Тетяна Терещенко:"Було мені, як куцому на перелазі. Але...не шкодую"

За однією з версій, це імя має давньогрецьке походження і означає "упорядниця".

"І це таки правда, - говорить 71-річна Тетяна Терещенко із Заріччя. - Все життя довелось упорядковувати. То одне, то інше".

Родом вона з Вінницької області, А корені чоловіка - на Щорсівщині. У 1959 він, бульдозерист міжколгоспбуду, приїхав у її село Уланов у відрядження: «розкривати» (добувати з-під шарів чорнозему та глини) пісок для будівництва. Квартирував у Тетяниної двоюрідної сестри. Там і познайомились.

- Що умів упадати, то умів, - згадує жінка. - Кому таке не сподобається? Але я нічим своєї прихильності до Володі не виказувала. Думала: побуде і поїде. Тільки поголосу на все село наробить.

Відкрилася тільки після того, як поворожила. Бо вийшло, що він зі мною залишиться.

- І що то було за ворожіння?

- Дівоче. Перед Новим роком. У нас заведено на Андрія перечіплювати, переплітати дорогу нитками. Якщо перехожий (мужчина) потрапить у таке сильце і вибереться, значить, не буде парубок з дівкою.

- Ваш не вибрався?

- Це було не так просто, - сміється. - Бо у моє плетіння потрапив дід, а нитки були міцні. Ті, якими зашивали мішки з борошном:

Я їх багато назбирала, бо працювала на пекарні. Заснувала половину вулиці. Старий у темноті борсався в них, як у Павутинні, а потім плюнув і пішов назад. «Пощастило», - кажу чоловікові. А він жартує: «Дивлячись - кому. Де б вона ще ухажора знайшла, щоб так любив?».

Розказує: до цього ніщо не могло змусити його написати комусь листа. А Тетяні писав. Цілих два - за два місяці.

- А потім приїхав, - продовжує Жінка. - Привіз годинник у подарунок і Дорогої синьої матерії на плаття.

- Такого й «упорядковувати» не треба...

- Може, й не треба, якби ми жили самі. Та після весілля, у 1901 році, переїхали у Заріччя. До свекрухи. Вона чекала багатої невістки, а у мене увесь посаг - у чемодані. У них теж розкошів не було. Хата мала, людей
- повно. Крім нас, ще троє свекрушиних (свекра вбито на війні) нежонатих синів. Було мені, як куцому на перелазі. Хіба так доводилось улаштовувати стосунки, поки своє житло не побудували.

Та і між собою не завжди все було гладенько. Ростили доньок (Аня у нас 63-го, Валя - на рік молодша). Статків - не зайвих. Щоб більше заробити , працювала в колгоспі, хоч закінчила кооперативний технікум. Чоловік - у Щорсі: в ПМК, потім - у сільгоспхімії (від райцентру до Заріччя - 10 кілометрів. - Авт.). Доводилось постійно щось придумувати, викручуватись, щоб не тільки звести кінці з кінцями, а й жити не гірше, ніж інші.

Не було за що купити магазинні килими - вишивала свої. На мішковині. І на стіни, і на підлогу. Багато хто дивувався, що у нас вишивки під ногами.

За весь вік їх (картин, рушників, простирадл, ікон. - Авт.) назбиралося стільки, що довелось спеціально для них виділяти шафу.

Будувалися теж самі - помагати було нікому. Добре, що в чоловіка - золоті руки: все вміє. І характер не противний: не жадібний і у їжі не перебірливий.

Був, щоправда, час, коли випивав. Для того, щоб кинув, багато моїх нервів пішло. А коли його паралізувало
- ще більше. Поки трохи попустило. Так і порядкую — усі наші 50 років.

- Але ж не шкодуєте, що за нього вийшли?

- Ні, не шкодую. Та й пізно тепер. У нас уже - троє дорослих онуків.

- Володимир Степанович і нині такий самий ласкавий, як у молодості?

- Добрий. Тільки на людях цього не показує. Соромиться, - посміхається Тетяна Василівна й Обіймає чоловіка. Він червоніє і відхиляється. У цей момент я їх і фотографую...

Шорський район

Марта Зінченко, газета "Чернігівщина" №4 (384) 24 січня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.