Багатодітна сім'я мріє про новий будинок

Про родину Бондаренків-Криволапів із села Новоукраїнське Ріпкинського району можна розповідати різне. Приміром, як у наші краї заїхали молдавани, як вони тут прижилися. Або як сім'я, аби вижити у непрості часи, завела велике хазяйство, тримає 12 корів, свиней, овець, птицю, бере в оренду землю і розумно господарює на ній. Нарешті про те, як молода жінка, маючи двох власних дочок, створила прийомну сім'ю, взявши з притулку у свій дім і серце чотирьох знедолених дітей, позбавлених батьківського піклування. За кожним таким вчинком — своя історія.

Бабуся Дора, трактористка

Повне її ім'я — Ісидора. Дора, Доріка — звуть з далекого молдавського дитинства, її батько Георгій Раду був знаменитим городником, вирощував кавуни, вага яких досягала 30 кілограмів. А Дору вабила техніка, і вона вступила до профтехучилища, аби вивчитися на тракториста. Виробничу практику проходила на цілині, в Павлодарській області Казахстану. Урожай того року був дуже хороший. Дівчина працювала на тракторі і комбайні. За сумлінну роботу її послали до Цілинограда, на зустріч із самим Хрущовим.
— Це був 1964 рік, — згадує Ісидора Георгіївна. — У жовтні Хрущова, пам'ятаєте, зняли з високої посади.
Училище вона закінчила з відзнакою, скоро й заміж вийшла за водія Сашу Бондаренка. Першим у них народився син Володя, потім дочка Зіна, а останньою Алла. Тепер Володимир живе в Португалії, поїхав на заробітки. У Кишиневі в нього дружина Таня і діти — Раду і Даніела. Зінин дім тут, у селі, через дорогу. Алла з сім'єю живе з батьками.

У 1989 році в газеті «Сельская жизнь» вони прочитали, що в селі Вербичі Ріпкинського району потрібні механізатори. Дома ж роботи не було, і Бондаренки приїхали на Чернігівщину. Робота й справді була, а от підходящого житла для сім'ї з двома дітьми (син тоді вчився в Кишиневі, з батьками приїхали дочки) у Вербинах не знайшлося. Так Бондаренки опинилися у Новоукраїнському. Хату їм дали у Маслоківці. До теперішньої, просторої, вони перейшли пізніше.
На трактор пішов працювати й Олександр.
— Дружина змусила поміняти руль автомобіля на кермо трактора, — усміхається Олександр Павлович.
— А мій «тракториний» стаж — 19 літ, — каже Дора. — Оце недавно наснився Янукович. У довгому пальті з хорошого сукна, чорній папасі... Хотіла поговорити з ним про пенсії. І стаж великий, і дитя війни, а хіба за ці гроші можна прожити? Але якась жінка повела його кудись. Так я ні про що не встигла запитати.

Там діти вчилися в молдавській школі, російську, звісно, вивчали, а тут — українська. Алла пішла до шостого класу, важко їй було. Директор школи Анатолій Семенович, спасибі йому, діставав для неї підручники російською мовою.
Тоді ж Бондаренки завели хазяйство, почали потроху обживатися. Нинішня їхня коров'яча міні-ферма — бере початок звідтіля, від тієї першої корови. І коня держали, свиней обов'язково, овець. Баранину — в страву, а з шерсті Дора в'яже дітям і онукам чудові теплі шкарпетки. Були й кролі. А птиця — то індики, качки,кури.
— Молоко продаємо заготовачам, а м'ясо їмо самі,— каже Дора.
— Свиней тримаємо по кілька. Закінчується м'ясо в морозильній камері — колемо наступного підсвинка. Завжди є сир, молоко, сметана. Овочі усі свої. А як інакше? Сім'я ж велика.

Маша і Ярославчик були сестрою і братом. Взяли обох

У Зіни сімейне життя не склалося. Двічі ходила заміж, а живе з двома дітьми. Костя восени піде в армію, а зараз пасе сільську худобу, 150 корів. Мріє заробити гроші і провести воду в дім, щоб мама не вривалася, носивши її відрами. Любочка вчиться в Чернігові в профтехучилищі, буде швачкою. Зіна працює дояркою. Тримає власних двох корів, коня.
Алла закінчила заочно фінансово-економічний інститут. Роботи бухгалтера в селі немає, то приймала молоко.
Заміж вийшла рано. Олег Криволап — із сусідніх Буянок. Хороший, роботящий хлопець із золотими руками, їхня старша донька Аліна закінчує школу, хоче стати військовим юристом. Ауріці ж 22 червня випов-.ниться тільки два рочки.

Свій намір створити дитячий будинок сімейного типу Алла пояснює тим, що в їхньому домі в Молдові завжди було повно чужих дітей. Дора всіх жаліла, садовила за стіл, годувала. От і Алла призналася матері, що вони з Олегом хочуть узяти на виховання нещасних діток, які ростуть у сиротинцях чи притулках, навіть у лікарнях. Якось Олег побував у Прилуцькому будинку дитини, приїхав під великим враженням від того, що побачив.
— Малюки заглядають тобі у вічі і питають: «Ти мій тато?» — розповідав. — Не можна витримати!..
Ауріці було ще тільки три місяці, коли подружжю сказали, що в притулку «Надія» в Чернігові є підходяща дівчинка. Алла хотіла взяти дитину, як її Ауріка. Щоб була їй сестричкою.

У свої дев'ять місяців Маша була слабенькою, крихітною, перехворіла запаленням легенів, не мала ще жодного зуба. Довірливо дивилася на світ великими синіми очима. І в Алли обірвалося серце, стало неймовірно жаль дитину. Виявилося, що в Маші є брат Ярослав. Йому три роки. До притулку його забрали від бабусі. На руці у хлопчика залишився слід вія укусу. Рана гнила. А вкусила дитину п'яна мати. Ще в Ярославчика запалилися лімфовузли. Треба було рятувати хлопчика. І Алла забрала їх обох.
Молока в неї було достатньо, годувала груддю Ауріку і Машу до року.
Ярослав у свої три роки розмовляти не вмів. Вимовляв лише одне слово: «патьопа». Що воно означало, ніхто не знав. Усе означало. Місяців три сторонився Алли, тікав. Ів сиру картоплю. Першою визнав бабусю. І перше зрозуміле слово було «баба». А тоді прив'язався до діда Саші. Той збирає кукурудзу на городі, а хлопчик ходить між стебел, шукає діда.


Дід Саша, бабуся Дора, мама Алла з дітьми. На руках у Алли - Ауріка. Машу тримає на руках Аліна. Тата Олега вдома не було

«У мене є брат Артем», — сказав Сергійко

Це було восени 2007 року. А в січні 2008-го Алла з Олегом поїхали знайомитися з Сергійком.
Йому вже було шість років. У притулку сказали, що хлопчик неконтактний, до нього потрібен особливий підхід.
Коли Алла запропонувала Серьожі поїхати до магазину іграшок, він попросив узяти з собою і його друга. Одному купили іграшковий автомат, другому — набір поліцейських..^ хлопцям хотілося весь магазин. їхні очі сяяли від щастя. Коли прощалися, Сергійко сказав:
— У мене є брат Артем.
— Ну, що ж, поїдемо до нього в гості, — відповіла Алла.

Артемкові було рік і місяць і жив він у лікарні одного з райцентрів. У тримісячному віці хлопчик одержав закриту черепно-мозкову травму, що не могло не позначитись на його розвитку. Сьогодні йому вже четвертий рік, а розмовляти дитина почала тільки півроку тому.
Алла забрала Артемка, і вони разом приїхали за Сергійком. Нічого не говорили йому, посадили в машину, і раптом він побачив брата!
— Так це ж Артем! — зрадів.
Нині Сергійко вже закінчує перший клас. Торік на день народження йому купили велосипед. До осені, правда, він його кінчив. Але то дрібниці. Найбільше ж боїться, аби його не повернули в притулок.
Коли вже дуже бешкетує, бабуся лякає:
— Відвеземо в групу! Вмить затихає.

На перших порах плакав уві сні, кричав, прокидався у сльозах. Приснився тато Вітя, казав, що вб'є, пояснював. Господи, що тобі довелося пережити, хлопчику дорогий, за таке коротке життя.
Трудиться уся сім'я, і діти привчаються до праці. Артемко, ще зовсім маленький, який найбільше любить притулитися до бабусиних грудей і так затихнути, вже рве щавель у саду, носить дрова. Інші теж шукають роботу, тупцяють біля дідуся, бабусі, мами і тата. Про Аліну вже й говорити нічого. Вона — в усьому помічниця. З малих літ доїть корів, допомагає бабусі на кухні, доглядає малих, прибирає в домі.

— Діти повинні відчувати дім, — каже Алла, — знати, що вони в рідному домі.
— У їжі вони неперебірливі, — додає Ісидора Георгіївна. — Усі люблять молоко, надто з-під корови. Алла, Олег чи Аліна доять, а вони стоять поряд з кухликами... Усе їдять. Суп, борщ, кашу, картоплю. Люблять м'ясо. Пообідають, а через хвилину: «Бабусю, дайте хліба!» Ми переважно білий їмо, як у Молдові. То, гадаєте, скільки батонів треба купити на день? Не менше шести-семи. Нехай їдять, нехай ростуть. Усі — наші!


Маша, Ярослав, Артем, Сергій

«Мріємо про новий будинок»

І в цьому домі Бондаренків — дев'ять кімнат, газ, ванна. А мріє Алла про новий, що виросте на подвір'ї поряд. Буде там простора кухня, про яку просить бабуся Дора, аби за великим столом поміщалася уся сім'я, інші підсобні приміщення, а на другому поверсі — для кожного по окремій кімнаті. Для такого будівництва поки що немає грошей.

А раптом знайдеться добра людина, щедрий спонсор, який допоможе звести новий дім! Від наміру створити дитячий будинок сімейного типу Алла не відступає. Обов'язково візьме собі ще дітей, виростить їх і виведе в люди. Діти в домі — сонце в домі. А вихідці з Молдови, що вже давно стали громадянами України, народили тут дітей, дуже люблять сонце. І виноградну лозу під вікнами. І звичаї свої бережуть, як і рідну мову. Нею вони розмовляють між собою. А діти спухають і повторюють за ними тільки їм зрозумілі слова. У домі звучить молдавська, російська, українська.

У суботу перед Трійцею Ісидора Георгіївна напекла плацинд. Це такі молдавські пироги з сиром і зеленою цибулею. Пригостила сім'ю і сусідів. Бо ця субота — батьківська, коли ми поминаємо померлих. У -Молдові в такий день обов'язково печуть плацинди.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №21 (1255)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.