Чи є життя після шоу? Ексклюзивне інтерв’ю з Світланою Куценко, учасницею першого сезону «Пекельної кухні»
Світлана Куценко
– На шоу я потрапила завдяки своїм донечкам, які переконані, що я смачно готую. Вони від мого імені заповнили заявку й відіслали її на сайт «Пекельної кухні». Наступного дня мені зателефонували і запросили на кастинг. Його я пройшла успішно, бо з 5-ти тисяч конкурсантів потрапила до сорока кращих. За місяць мені знову зателефонували, і я поїхала на новий кастинг. Та здебільшого тоді ми не готували, а спілкувалися з психологами. Зокрема, мені сказали, що оскільки я дуже добра, на шоу буде непереливки. А я відповіла, що труднощів не боюся. Мабуть, завдяки такій упевненості мене і взяли до команди.
– Звідки у Вас любов до кулінарії?
– Гадаю, це в мене від бабусі. Колись у давнину була така традиція, що все село йшло працювати на поле, а одну жінку залишали пекти хліб і готувати їжу. Постійно просили куховарити мою бабусю, бо її хліб смакував усім односельцям. А було це на хуторі Мишине Щорського району. Сама я з дитинства допомагала на кухні і, як не дивно, отримувала від цього задоволення. Для мене навіть виписували кулінарний журнал, на кожен випуск якого я очікувала з нетерпінням. У той день, коли листоноша його приносила, я чергувала під поштовою скринькою. Як настав час визначатися з професією, не вагаючись обрала спеціальність кухаря-кондитера. Я вчилася в Чернігові спочатку в училищі, яке закінчила з відзнакою, а потім у технікумі. Коли повернулася до Щорського району, роботи за фахом не знайшла, а заробляла на життя тим, що возила продавати домашній сир до Гомеля. Згодом вийшла заміж і народила старшу донечку, а ще влаштувалася на автозаправну станцію, де пропрацювала 15 років. Нині я втретє у декретній відпустці. Хоч і не пов’язала долю з кулінарією, та для донечок своїх завжди готувала щось смачненьке, хоча у селі на це катастрофічно не вистачає часу, бо тримаємо велике господарство. Та все одно намагаюся викроїти хвилинку, щоб приготувати щось оригінальне.
– Ви у Щорсі живете?
– Ні, у селищі Займище, що поблизу райцентру. На роботу доводилося їхати 5-6 кілометрів велосипедом.
– А як Вам було на «Пекельній кухні»?
– Я із самого початку знала, що буде складно. Але не думала, що аж настільки. Ми недосипали, весь день на ногах, навіть поїсти часу не вистачало. Всюди були встановлені камери спостереження, навіть у душовій кімнаті. Звісно, ми протестували, та нас ніхто не слухав, тож ми завішували їх рушниками. Також нам пошили костюми з неякісної тканини, тож багато у кого почався свербіж. Це була гра на виживання, і якщо плакали й нервували, то по-справжньому і щиро. А ще скажу чесно, що багато кому поступалася майстерністю. Наприклад, я зовсім не знала сучасних приправ, бо у Щорсі ними ніхто ніколи не користувався. І хоча мені було дуже тяжко, намагалася багато чого запам‘ятовувати і вчитися. На першому ефірі ніхто не хотів готувати десерти, а я із задоволенням погодилася. І, на щастя, у мене все вийшло. Втім, незважаючи на це, одразу ж потрапила до номінації. Але судді проекту вирішили, що це несправедливо і залишили мене.
– Скільки ефірів Ви протрималися?
– Три. Та покинула проект не тому, що в мене щось не виходило, а через складні сімейні обставини, які виникли на той час. Я попросила, щоб мене відпустили додому. Хоча насправді дуже хотіла залишитися, адже про участь у зйомках мріяла з дитинства, бо, окрім мрії добре куховарити, хотіла ще стати кіноактрисою.
– Щось нове на проекті відкрили для себе?
– Так. Наприклад, я дізналася, що равіолі можна готувати з лососевою начинкою. На перший погляд, ніби і просто, але насправді далеко не кожному, особливо в селі, така риба по кишені.
– Фраза «Так, шеф!», яку потрібно було постійно повторювати, дратувала?
– Зовсім ні. Хоча муштрували, ніби в армії. Поза знімальним майданчиком шеф був душевною людиною, а на зйомках успішно грав роль тирана – бив тарілки та викидав несмачну їжу на смітник. Та ми не ображалися, бо такими були правила гри.
– Як учасники ставилися одне до одного?
– Поки я була на проекті – по-людськи. Хоча, думаю, ближче до кінця шоу конкурентна боротьба загострилася.
– Що було після шоу?
– Залишилася працювати оператором на автозаправній станції. Можливо, мене б узяли працювати до ресторану чи кафе, та я сама не хочу, бо на бензоколонці в мене зручний графік роботи. До того ж, не думаю, що у закладах громадського харчування платили б більше. У мене і город, і корова, зрештою, як в усіх у селі.
– Ви ще експериментуєте на кухні?
– Звісно. На «Пекельній кухні» зрозуміла, що більшу увагу треба приділяти соусам, бо страви з ними набагато смачніші. Експериментую з приправами. До речі, торти дуже смачні печу. Коронної страви в мене немає, бо прагну різноманіття. Вдома багато саджаю і бобів, і спаржевої квасолі, щоб готувати з них різні страви. Родину намагаюся годувати натуральними продуктами, тож сосиски і ковбаси з крамниць на нашому столі – рідкість.

Ірина Осташко, газета "Деснянка вільна" №71 (370) від 06.09.12
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.




