Володимир Мусієнко: «Ні село, ні його історія не повинні зникниту в часовому просторі»

Добавить новость

Вторник, 11 Июня 2024 15:44  |  Просмотров: 642

Володимир Мусієнко зі Смоші разом з громадою збирає донати для ЗСУ, вивчає та популяризує українську народну культуру, мріє створити музей в селі, вирощує яблуні та бузок.



Розвиток культури у час війни набуває особливого зна­чення. Культура - це м'яка сила. Вона здатна повернути українців до нормального життя в новій воєнній реальності, полегшити страждання людей від пережитих жахіть війни, подарувати гарні емоції дорослим та дітям.

До початку повномасштабного вторгнення у стінах будин­ку культури у селі Смош завжди проводилися цікаві різно­манітні заходи - на сцені звучали веселі пісні, розігрувалися жартівливі сценки, лунав гучний сміх.
З початком війни перед культпрацівниками постало пи­тання - чи взагалі варто тепер проводити якісь заходи? Як працювати? Чи доречно тепер розважати, співати? Невже в стінах будинку культури запанує мертва тиша, і жителів навколишніх сіл Високе, Лісове, Заудайський, що входять до Смоського старостинського округу Сухополов'янської сільської ради, вже ніколи не запросять на свята у Смош, у будинок культури?

Найактивніші учасники художньої самодіяльності, працівники будинку культури на чолі з його директором Володимиром Мусієнком прийняли рішення - не припиняти культурно-просвітницької роботи, а проводити її з урахуван­ням особливостей і потреб воєнного часу.

- У кожному нашому заході, у кожній програмі ми го­воримо про війну та перемогу, - розповідає Володимир. - Ми розуміємо, що односельці приходять на годинку, аби відволіктися від печальних новин і здобути позитивні емоції. Наші воїни-захисники говорять, що воюють не для того, щоб ми сиділи по хатах, плакали і страждали...


Які б заходи не проводили працівники культури і учасники художньої самодіяльності будинку культури, була і є у них най­головніша мета - допомогти нашій армії.

Вони активно долучаються до волонтерської роботи - до збору гуманітарної допомоги і приготування продуктових наборів для наших захисників, до збору коштів для ЗСУ.

Гроші збиралися під час благодійних різдвяних колядок, ново­річних щедрівок, свята Івана Купала, під час інших заходів:
- Зібрані кошти завжди передавалися до Сухополов’янської громади - на потреби ЗСУ. Особиста подяка кожній учасниці ансамблю «Чарівниці», художньому керівнику Володимиру Олексі­йовичу Семенцю, старості Олександру Івановичу Миколаєнку за підтримку наших заходів. Низький уклін та слова вдячності від «Чарівниць» мешканцям сіл Смоші, Високого, Лісове, Заудаївка, нашим орендарям - агрофірмам: «НАТАША-Агро» , «Агрікор Холдинг» і всім небайдужим людям за кожну гривню на потреби нашим захисникам .

29 тисяч гривень, зібрані на благодійних Різдвяних коляд­ках, стали добрим додатком для придбання нашою Сухопо- лов’янською громадою автомобіля для ЗСУ. Нещодавно була відправлена адресна допомога для двох братів-земляків та їх побратимів, які воюють під Авдіївкою.

Володимир вкотре зазначає, що зібрані для ЗСУ кошти - це пожертви всієї громади, а не будинку культури, не особисто його, як директора. І саме громаді, в першу чергу, вдячність і шана за її активність та милосердя. Він згадує, як у Високому, а на цьому хуторі живуть майже одні пенсіонери, бабуся винесла в конверті 1000 гривень - «у нас дивовижні люди - щирі і щедрі».
Разом з вокальним ансамблем сільського будинку культури «Чарівниці», разом з грома­дою і орендаторами за останній час зібрали 54 тисячі гривень на ЗСУ. І сума ця з кожним днем збільшується.

Його чарівниці

Володимир Мусієнко вже 23 роки поспіль очолює будинок культури, пам'ятає кожне свято, кожен захід, кожен рік, прожитий разом з одно­сельцями. І безмежно вдячний тим, хто працює поряд з ним всі ці роки. Потужна, відповідальна команда сформувалася навколо нього, навколо будинку культури, який завжди був центром культурного життя.

Він неймовірно пишається ними - своїми помічницями, своїми дівчатами-чарівницями (так він їх називає), може розповідати про них годинами:

- Ви про мене не пишіть, пишіть про них, саме вони заслуговують на величезну повагу і захоплення...
А потім ще й сам власноруч написав і пе­реслав мені невеличкий портрет кожної. Ось ці замальовки його енергійних та вірних помічниць та одного помічника, «намальовані» Володими­ром Мусієнком:

«Любов Сірик: незмінна ведуча всіх заходів БК. В минулому - вчитель української мови, пише змістовні сценарії до кожного заходу. У неї завжди повно нових ідей, вона - голова клубної ради. Відповідальна, цілеспрямована.
Катерина Горішня: в художній самодіяль­ності більше 60-ти років. Солістка ансамблю, учасник драматичного гуртка. Креативна, ініціативна, відповідальна, душа художнього колективу. Має чарівний голос, на сцені - з 9 років.
Ольга Курдась: жителька села Ряшки, не одне десятиліття є солісткою ансамблю. В будь-яку погоду приїздить на репетиції на велосипеді. Її голос завжди зачаровує глядача, вміє зробити гарний дизайн сцени.



Валентина Рудько: на Смоській сцені більше 40 років. Солістка ансамблю, пише вірші, найактивніша учасниця драматичного гуртка. Неперевершена виконавиця всіх гумористичних ролей, від яких глядач завжди в захваті.
Валентина Мусієнко: на Смоській сцені зі шкільних років . Не­змінна солістка протягом багатьох десятиліть. Має чарівний голос. Відповідально ставиться до кожного заходу. Має великий особистий репертуар.

Лариса Влахно: учасниця ансамблю не одне десятиліття. Ке­рівник драматичного гуртка. Розробляє цікаві сценарії сценок, завжди подає свої ідеї в роботі драматичного гуртка. Завжди бере участь в оформленні сцени. Весела, добра жінка.
Тетяна Миколаєнко: учасниця художнього колективу не одне десятиліття. Бере активну участь в роботі драматичного гуртка. Завжди подає цікаві ідеї в колективі. Допомагає в під­готовці та організації всіх заходів .
Іванна Солошенко: учасниця художньої самодіяльності більше 25 років. Має неабиякі здібності оформлення клубних заходів жи­вими квітами, прикрашає. сцену. Бере участь у всіх заходах БК.

Ольга Тихомирова: незамінна учасниця драматичного гуртка.

Її комічні ролі, гуморески завжди поліпшували настрій глядачів. Разом з Валентиною Рудько в драмі та гуморі вони неперевер- шені. Виконує пісні в складі ансамблю.

Художній керівник Володимир Семенець: майстер своєї справи, за плечима якого більш, ніж півстолітній професійний досвід. Його професіоналізм, відповідальність поєднуються з доброю душею та щирістю . Користується повагою як в Смоському БК, так і в інших творчих колективах».

Жінки живуть дружною родиною, діляться між собою своїми радощами та бідами. Роздивляючись старі світлини, згадують, якими були колись молодими та красивими, скільки було сили - «і господарство, і родини, а ми бігли до клубу, співали, сценки ставили.».

Їх поважають в громаді. Володимир Мусієнко дякує старості Олександру Миколаєнку, з яким вони вчилися колись в одному класі та сиділи за однією партою, за підтримку. За те, що стільки років працюють вони удвох пліч-о-пліч, що втілюють разом в життя цікаві проекти. А ще за те, що староста турбується про учасників художньої самодіяльності, находить кошти для того, щоб заохо­тити їх, повезти на екскурсію в якесь цікаве місце...

Жити минулим, сьогоденням та майбутнім

Діяльність директора сільського будинку культури різноманітна і різнопланова - тут і організація дозвілля односельців, і підтримка соціально важливих культурних ініціатив. Спектаклі, концерти, вечори та свята, участь у фестивалях, оглядах, конкурсах, ви­ставках. А заклад ще й кожного року потрібно підготувати до зими, щось пофарбувати, щось відремонтувати. Багато у нього справ, турбот.
Він педагог за освітою - вчитель хімії і біології. Деякий час працював за професією у Ніжині, Прилуках, а потім повернувся в село, де народився і виріс, і знайшов себе тут - звичайний сільський будинок культури став його другою домівкою. За 23 роки прийшов досвід, якісь цікаві, притаманні лише йому, напра- цювання, набувся авторитет.

Одним з головних напрямків діяльності будинку культури він вважає збереження та розвиток народної традиційної української культури.

Він емоційно розповідає про захід-виставку «Україна старовин­на», коли будинок культури був прикрашений справжніми україн­ськими скарбами і дивами - гарбузами, рушниками, старовинними сорочками. Був і піл, притаманний лише для сільської української хати, і підвісна колиска для дитинки, і навіть ступа. І подіум, на якому розкішний старовинний український одяг демонстрували працівники “Центру культури та дозвілля Сухополов'янської сільської ради».

Спеціально до цьо­го дня він разом зі своїми чарівницями застелив всі підлоги закладу домотканими килимками (96 ме­трів!), які його дружині Світлані перейшли у спадок від бабусі - знаної дігтярівської ткалі Ганни Ільківни Радченко.

Ці унікальні автен­тичні домоткані рядна він представляв і у БК в Манжосовці на виставці, яку влаш­товував «Центр куль­тури та дозвілля», а ще привозив туди 13 старовинних вишитих раритетних картин зі Смоші.

Він займається великою просвітницькою роботою зі смоськими дітьми влітку, бо вважає, що вони повинні знати історію країни і своїх пращурів. Вони разом їздять на екскурсії до Прилуцького краєзнавчого музею, до історичних ко­зацьких місць у Прилуках, на гать, по якій доходять до старовинного монастиря у Гус­тині, на пасіку у Маціївку, яка є справжнім етнографічним центром, або ж ... у поле, де колоситься пшениця, що полита потом і кров'ю не одного покоління.

Він закоханий в своє село, в його ярки і долини, прохолоду верб і блакить бузку. Він вважає своє село унікальним, самобутнім і неймовірним. Вірить в те, що у його рідного села - дивовижна душа, і воно є для бага­тьох односельців джерелом сили і життя.

Він годинами може розповідати буваль­щини і легенди Смоші і навколишніх сіл, розповідати про дивовижно-цікаві місця, які пов'язані з незвичайними історичними подіями або цікавими людьми-земляками. Колись тут був водяний млин на два ка­мені, і в історичних джерелах є згадка про мірошника Мойсея Ювхименкова, який був козаком і вважається предком людей з пріз­вищем Мусієнко (їх тут більше ста, і сам пан Володимир має таке прізвище). Він, до речі, викопав жорна на своїй присадибній ділянці, а його дід Яків і прадід Андрій, за збереженими родинними свідченнями, мали млин.
Розповідає про Кам'яну гору, Панську, Сірикову, Крутеньку, про кутки Задорожівка і Кірієвка, назви яких пішли від прізвищ лю­дей, що мешкали тут. Про уродженця села Олексія Івановича Маркевича , історика, громадського діяча, - його ім'ям названа найдовша вулиця Смоші. Про могилу спад­кового дворянина Михайла Гижицького...

Він розповів дивовижну містичну історію про церкву, що стояла на дорозі від Смоші до села Лісове. За переказами, ввечері в ній ще правилось, а вранці вона. зникла, наче крізь землю провалилася.

Так, в Смоші є що подивитись. Староста Олександр Іванович займається складан­ням туристичного маршруту, на якому ту­ристи могли б ознайомитися з унікальністю старовиннихдерев’яних церков, з цілющим джерелом та хутором Солохи, зі старим аеродромом, з якого злітали колись літаки і мотодельтоплани...

Пан Володимир, який досліджує, вивчає та популяризує ста­ровину, хоче створити при будинку культури музей. Про історію села, про минулі козацькі події, прикрасити його експонатами українського народного побуту, одягу.

Щоб не зникло все в якомусь часовому проваллі, щоб його майбутні онуки і правнуки, яких він чекає, любили Україну і збе­рігали надалі її етнос, самобутність, її унікальність та відчуття своєї ідентичності. Щоб вони любили пахощі бузку, який він вирощує на подвір'ї, щоб донька Оксана завжди поверталася в батьківську хату - хоч з Шотландії (там вона проходила лікарську практику), хоч з інших заморських країн.

Для нього матінка природа - жива, тому він посадив яблуневий сад і поклоняється дубу, якому більше 300 років. Для нього Чумацький шлях є сенсом людського буття.

Бог створив Рай на Землі, і частинку цього Раю Він подарував нам, українцям. Час кинув нам виклик, і багато українців прийняли його достойно, і продовжують жити в суворих реаліях сьогодення.
Саме такі українці живуть у Смоші. Вони бережуть все, що за­лишили нам пращури, вони працюють задля рідної землі, вірять в перемогу та наближають її.


Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка”, Лілія Черненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: