Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Діти з прикордонного села ходять на уроки додому до вчительки

Діти з прикордонного села ходять на уроки додому до вчительки

 

- Першого вересня навіть не підходили до шкільного подвір'я, — каже вчителька початкових класів Прибинської (на Корюківщині) гімназії Віра Брек. Се­ло — за 15 км від кордону з росією. Якщо навпрошки — взагалі 13 км. Про очне навчання не мо­гло бути й мови. — У День знань батьки з дітьми прийшли до ме­не додому.



Людей зібралося небагато: з молодших класів у гімназії — тіль­ки четвертий, а в ньому — всього 5 учнів (3 хлопчики і 2 дівчинки). Віра Миколаївна пригостила гос­тей чаєм, а вони розказали про сумніви щодо онлайн-навчання, адже діти ще малі, їм важко самоорганізуватися, тому вдо­ма часто відволікаються. До то­го ж не в усіх є доступ до якісно­го інтернет-зв’язку.

Так у будинку вчительки з’явився свій освітній простір. Кухня, спальня, вітальня — їх­ні з чоловіком, а одну кімнату (її вже називають класом) відда­ли учням. Вона невелика — 3 на 4 метри. Але 5 одномісних парт, які перевезли зі школи, увійшли без проблем. Крім них, у «класі» ще є невелика дошка, вчитель­ський стіл, шафа з книгами і ди­тячими поробками — малюнки вивішують на стінах.

Діти приходять на уроки о дев’ятій. На той час у домі тепло: постарався господар — Михай­ло Петрович. А до цього воло­ге прибирання робить сама вчи­телька.
«За техробітницю», звісно, не доплачують — та вона на це й не розраховує:

- Нас у батьків було семеро. І всі привчені не тільки до праці, а й робити людям добро.
Так Віра Миколаївна вихову­вала і своїх дітей. Дочка Тетяна — медсестра, живе на Кіровоградщині. До війни їхня з чоло­віком дочка Даша щороку приїжджала в Прибинь на ціле літо. Рвалася й зараз — особливо коли дізналася, що бабуся вдо­ма «відкрила школу».

— Кажу: «Ти ж уже в п'ятому, мої учні молодші на цілий рік», а вона все одно: «Хочу до тебе в клас».

Син Олександр за фа­хом будівельник. Його роди­на, у якій двоє дітей (Дімі 14, Діані 5), мешкає на Київщи­ні. А сам Олександр (позив­ний Тайсон) захищає країну. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Зараз на лікуванні.


— Був поранений. Пере­ніс уже три операції, — зі­тхає Віра Миколаївна. — До­бре, що в мене є мої учні. Во­ни відволікають від важких думок, радують.
Так було завжди протя­гом 40 років — стільки вона вчителює. Після Прилуцького пе­дучилища працювала на Талалаївщині. Там і Михайла свого зустрі­ла. Потім переманила його до се­бе додому — у Прибинь. Працюю­чи тут, заочно здобула вищу освіту.
Чоловік на 4 роки старший. Уже на пенсії.



Учні (зліва направо): Максим Сірий, Валерія Рябченко Іван Бордаков, Єгор Коровай, Кіра Кравченко

— Мені 59. Можливо, це мій останній випуск, — додає Віра Ми­колаївна після паузи.
Та зараз її думки про інше: як не тільки навчити дітей, а й уберег­ти їхню психіку від війни.

— Уроки, які проводжу я (на фіз­культуру та англійську дітей заби­рають інші вчителі. — Авт.), по 30 хвилин. Але якщо на якомусь вини­кає багато позитиву, робимо його довшим — нас же ніхто не контро­лює, — посміхається вчителька.

Позитивом вона старається на­повнити їхні чаювання з учнями під час перерв, ігри на свіжому по­вітрі (часто — за участю двох лагідних песиків господарів, яких діти дуже люблять), твор­чі заняття. Тому четвертоклас­ники навчаються не лише із за­доволенням, а й успішно. Ска­жімо, Юра Кравченко та Іван Бордаков отримали дипло­ми третього ступеня за відмін­ні результати в Міжнародному дистанційному конкурсі з укра­їнської мови і літератури, мате­матики, природознавства, ін­форматики.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: вчителька, Прибинь

Добавить в: