хочуть. І взагалі, для щоденного життя бажано мати базовий рівень німецької.  А от до себе уваги з боку німців не відчувала. Мені здається вони дуже скуті в цьому плані. Особливо з дівчатами з України і Росії. А ще я чула від німця, що вони дуже прив'язані до своїх половинок, якщо вже знаходять підходящу. Він жартував, що це через те, що дуже важко знайти гарну німкеню.

Багато моїх стереотипів про Німеччину справдилося. Вони дійсно педанти, люблять порядок, дуже тактичні, ті хто працює в сфері обслуги завжди посміхаються і дуже ввічливі. Це спочатку дуже вразило і сподобалось. Але пізніше відкрилося те, що вони прямі у своїх думках. Тактичні, але прямі. Якщо їх щось не влаштовує вони кажуть, якщо щось цікавить – питають, і не задумуються про те, наскільки доречно ставити таке питання малознайомій людині.

Типовий німець купує економний автомобіль і не забуває вимикати опалення, коли йде з дому, навіть якщо в нього грошей більш ніж достатньо. А ще - їздить на велосипеді, щоб бути у формі і зекономити на проїзді. Типовий німець купує одяг Jack Wolfskin і зручне взуття замість гарного і модного. Типовий німець не хизується грошима, а економить. Інколи навіть занадто.

Не можу сказати, що німкені страшні, хоча, може, я просто звикла до їх вигляду. Але вони неохайні. Не всі, але більшість. Їх не хвилює обідраний манікюр і відсутність макіяжу, вони вдягають туфлі, спідниці, вішають на спину рюкзак і сідають на велосипед. В Україні я такого навіть уявити не могла. Дуже часто вони зовсім не гармонійно підбирають одяг. Є симпатичні німкені, є і зі смаком. Але наших дівчат відрізнити дуже легко навіть здалеку.

Подобається мені тут багато що – транспорт, заробітна платня, ввічливі люди, стабільність. До порядку звикаєш, і спізнення трамваю на 2 хвилини починає бути проблемою. Видно, що гроші, які отримав університет, дійсно йдуть на будівництво нових корпусів, купівлю обладнання, а не комусь по кишенях. Мій університет нещодавно отримав фінансування, так як зайняв статус „Exzellenz“. І відразу у нас почалася купа будівництв і реставрацій, відкрилися нові наукові проекти.

Найбільше дратує те, що треба безумовно притримуватись усіх правил, наприклад помісячно сплачувати за теле- і радіомовлення, навіть якщо ти не дивишся телевізор і не слухаєш радіо. Дратує також прямота німців і деякі їхні звички, як то голосно прочищати носа, навіть під час їжі, зовсім не соромлячись.

Я думаю, далеко не у всіх, хто живе у Німеччині, є повна впевненість у завтрашньому дні. Але вона сильніша, ніж в Україні. Нас, іноземців, також можуть звільнити, але грошей від держави ми не отримаємо. Крім того, час на пошуки іншої роботи – 2 місяці. Також складно не знати всіх законів і порядків, оскільки поводячи себе так, як в Україні можна щось зробити протизаконне і відправитись додому. Так що для мене персонально ситуація ідентична з Україною в цьому плані.
Для адаптації тут треба мабуть лише бажання, все інше прийде саме по собі. Мені пощастило, в мене тут багато друзів і знайомих, тому адаптуватися було легко, але знаю що не всім даються легко такі зміни.

За час мого перебування в Німеччині більшість людей, з якими я познайомилася, були не німцями, а студентами з усього світу.

Менталітет людей в Україні змінити не так просто, а більшість речей, які можна було б покращити, витікають саме з нього. Наприклад, якщо в Україні ти їздиш на велосипеді, то залишати його на ніч на вулиці - це просто найдурніша річ яку ти можеш зробити. Або залишити ноутбук на столі в університеті. Не кажу що в Німеччині все це на 100% безпечно, але вірогідність що ти не знайдеш свою річ там, де залишив, дуже мала.

На даному етапі я вибираю можливість залишитись тут. Причина проста – в регіоні, де я перебуваю, недостача кадрів по моїй спеціальності, тому багато можливостей для кар'єрного росту і розвитку. Але не виключаю можливості колись повернутися, адже з накопиченим тут досвідом в Україні матиму додаткові переваги.

Ночами потяги тут ходять рідко, а вокзали зачиняються. Якось, встигнувши лише на останній потяг з Берліну, мені довелося з першої ночі до майже п'ятої ранку чекати наступного потяга у маленькому містечку десь по дорозі до Дрездена, ховаючись від холоду в кімнатці з банкоматом, бо приміщення вокзалу було просто зачинене, і ніяких відкритих кафе чи чогось подібного поруч не було. Добре, що банкомат був у кімнатці, інакше я б просто замерзла на вулиці.

Мої найулюбленіші хобі – танці та спорт. Намагаюсь займатися цим хоча б 2-3 рази на тиждень, хоча під час написання магістерської це було складно. Також майже не знаходилося часу на книжки. Зараз намагаюся читати німецькою, але багато літератури по навчанню також доводиться читати англійською. Ще я люблю дивитися фільми в оригіналі, це теж  допомагає розвивати знання іноземних мов.

Якби я розповідала про Німеччину одним реченням, я б сказала, що це країна правил, в якій ніхто навіть не думає їх порушувати.

Я вважаю, що мені дуже пощастило потрапити на навчання до Німеччини. Життя тут дисциплінує, вчить притримуватися правил, і планувати час. Головне, перед тим, як шукати роботу чи виїздити до Німеччини на постійне проживання, подумайте, чи зможете ви миритися з великими податками і помісячними оплатами, і планувати свої дії на тиждень чи місяць наперед. Ну і звичайно чи не нудно вам стане з німецькою постійністю.
А студентам я б хотіла сказати: якщо ви матимете можливість провести семестр на навчанні в Німеччині – не нехтуйте нею. Це дуже цікаво. 



Дрезден

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.