Андрій Тимошенко виріс на боксерському ринзі і тренує юнь

Андрій Тимошенко

Його ім'я з'являлося на шпальтах газети як переможця змагань різного рівня так часто, що за тими публікаціями можна дослідити шлях у спорті. З юного боксера виріс тренер не менш авторитетний, ніж його тренер, наставник і колега Віктор Балабко. І звуть його — Андрій Тимошенко.

Якось так вийшло, що я сама того не знаючи, зустрілась із тренерами боксерів якраз у Міжнародний день боксу (27 серпня). Тепер уже майстер спорту з боксу, багаторазовий чемпіон всеукраїнських і міжнародних чемпіонатів і турнірів Андрій Тимошенко — один із перших вихованців клубу боксу «Лідер» Віктора Балабка, котрий тоді, у 2007 році, починав тренувати юних новгород-сіверців, відкриваючи для себе і хлопців світ боксу.

— У 10 років я прийшов на бокс, а до цього ганяв м'яч у секції футболу спортшколи. Віктор Анатолійович зайшов у клас і сказав, що є секція боксу у нашій гімназії № 1, і запрошував приходити на тренування. Я і пішов. Дідусь зробив мені грушу, щоб боксував, ми дивились бої по телевізору — і так з'явилась любов до боксу, — пригадує Андрій Тимошенко. — І я поринув у бокс. Але став навчатись гірше, то мама заборонила ходити на бокс. Місяців два я не був на тренуваннях, уроки підтягнув і умовив маму відпустити на бокс. За півроку вже боксував на матчевих зустрічах. І перших змаганнях. Десь вигравав поєдинок, де програвав, та сам ріс і фізично, і морально.

Певно, що так. Адже за три роки (прочитала коротку замітку у червневому числі газети за 2010 рік) на чемпіонаті України з боксу у Керчі чернігівську збірну представляли п'ять чернігівських боксерів й Андрій Тимошенко. І він здобув собі перемогу. А за рік там же, на такому ж чемпіонаті, лише у нього була золота медаль із команди Чернігівщини. На Всеукраїнській спартакіаді з боксу у Скадовську Андрій отримав дві травми, але боровся за золото — і взяв. І подібних публікацій ледь не в кожному номері, починаючи з 2010 року.

— А яких нагород більше? І яке воно, відчуття, коли переміг чи програв? — цікавлюся.

— Золотих більше всього, це ще у юнацькому розряді. А всіх разом я і не рахував. Переміг — на сьомому небі від щастя! Програвати тяжко, але це ж змагання. Та й Віктор Анатолійович був завжди поряд, не давав розкисати. А працювали над помилками. І йшли далі. Повага до суперника до бою і після, з яким результатом він не закінчився б, мене так виховували, — відповідає так спокійно, врівноважено, що і не скажеш, що він боксер із характером.

— Андрію, а серед новгород-сіверських боксерів, з якими були разом на тренуваннях, кого вважаєте найсильнішим суперником?

— Коли починав, то це, мабуть, Владислав Жура і Олексій Зеляк, вони трохи старші за мене. А прийшли на бокс одночасно.

— Якісь бої чи суперники запам'ятались?

— Це так давно було, щоб пригадати. А у дорослому розряді пам'ятний бій на чемпіонаті України з Олександром Хижняком, тоді він був і чемпіоном світу, і Європи. У півфіналі я програв. Він уже олімпійський чемпіон 2024 року.

— А Ви не хотіли займатись боксом професійно?

— Було бажання піти в професійний бокс. Але на обох ліктях довелось робити операції. Лікар сказав обирати: кар'єра чи здоров'я? Часто через біль даються перемоги. Удар — біль. Так я виграв Кубок України. На тренувальних зборах розболівся лікоть сильно. Зробили рентген — перелом. Загіпсували, а біль не проходив у лікті. Зробили КТ, а там уже хрящик розвалився. До того ж, сказали лікарі, років два, як те сталося. Лікті болять і зараз.

Андрій Тимошенко після Глухівського національного педуніверситету має фах учителя фізичної культури і тренера. Як колись його самого вчив боксу Віктор Балабко, так і він тепер у тандемі з ним тренує хлопців і дівчат, котрих мало, але все ж є у клубі боксу «Лідер». І вже він пишається своїми вихованцями.

— Удвох простіше. Один на змаганнях, інший на тренуванні. А коли Віктор Анатолійович був сам, то поїхав на змагання з кількома боксерами, а решта самі займаються або ніяк. Зараз у нас середня і старша групи. З вересня набиратимемо молодшу групу. От середня група, наприклад, три-чотири роки йде. Та якщо ми бачимо, що спортсмен переріс, то переводимо до іншої і раніше.

— Чи можна зрозуміти одразу, буде дитина займатись чи ні боксом?

— Видно одразу. Якщо аж горить на тренуваннях — буде однозначно. А якщо батьки хочуть, а дитина ні, то толку не буде, на жаль. Бажання має бути у самої дитини. У боксі боляче постійно, то треба і біль перемагати. Силу волі гартувати. Бути готовим до перемог і поразок. Вміти працювати над собою.

— Ким наразі для Вас, Андрію, є Віктор Анатолійович?

— Колега, наставник і друг. А в дитинстві — як батько другий.

Андрій Тимошенко одружений. Йому 29 років і є до чого рости. Як мінімум до рівня свого наставника і колеги Віктора Балабка — до Заслуженого тренера України. А обом їм треба зростити олімпійця. Бо який же тренер не мріє про таке...

Джерело: газета «Сіверський край», Тетяна Малай

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: