Талант вишивання передається від матері до дочок

Талант вишивати передається у цій родині по жіночій лінії з роду в рід. Нинішні представниці її чотирьох поколінь - тільки зайве тому підтвердження.

Найстарша з них - Марія Ганжа. У нинішньому році їй - 70. Щасливі, радісні миттєвості розсипані по літах жінки, як макове зерня. А скільки горя було і сліз - не злічити.

Була ще маленькою, коли померла мама. Батько оженився вдруге. Не від хорошого життя працювала з 14 років нарівні з дорослими. У 50 стала вдовою. Від печалей, окрім трьох дітей, було одне спасіння - вишивання. За ним усі житейські проблеми не те що забувалися - трохи тьмяніли, відходили на другий план. На якийсь час справді ставало легше. А вишита на полотні краса - хіба не радість для душі?
З особливим натхненням вишивала весільні рушники для онуки Тетяни. Для кожного обряду (підносити коровай, пов'язувати старостів, під ноги молодятам) - з відповідною символікою. Вона б і зараз не випускала з рук голку з ниткою, «якби очі були видющі».
Живе в Сновському. У домі - куди не глянь - усюди вишивки: від серветок до килимів. Від патріархальності нехитрого інтер'єру віє миром і спокоєм. Онуки зі Щорса (Сновське від нього - за п'ять кілометрів) приїжджають до бабусі практично щодня - провідати, допомогти й відпочити серед її вишивок від негативу, що назбирався на роботі, від суєти.

Доньці Марії Михайлівни - Валентині Чернобай - 44. Вона сучасна ділова жінка. Ще замолоду була такою. І технікум для навчання обрала «серйозний» - машинобудівний (навчалася у Гомелі), і подальша робота на Щорському електромеханічному заводі начебто не дуже спонукала до вишивання романтичних голубків та квіточок, але й вона не встояла перед «покликом предків». Особливо коли відчула, що за облюбованим ще прабабусями заняттям і справді багато що переносилось легше - скажімо, скорочення на підприємстві (згодом воно взагалі припинило роботу). А потім - знайти вихід, як жити далі. (Стала приватним підприємцем. Доволі успішним).
Зараз, у вирі осінніх турбот, коли треба все встигнути, жінка все ж старається «викроїти» хоча б годину, щоб додати кілька хрестиків чи бісеринок до початих робіт. І з нетерпінням чекає на зиму - тоді буде більше часу.

«А я у мами з татком - єдина дитина, - посміхається донька Валентини Тетяна Заклевська. - Виросла серед вишивок. Хіба могла не спробувати? Перше, що мені вдалося, була гілка сакури - бісером. Тоді й зрозуміла маму з бабусею. Це заняття захоплює. Вишиєш одне - хочеться ще і ще».
Тетяна закінчила Національний університет державної податкової служби в Ірпені. За спеціальністю - магістр з управління державними фінансами.
Їй 22 роки. Щаслива у шлюбі. Чоловік-киянин (має будівельну спеціальність) без зволікань залишив столицю з усіма її принадами і приїхав у провінційний Щорс, «бо дружина знайшла тут роботу, яка її влаштовує». (Тетяна - спеціаліст першої категорії районного управління праці і соціального захисту населення).

З-поміж її робіт особливо виділяються ікони - Спасителя, Божої Матері...
- Зараз усі вишивають лики святих. Тому й ти вирішила? - питаю.
- Зовсім ні. Якось наснилася рамка, у якій була моя. фотографія. Вірніше, фото було в реальному житті, а уві сні замість його була ікона. Далі все відбувалося начебто мимо моєї волі - саме по собі виникло бажання вишити ікону, сам по собі здійснився вибір. І робота йшла легко. Отаке диво...
Їхній з Ігорем доньці Настусі всього три роки.

- Мабуть, вона теж колись захоче щось вишити, - кажу Тетяні.
Вона сміється:
- Уже вчиться. Правда, поки їй більше подобається змішувати бісер...

Марта Зінченко, тижневик «Чернігівщина» №38 (366)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.