На 90-річчя Валентина Рак загадала єдине бажання — дочекатися сина з полону

Валентина Рак

Валентині Рак із села Стольне Менської громади 20 липня виповнилося 90 років. На ювілей з’їхалися рідні й близькі. Не було одного бажаного гостя — сина Сергія. Він уже третій рік у російському полоні. Найкращим подарунком Валентині Григорівні було б його повернення, але не судилося…

НАЙСТАРША ІЗ СЕСТЕР

— Ноги болять, і очі не бачать, але щось робити треба, — каже господиня, миючи руки після перебирання яблук.

У свої 90 вона ще клопочеться по дому і двору, тримає курочок. Запрошує до хати: «Сідайте, трішки поговоримо». На чільному місці — фотографії рідних людей Валентини Григорівни.

— Чи є у Вашому роду довгожителі? — питаю в неї.

— Мої тітки (батькові сестри) і бабця дожила до 92 років, мати — до 88-ми. Батько помер рано — у 55 (від хвороби). А я й не думала, що до стількох доживу, бо серед сестер — найстарша.

Нас у батьків було п’ять дівчат. Однієї, Марії, вже немає — збив паровоз у росії, в Тамбовській області, де вона проробила 24 роки. Марія народилась у 1941-му, як батько на війну йшов. Рая — із 1939-го, жила в Нікополі. Коли батько повернувся з війни, у мене з’явилися ще дві сестри: Оля, молодша за мене на 17 років, мешкає в Києві, Шура — на 21, вона тут, у Стольному.

— Розкажіть про себе. Ким Ви працювали?

— Після школи робила обліковцем на МТФ (молочнотоварній фермі). Тоді сподобалися корови, стала доїти. Хоч і дояркою бути було важко — руки так боліли! Вранці пальці не згинаються, аж плачеш, поки у воді не розмочиш. А доїли тричі на день. Не встигнеш додому прибігти — як знову треба на ферму. Поки там робила, була районним депутатом. Тоді, як виходила заміж, ферму покинула, бо ж народилися діти. Після мене провели електрику і доїти стали двічі на день. Я теж іноді ходила, коли мене просили когось замінити.

Стала ланковою. Двічі обиралася сільським депутатом. А в 1980 році мене взяли на свинокомплекс обліковцем. Я проробила там три роки, потім голова поставив мене в першу рільничу бригаду — там я була і обліковцем, і бригадиром, і ким тільки не робила. Звідти й на пенсію пішла. Ще й працювала, та чоловік, Василь, захворів: після інфаркту. Вісім років пролежав, зовсім не встаючи. Доглядала. Помер у 1999-му.

ДІТИ, ОНУКИ І ПРАВНУКИ

— Нашого старшого сина Толі не стало у 43 роки, у нього була вада серця. Дочка Оля (їй 60) — у Чернігові, їздить сюди. Іван живе зі мною — 9 вересня йому буде 60. А Серьожа — в полоні. Йому 57 років, він мій наймолодший.

У нього троє дітей: Свєта живе в Києві, Марина і Володя — у Чернігові. У всіх сім’ї, а кожного по донечці: у Свєти — Крістіна, в Марини — Поліна, у Володі — Вероніка. А всього у мене — 9 онуків і 12 правнуків!

Як приїхали на іменини, торт привезли, свічку «90» запалили. Таке гарне свято мені влаштували! 

Цього року чимало людей було. Навіть із Польщі внучка (доччина дочка) приїжджала з двома дітками. Були племінник зі Славутича, сестра з Києва зі своєю дочкою, зятем і внучкою. Столи тут накривали: один — дорослим, другий — дітям. 

— Надарували Вам того, що Ви хотіли?

— Принесли плазмовий телевізор та ще всякого. Мені найкращі подарунки — що вони всі приїхали. А що мені вже треба? Коли просили: «Замовляйте, що хочете на ювілей», а їм казала: «Щоб Серьожа повернувся через місяць». Та минуло вже й більше, а його немає…



Сергій Рак

ПІСЛЯ ПОБИТТЯ ПЕРЕНІС ТРИ ІНСУЛЬТИ

— Серьожа працював у сільгосппідприємстві — то в лісі, то на конюшні. Його призвали. Він рік прослужив, була грижа, лежав у госпіталі. Приходив у відпустку — зразу на 5 днів, потім на 10. Якраз прийшов на свій день народження — 23 серпня. Побув дома і зазбирався назад на службу, інакше не міг, казав: «Я своїх хлопців не підведу. Якщо не повернусь, то й у відпустку не пускатимуть».

Як пішов — і все. За третьою чи четвертою ходками «нуль» потрапив у полон. Від квітня вже третій рік пішов. 27-го з військкомату прийшли до Віти, невістки, і сказали, що він зник безвісти. А 1 травня повідомили, що в полоні. Оце й досі там. Його перевели вже в третю тюрму. Віта з дітьми писали йому два чи три листи, а чи їх він отримав? Від нього нічого не було.

Звільнені з полону хлопці про Серьожу розказували. Нібито при переведенні з першої тюрми його кріпко побили. І Серьожка три дні лежав, у стелю дивився, не хотів чи не міг навіть балакати. А тоді, розповідали, що медик у нього питав чи є у нього дружина. Він каже: «Є. Троє дітей і троє внуків». — «Є, так давай вставай». І він помалу став підніматися.

Хлопці говорили: «Як його звільнять, ми дали клятву, що будемо стрічатися». Та його ніяк немає. Хоч у списку на обмін Серьожа був двічі. Але чогось його не дають. А він же такий хворий! Після побиття три інсульти переніс. Це ми дізналися лише через дев’ять з половиною місяців від звільненого хлопця з Чернігова. 

ПРИХОДИТЬ… ЛИШЕ У СНАХ

— Сниться синок мені часто, — журиться Валентина Григорівна. — Якось я наче й не спала, а привидівся: двері тільки відчинилися — Серьожа стоїть. Іншого разу снилося, що ми в їхньому дворі — Віта, я і він прийшов.

І внучка (та, що з Польщі приїхала) розповідала, що їй теж снився: наче вона бачить здоровий пень і Серьожа коло нього стоїть, поряд — Віта і Марина, їхня дочка. Серьожа каже: «О, Лєнка приїхала! А я такий хворий, такий змучений! Нічого не подужаю». Вона — йому: «Зараз ми в лікарню!» А він: «Так у мене грошей немає». Вона говорить: «Не проблема…» І раз — усі зникли. Думаю, сниться він нам, бо, бідний, хоче додому!

Віта їздить у Чернігів на кожен обмін, щоразу сподівається, що серед визволених буде і Серьожа. Ми дуже чекаємо на нього...

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: