Троє синів Катерини Горбонос стали на захист України

На фото: Катерина Горбонос та її сини: Микола, Костянтин і Анатолій

Ще у 2014 році найменший син Костянтин був учасником АТО попри те, що не проходив строкової служби через хворобу. Служив на посаді водія швидкої допомоги. Ще тоді був не одружений. Через рік одружився, проживав у Сосниці й працював у фермера, залишивши батьківський будинок у Кнутах. А з першого дня повномасштабної війни він уже о 8-ій стояв біля військкомату. Захищав Чернігів, а далі брав участь на різних складних напрямках північних і східних кордонів України.

На жаль, життя захисника обірвалося 7 жовтня 2025 року, він помер, зупинилося серце, не витримало такого навантаження. Він постійно перебував на позиціях: вивозив поранених, загиблих, доставляв харчі – спав по 2 години, а то й зовсім не прилягав. Більше він довірявся брату, з ним частіше спілкувався і розповідав реалії. Матері телефонував, коли в нього випадала вільна хвилинка – така в них була домовленість.

Катерина Олександрівна у нашій розмові все виправляє, мовляв не загинув, а помер у військовій частині. Це має суттєву різницю, бо минуло 9 місяців, а вона досі збирає документи. У нього залишилися дружина, майже 11-річний син та 6-річна донька. З перших днів повномасштабної війни служать і старші два сини 1976 і 1977 років народження Микола та Анатолій. Вони із сім’ями проживають – один на Закарпатті, другий у Чернігові. Вдома бувають не часто, а до матері навідуються при нагоді – постійно на службі.

Роки війни для Катерини Олексіївни позначилися втратою здоров’я – два мікроінфаркти перенесла. 3 червня 2024 року вона поховала свого 80-річного чоловіка Миколу Івановича, з яким у березні того ж року зустріли золотий ювілей подружнього життя. 5 внуків, три сини! Оце їхня гордість і їхня втіха. Обоє місцеві, все життя працювали в колгоспі. Він трактористом, телятником. Вона була обліковцем, телятницею і навіть завфермою. І дома тримали велике господарство, корови нема тільки 2 роки, як не стало господаря.

Жінка має 78 соток орної землі, 40 з них засіяні. А решта під картоплею, кукурудзою, гарбузами та грядками. Як не важко, а Катерина Олексіївна сушить та здає гарбузове насіння – це багаторічний «бізнес» багатьох селян. Минулого року за сезон вона здала 200 кілограмів насіння. У мішку 20-26 кілограмів. Підготовлене насіння потрібно везти у Шабалинів, бо у Кнути приймальники не заїжджають. Тож ще й за найняту машину треба заплатити. Вдові і матері трьох синів-захисників живеться нелегко. Попри різні тривожні думки не дає спокою заготівля дров на зиму.

Субсидії вона одержала лише 1800 грн. на рік. А машина рубаних дров коштує 11 тисяч, а на зиму потрібно 2 машини. Субсидії на світло одержує 55 грн. на місяць, хоча фактично їй потрібно заплатити 600 грн. Минулого року, дякує, Микола Швед їй дав дров. А цього року ще не відомо як буде. Вона вдячна і синовим побратимам, які при нагоді телефонують їй або і приїжджають у село. Вдячна секретарю селищної ради Андрію Ткачу за підтримку і допомогу. Виховати трьох захисників – це великий материнський подвиг. Тож побажаймо Катерині Олексіївні міцного здоров’я, витримки, мужності і Божої опіки.

Джерело: газета «Вісті Сосниччини», Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: