Мобільна версія сайтуЗлочин, якого не можна пробачити через 70 років
11 березня 1943 року в селі Козари Носівського району окупанти розстріляли і спалили 4 800 місцевих жителів. Нині в селі лишилося з десяток очевидців трагедії, яким тоді вдалося врятуватися. Вони й досі з болем і сльозами пригадують ті страшні березневі дні, коли карателі вбивали невинних людей. Усіх - під кулю, і байдуже, чи то старенька бабуся, чи матір з дитям чи, може, вагітна жінка..
Після Корюківської трагедія в Ко-зарах є другою за своєю страшною статистикою...
У холодний і похмурий день 11 березня 2013 року біля Меморіалу пам’яті зібралося з півтисячі людей..Приїхали люди і з сусідніх населених пунктів. Серед посадовців - лише районне керівництво.
Вшанування пам’яті загиблих односельців розпочалося хресною ходою від Свято-Покровської церкви до пам’ятника Матері з дитиною. Душевні слова виступаючих, поминальна панахида, свічки в руках дорослих і дітей, хвилина мовчання - все це було даниною пам’яті.
Прикро, що на сьогоднішній день про цю масштабну трагедію пам’ятають не всі. Бо ж як, наприклад, Пояснити той факт, що серед присутніх практично не було Молодих людей? Школярі були, але їх усіх привезли просто з уроків...
3 дитячих вуст.
П’ятикласниці Марійка і Яна та їх подружка восьмикласниця Віка щороку приходять до пам’ятника, аби вшанувати пам'ять полеглих.
Дівчата живуть у сусідньому селі Іржавець, та про трагедію знають не гірше за місцевих, і не лише з підручників, а й з вуст очевидців тих кровавих березневих днів.
- Страшно навіть уявити, як людей живцем спалювали, - говорить Марійка. - Це ж яким треба бути жорстоким? Мені здається, що то були нелюди, бо свідома людина такого ніколи не зробить.
- Нам багато розповідали про історію трагедії - як знищували мирне населення у селі Козари під час Другої світової війни. Та нам соромно, що нині про це не всі пам’ятають, а дехто навіть не знає, - додає Яна.
- У нас навіть в школі деякі учні бездумно читають про людський біль, аби лише двійку не поставили, - обурюється Віка.
З вуст очевидців.
Та є ще серед нас ті, у кого й досі пече в грудях при спогадах про злочин 70-річної давнини. Це очевидці, які ніколи не зітруть з пам’яті той день, навіть якщо б дуже захотіли.
Борис Харченко є свідком знищення Козар. На момент, коли розігралася кривава трагедія, йому було лише вісім років.
- Рано-вранці каральний загін оточив Козари й есесівці почали прочісувати хати, - пригадує Борис Іванович. - Людей, групами по 50-100 осіб, безжально розстрілювали. Знищивши геть усіх жителів, карателі спалили село ущент: бовваніли лише стіни десятка цегляних будинків. Вціліти тоді вдалося Дивом. Матір розстріляли, батько загинув на фронті. Лишилися дід, баба і я. Після закінчення війни село відроджували з попелу. У нас, у старих людей, лише одна мрія, яку ми пронесли через усе життя - щоб ніхто і ніколи більше не бачив такої страшної розправи.
Ганні Артеменко тоді також було вісім. Жінка добре пам’ятає, як карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в полум'я.
- Батько, якого через інвалідність не забрали на фронт, дізнавшись про каральну акцію, зібрав нас усіх: матір, сестер і батькову дружину з дітьми, посадив на воза, прикрив лахміттям і подався, куди очі гляділи. Та біля цвинтаря нас перестріли окупанти і в натовпі погнали до великого хліва. Коли людей почали косити з кулемета, я присіла. На мене звідусіль падали мертві люди. Я бачила, як вбили матір, двоюрідного братика, - зі сльозами на очах пригадує Ганна Володимирівна. - Мене і моїх сестер тоді не зачепила куля, але душу навіки поранила. Батько, який також дивом врятувався, повитягував нас з-під трупів і ми чимдуж побігли подалі від полум’я. Прихисток знайшли у сусідньому селі, а через деякий час повернулися у рідні, але мертві Козари.
Нині ж Козари є одним з найкрасивіших і найвпорядкованіших населених пунктів району, справжнім свідченням доблесної праці попереднього покоління хліборобів, які підняли село з руїн і попелу після тотального знищення. Але не слід забувати свою історію, навіть якщо вона є сумною і нагадує про страшну трагедію, проте, як в один день було замордовано майже п’ять тисяч людей.
Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №11 (391) від 14.03.13
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Додати в:
Новинні розділи
- Місто і регіон
- Людям про людей
- Місто говорить
- Опитування тижня
Експорт новин
