У Ніни Якимович 13 дітей, 19 онуків і (поки що!) 1 правнук

З доісторичних часів жінка вважалася берегинею домашнього вогнища. Доки чоловіки здобували засоби для існування своїх : родин, жінки виховували дітей і опікувалися домашнім господарством. І така  модель існувала аж до XX  століття, коли «світ перевернувся з ніг на голову». Жінці вручили серп і молот і змусили ставати на один щабель із чоловіком... і досі значна частина жіноцтва намагається ні в чому не відставати від чоловіків - як у плані заробляння грошей, так і в кар’єрному зростанні. І «мода на дітей» пройшла, через що демографічна ситуація в країні  є катастрофічною. Але є й винятки - жінки, у яких досі на першому плані материнство і родина. Одна з них - Ніна Іванівна Якимович.

Велика родина - багата людина

У радянські часи почесний орден «Мати-героїня» вручали.за народження десяти і більше дітей. Ще тоді ця жінка заслужено отримала нагороду.

Та на досягнутому не. зупинилася. Народжувала аж до магічного числа 13.

Саме стільки дітей нині у матері-героїні Ніни Якимович із села Кобижча, що на Бобровиччині. Онуків^ ще більше - 19. Є вже й маленький правнук. Ось таке воно - справжнє багатство жінки.

Їдучи на зустріч Із пані Ніною, думалося: побачу стареньку, змучену домашніми клопотами ба1-бусю. Але на подвір’ї затишного; красивого будинку мене зустріла усміхнена молодиця.

- Доброго Вам дня. Чи тут Ніна Іванівна живе? - запитала я.

- Доброго. Вона перед вами, - усміхнулася жіночка.

Я навіть розгубилася, а коли оговталася, господиня вже вела до хати. Мовляв, не мерзніть, проходьте. І вже там почала розпитувати про те; хтб я і звідки.

Починалося все як у кіно.

Ця чарівна жінка сама походить з багатодітної родини, де виховувалося четверо дітей. Можливо, було б і більше, але батько загинув на війні.

Дитинство пані Ніни минало на Дніпропетровщині, звідки вона родом. Професію дівчина обрала не зовсім жіночу - будівельник. Але не шкодує, бо вжитті неодноразово знадобилася. Майстер
на всі руки - інакше цю жінку, не назвеш.

З чоловіком Вячеславом познайомилася, коли той в армії служив.

«Починалося все як в отих фільмах, - посміхається Ніна Іванівна. - Моя краща подруга зустрічалася із солдатом. Раніше це модно було. І одного разу забрала й мене на побачення. Каже, там такі хлопці гарні. Я вдягла гарну сукню, «підмалювалася» і пішла. І що ви думаєте - моя доля стояла переді мною. Високий, стрункий, з білосніжною посмішкою. Так ми почали зустрічатися. Пройшло півроку і строкова служба закінчилася. Постало запитання; що. далі? Я вмовляла, щоб лишався у Дніпропетровську. Все ж таки місто велике, можливостей більше. Та й робота у мене була непогана. Квартиру обіцяли через рік дати. Але Слава наполіг їхати у Кобижчу, бо там мати сама лишилася. Проти чоловіка я не пішла - куди голка, туди й нитка».

Весілля молоде подружжя святкувало двічі: у Дніпропетровську, де зареєстрували шлюб, а потім на Чернігівщині - у рідному селі нареченого. З дітьми не барилися. «Для себе», як тепер модно, не жили.

«Багатіти» почали через рік після весілля, - пригадує мати-героїня. - Спочатку лелека приніс нам хлопчика Сергійка, а невдовзі по черзі - трьох дівчат: Людмилу,Наталю та Ларису - помічниць для мами. Тато вдома не засиджувався. Робота в нього така була - постійно на колесах. Такий непосидючий - всі його тут знали, шанували. Про вихідні взагалі не йшлося. Але завдяки його праце-любству і наполегливості ми завжди жили в достатку. На жаль, вже дев’ять років його з нами немає - пішов у кращий світ».

З роддому-додому. І знову до роддому.

Після трьох дівчат у родині Якимовичів на світ з'явився хлопчик Анатолій - батькові на втіху. А незабаром - знову дівчинка Тамара. Ніна Іванівна привчала дітей до праці. У кожного були свої обов’язки. Хтось на кухні допомагав, у когось біля господарства краще виходило поратися, а дівчатка на грядках зранку до ночі порядки наводили. Головне - у сім’ї всі шанували один одного. І доки діти потихеньку підростали, мама Ніна не забувала навідуватися до пологового будинку.

Так жінка подарувала життя ще трьом хлопчикам і чотирьом дівчаткам. І тоді вже первістки із задоволенням допомагали виховувати малечу. Адже різниця у віці між першим Сергієм і тринадцятою Яною - 23 роки.

Ніна Іванівна каже, що головним для неї Є те, щО всі її діти виросли гідними громадянами: чесними, доброзичливими та працелюбними. Нині син Володимир живе в Ніжині, доньки Тамара та Яна в столиці. А решта - неподалік від батьківського гніздечка - у Кобижчі.

«Найбільше щастя в житті - діти. З ними ніколи сумувати. Коли всі збиралися разом, було дуже весело. Кожен щось розповідав, ділився переживаннями, жартував. Це було справжнє свдто. У декого півтора десятка люде» збирається в хаті лише на свята, а у нас таке свято було щодня».

Ніна Іванівна зізнається, що вона дотепер не привчилася готувати малими порціями. Звикла, що їжі має вистачити на всю велику родину. Але сумувати жінці не доводиться. До неї щодня приходять онуки.

«Знаєте, раніше діти були зовсім інші. Спокійніші, не примхливі, працьовиті, а тепер такі енергійні і непосидючі, що за двома-трьома не услідкуєш. Коли приходять мої онуки, у будинку наче торнадо проноситься, - сміється господиня. - Все з ніг на голову перевертається. Але я все одно їх дуже-дуже люблю».

Жодного разу Ніна Іванівна не пошкодувала, що народила стількох дітей. Шкодує лише, що ЇЇ діти вже не хочуть мати таких великих родин, як у їхніх батьків, але з нетерпінням чекає на правнуків.

«Тепер уже мало хто хоче більше двох дітей. Але ще гірше, що нині деякі жінки народжують, щоб таким чином збагатитися матеріально. Отримують гроші, а потім тих бідолашних дітей не доглядають, не виховують. Хіба це нормально? - бідкається мати-героїня. - Я ж пам’ятаю, як свого часу нам на дитину платили чотири рублі і. .. живи як знаєш. Я за все життя навіть пільгами ніякими не користувалася! Народжувала,  бо люблю дітей. Бо ж і покликання жінки - бути матір’ю». .

Недарма нещодавно Ніна Якимовйч стала переможницею обласного фестивалю-конкурсу «Жінка року-2012» у номінації «Жінка - берегиня роду». З чим ми її і вітаємо. І сподіваємося, що доля подарує цій чудовій людині ще багато щасливих років життя.

 












А всім жінкам бажаємо не боятися народжувати дітей!

Сніжана Божок, фото автора та з архіву Ніни Якимович, газета "Чернігівщина" №3 (383) от 17.01.13

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.