Мами шістьох хлопців: «Чоловік кожний раз, як вагітніла, казав: «Хай буде»

34-річна Галина Титкач із села Спаське Сосницького району народила шість хлопців. Найстаршому, Серьожі, 14, він дев'ятикласник. Валику — 13 років, ходить у восьмий клас. Віті —12, хлопець у сьомому. П'ятирічний Валера наступного року піде у перший клас. Саші — два з половиною. Ромі, найменшому синочку, один рік і один місяць. Усі хлопці здорові, красиві.

Будинок у Титкачів невеликий. Три кімнати — дві спальні і зала.
У спальнях стоять старі залізні ліжечка. Є телевізор. Диван треба ремонтувати. Дах тече.
Мама Галина була вдома. Три старших сини також, у них шкільні канікули. По хаті повзає маленький Ромка. Сміється, бігає за котом, залазить на маму, кусає. Ніяк не вгамується. Нарешті упав, з губи йде кров, плаче.
— Це називається — ніхто на мене не звертає увагу, — сміється мама.
Двоє хлопців у садку. Чоловік, 49-річний Михайло, на роботі. Кожного дня о сьомій ранку він сідає на велосипед і їде 20 кілометрів у село Змітнів. Працює сезонним різноробочим на приватній сільськогосподарській фірмі ЛТД «Біотех», по шість місяців на рік.
За словами Галини, ввечері у хаті Титкачів другий дитячий садок — приходить з десяток сусідських дітей.
— Чоловік каже, напевно, на кутю у нас хтось горщик з кашею закопав, щоб гулянки були. У інших людей ідеальна чистота в хаті, але до них ніхто не прийде. А я так не можу, — сміється жінка.

У цьому будинку Титкачі вже десять років. Узяли за вісім тисяч гривень, на виплату.
Газ у хату не проведений. Готують у печі або на плиті, користуючись балонами.
Одну зі спалень називають холодушкою. Зимою в ній ніхто не живе. Кажуть, дім колгоспний, зроблений тяп-ляп.
Воду беруть у колодязі. У цьому році купили ванну, але так і не встановили. Трактор, що копав поблизу, натрапив на бомбу (слава Богу, не підірвався!). Копати далі, щоб провести воду до Титкачів, побоявся, а раптом бомби є ще.
— Про те, скільки завести дітей, з чоловіком ніколи не говорили. Я б не сказала, що я особливо віруюча. У церкву раз на рік — на Пасху. Просто люблю дітей. Хай їх у мене буде двісті. Я сама виросла в багатодітній родині. Чоловік кожний раз, як вагітніла, казав: «Хай буде». Просто я не любитель робить оті аборти, то все не моє, — розповідає багатодітна мати.

— Можна ж використовувати запобіжні засоби.
— Ну, не знаю... Якось так у нас вийшло.
— Як так — наробили самих хлопців, а дівчат нема?:)
— Не знаю! – сміється. — Мені за Валеру казали — дівчинка. За Сашка — теж Богдан (лікар) казав, що дівчинка. А я потім кажу. «Ваша дєвочка у мене з яйцями по хаті ходить» (сміється). Старі люди кажуть, якщо в матері чи батька п'ять дівчат, то в когось з дітей будуть самі хлопці. В моїй родині було п'ять дівчат і старший брат. У чоловіка два брати. У його старшого брата — два хлопці. Може, ще й якась спадковість.
— Яка вагітність запам'яталася найбільше? Які роди були найтяжчі?
— Після трьох синів у нас не було сім років нікого. А потім мені сказали, що у мене кіста. Пішла на комісію (числюся на 0,25 ставки у садочку, працювала прачкою), а мені кажуть: яка там кіста, ти вагітна, 16 тижнів. Я бац – від несподіванки знепритомніла. Істерика була.
Кожну наступну дитину народжувати легше, це правда. За трьома старшими перейми сильні були. А за меншими навіть не чула, що болить живіт.

— Хочете ще дівчинку? (В селі кажуть, жінка все чекала на Юлю).
— Ні, вже хватить. Сьомого не буде. Чекатиму невісток.
— І без сестрички нормально, — регочуть хлопці.
Валик любить футбол, мріє про гітару. Сергій і Вітя захоплюються настільним тенісом.
Валера у діда пішов, «тягнеться до художества», співав би днями, малює.
— По хаті мамі допомагаєте?
— Посуд миємо, — хором відповідають хлопці.
— Вони брату наймолодшому і підгузки міняють, і купають, — хвалить синів мама.
— Ми його втрьох і ходити навчили. Мати нещодавно місяць у лікарні лежала, проблеми з нирками, — розповідають.
— Камені сантиметр і три міліметри,— пояснює Галина.— Нічого не допомагає. Сказали, назавтра можуть дірочки закритися, впаду, і мене ніхто не спасе. У Чернігів на операцію направили. Є там якийсь лазар. А мені їхати нема з чим. На операцію треба тисяч десять. Зараз травами лікуюся. Температура підіймається, страшенні болі, нічого не можу. У мене особистий лікар (показує на старшого сина).

Галина каже, що їх родина не бідує, їсти є що. На сніданок — супчик. Або м'ята картопелька з маслом чи зажаркою. Молочко або чай. До нього ладочка чи булочка з варенням. Тримають двох свиней, корову. Купують на базарі з три десятки каченят, яких годують до осені.
Але, за словами жінки, вона вже дев'ять років воює з усім начальством, що є у Сосницькому районі. її бере образа.
— Чому іншим багатодітним родинам допомагають, а нашій ні? Іншим то холодильничок подарують, то телевізор. Дзвонять знайомі, розказують, тим те дали, тим те. А нам хоч би на Святого Миколая щось! «Чому, мамо, діткам з сусіднього села допомогли, а нам ніхто нічого?» — питають діти.
Ми наче якесь прокляте село. Мене вже все це заїло!

Пішла у наш білий будинок (де сидить начальство) у Сосницю. До Валентини Василівни, що там по дітях і допомогах. Кажу, знаю, вийшов закон, мені положені нетелі. Зробили мені акт обстеження у хаті, заяву написать сказали на нетеля, холодильник (старий поламався) і дах, що тече. Мучті Лілії Володимирівні (керівник відділу у справах сім'ї, молоді та спорту Сосницької райдержадміністрації. — Авт.). І на цьому все.
Кажу, крім двох путівок на море, від вас я нічого не отримала. (Валик їздив в «Артек» у минулому році, а Сергій — три роки назад). А вона починає: «Ти ж отримуєш дитячі грош!» А я кажу: «Я вам дам 900 гривень, побачите, як на них прожити».
Трохи більше тижня назад привезли у Сосницю гуманітарну допомогу — одежу для діток, секонд-хенд. У Чернігові є віруючі, це вони передають. Кажу Геннадію Миколайовичу, соціальному працівнику нашому, буде гуманітарка, скажете. Він нічого не сказав. А перед цим він маму Оксану, у якої трійко діток, відвіз своєю машиною, щоб допомогу дали. А мені сестра з Сосниці дзвонить: «Як трійко діток, гумінатарка треба, а як шестеро — ні?». Коли я запитала Генна-дія, чого так, він, мабуть, розгубився, каже «А у неї троє дітей!». А ви не забулися , що у мене шестеро! Ругатися почала. А він: «Мені бригадирка приказала, щоб я нікому нічого не казав».

Жінка розповідає, що зверталася і до депутатів, і в політичні партії. Обіцяли допомогти провести газ, подарувати дітям комп'ютер — та поки тихо.
— Скільки ви грошей отримуєте на всіх дітей?
— 900 гривень соціальної допомоги платять на старших (чотирьох) дітей. Зараз платять майже 340 на цього маленького. На того, якому два з половиною, отримую уже 130. Плюс тисяча сто кожного місяця на наймолодшого — це на шість років мені розділили виплату з отих тисяч при народженні. На того, якому два з половиною, по 1250 гривень щомісяця отримую.
При народженні на Ромика отримала вісім тисяч гривень з копійками. На Сашика — три з половиною. А остачу розкидали на три роки. На Валеру було вісім з половиною.

— На що всі ці гроші витратили?
— На дітей. Їжа, одежа. Пішла, коляску купила, одних тільки памперсів на зиму скільки треба. А книжку купить, а атласи. По 50 гривень підручники! Мені перше діло одіти-обути дітей, щоб був завжди на столі хліб. Треба не менше двох круглих хлібин на сутки. А хочеться ж і якусь булку, і масла. Гроші я не витрачаю на що попало.
— Чим саме ви б хотіли, щоб допомогли?
— Коли мене запитують, яку я хочу допомогу, кажу: за все скажу «спасибі», вимагати я щось не можу. Мені просто обидно, що другим допомагають, а тут ніхто нічого. Кому можу сказати «спасибі», це секретарю сільради і голові — завжди совітують, допомагають.

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №44 (1382)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.