Необхідно дбати про людину праці

«Селянин - це людина, яка не йде зранку на роботу, бо він прокидається на роботі»
Е. Макензі

День працівників сільського господарства - в Україні це свято відзначають щороку у третю неділю листопада. Воно й доречно, бо ж саме восени справжні господарі підбивають підсумки річної праці, аналізують, підраховують прибутки та збитки і вже переймаються турботами про те, як вести господарство в наступному році.

Напередодні свята мені випала нагода поспілкуватися з жінкою, яка все життя присвятила роботі в колгоспі. Постійно переймалася його долею, недосипала в і без того короткі ночі, роздумуючи, як підвищити показники тваринної галузі  за те, що була чудовим зоотехніком, Любов Володимирівна Гришко отримала Орден Трудової Слави.

Нині вона на пенсії. Разом із чоловіком обробляють город і утримують чимале господарство. Любов Володимирівна досі не може змиритися з тим, що вже немає колгоспів, люди сидять без роботи, землі заростають бур'янами, а приміщення ферм давно розтягли...

«Я люблю своє село, що там казати. Але воно занепадає - дуже шкода, - з гіркотою каже моя співрозмовниця. - Молодь у селі не затримується, бо нема де працювати. А раніше у нас і дитсадок діяв, і школа чимала. Люди всі при роботі були. Нині ж до школи лише зо три десятка дітей ходить, садок взагалі закрили, а народжуваність у цьому році дорівнює нулю».

Як все починалося..

Колись після закінчення Майнівського технікуму вона повернулася до рідного села Пархимів, що у Козелецькому районі. Працювала в колгоспі «Жовтень», шість років гнула спину на свинофермі і недарма
-    вивела її у передові.

«Мене тоді орденом нагородили, - пригадує Любов Володимирівна. - Потім перевели на ферму, де вирощували велику рогату худобу. Мовляв, зі свинями впоралася і там раду дасть (посміхається.
-    Авт.). Підняла показники і цієї ферми.

Призначили мене зоотехніком із племінної справи, а вже через півроку я стала головним зоотехніком колгоспу. Ось такі кар'єрні сходи...».

Пані Гришко 23 роки була членом правління колгоспу. До її порад дослухалися.

«Голови колгоспу тоді приходили молоді, «слабенькі», але не пихаті. Тому не соромилися просити про допомогу у досвідчених працівників».

«ВІД кожного - по здібностях, кожному - по заслугах»

Колгосп «Жовтень» не був великим, але показники мав непогані, порівняно з іншими господарствами у районі. Вирощували понад 700 гектарів зернових культур, 300 - картоплі, 50 - льону. Утримували кілька тисяч худоби. З року в рік виробничі показники зростали, колгосп міцнішав, розбудовувався. Машинно-тракторний парк був потужний. Пилорама навіть своя була.

«Головне - всі до останнього в селі були забезпечені роботою. За якісну працю люди отримували нагороди, подарунки, безкоштовні путівки до санаторіїв. Я піклувалася, щоб ті, хто невтомно трудиться, отримували премії. І норми сама розробляла, - з усмішкою згадує пенсіонерка.

-    На економістів не звертала уваги. Щоправда, траплялося, що їх взагалі не було при колгоспі. Бухгалтерський облік увесь сама вела. Нікому не довіряла. Тому люди мене поважали. І були спокійні, бо знали, що все роблю по совісті».

Що на руїнах?

Все було б добре, переконана Любов Володимирівна, якби не розпочалося «реформування» господарської системи колгоспів і радгоспів, а потім і КСП у структури ринкової орієнтації - господарські товариства, сільськогосподарські кооперативи, приватно-орендні підприємства...

«Звісно, справжні господарі не дозволили грабувати колгоспи й ошукувати людей. Такі, зібравши в кулак останні сили, вистояли і досі тримаються, забезпечуючи людей роботою, зарплатою і нормальним життям у селі. Я тоді благала - давайте хоча б свиноферму лишимо, але ніхто на мене не звертав уваги, - розповідає пауі Гришко. - Не витримала і звільнилася. Не хотіла дивитися на знущання. Приходили - просили повернутися, але відмовилася. Дуже важко на душі від того, що надбане десятиліттями розвалили, порізали, сплюндрували, розтягли.'А земля- годувальниця пішла, як кажуть, по руках. На очах спустошується, заростає диким лісом. Колись ніде було худобу пасти - все засіяно було. А тепер - серце болить, коли гляну. За майнові паї люди нічого не отримали, а землю у нас в оренду не беруть... Оце життя настало! Одна радість, коли візьму газету «Чернігівщина» та почитаю, як в інших селах справжні патріоти землі господарюють та дбають про своїх працівників. Отакі господарники і заслуговують на найщиріші привітання напередодні Дня працівників сільського господарства. Зі святом!».

Сніжана Божок, газета  "Чернігівщина" №46 (374) від 15.11.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.