Валентини Тригуб із Більмачівки 46 років присвятила вчительській професії
У Більмачівці проживає 71-річна Валентина Тригуб, яка 46 років присвятила вчительській професії. З них двадцять дев’ять - незмінно стояла біля керма - працювала директоркою місцевої школи. Її знає не одне покоління учнів-більмачівців. І так сталося, що та стежина, якою вперше Валентина Олексіївна прийшла працювати до школи, стала єдиною на весь час трудової діяльності.
Олена Бортник із мамою та наставницею Валентиною Тригуб
Коли Валентина Тригуб дізналася, що про неї напишемо статтю - трохи розпереживалася. Але при зустрічі все-таки поділилася спогадами. І з перших хвилин спілкування з Валентиною Олексіївною розумієш, що це не лише педагог, а ще й людина з великим життєвим досвідом.
Розповіла нам про Валентину Олексіївну і її донька - Олена Бортник, староста із Рожнівки. Найцікавіше із розмови - у нашій розповіді.
- Хоча я на пенсії з 2007 року - директором школи була до 2010 року, і ще протягом десяти років продовжувала вчителювати: мала години з історії та правознавства, - починає розмову пані Валентина. - Я вже третій рік не працюю у школі. Вдома. Займаюся домашнім господарством. Маю четверо онуків.
Валентина Тригуб вважає: свою вчительську місію виконала. І, зізнається, що за сорок шість років жодного разу не хотіла змінити роботу. А бути педагогом - то її доля.
З дитинства Більмачівка стала рідною
Валентина Тригуб родом із Гужівки. Батько Олексій Івченко працював черговим на залізничній станції «Більмачівка», мати Катерина Іванівна була домогосподаркою, рукодільницею, як- то кажуть у народі, майстринею на всі руки.
Коли у 1954 році Івченки переїхали в Більмачівку - відтоді це село для самої Валентини Олексіївни стало рідним. Вона навчалася у місцевій восьмирічці, потім - у Мартинівській середній школі. А стати педагогом пані Валентина мріяла з дитинства, бо відчувала, що ця професія - її покликання. Тож старалася гарно вчитися. Після школи стала студенткою Чернігівського педагогічного інституту ім. Т.Г. Шевченка, обравши спеціальність «вчитель історії та суспільствознавства».
По закінченню вишу молодою вчителькою повернулася Валентина Тригуб у стіни улюбленої Більмачівської школи, яка й стала її першим та останнім місцем роботи. Почала читати уроки історії та правознавства. А згодом, у 1981 році, очолила заклад.
Школа стала гордістю і окрасою села
На керівній посаді Валентина Тригуб «затрималася» на 29 років. До цього у школі директорували Іван Сурай, Наталія Гончарова.
- Маючи малих дітей, взяла такий тягар відповідальності, - згадує Валентина Тригуб. - Але допомагали мені всі: і вдома, і в школі.
Звісно, легко працювати з тими, хто тебе підтримує. Колишня директорка говорить, що педколектив був завжди працьовитим, згуртованим, хоча доводилося дарувати знання дітям у старих приміщеннях, не маючи відповідної навчально-матеріальної бази. Проте потрібно було щось змінювати. Тож почали зводити нову школу. І Валентина Олексіївна бачила, як цеглинка за цеглинкою вона будувалася. Тому ця школа у її серці.
- Це був 1990 рік, період перебудови, коли в країні все зникало, рушилось. Непростий час. Потрібно було поспішати. Допоміг голова колгоспу «Правда» Сергій Міщенко. Завдяки його наполегливій праці 1 вересня 1991 року нова школа прийняла своїх учнів, - ділиться співрозмовниця. - 120 дітей тоді навчалося — чимало.
Районний відділ освіти, який у ті роки очолював Євген Баранович, виділив кошти на завезення сучасного обладнання. Облаштували затишні класи, які пізніше стали кабінетами. Побудували спортивну залу, комп’ютерний клас, їдальню, котельню. На подвір’ї посадили сосновий гай і багато квітів.
- Роботи у директора завжди було багато. І учнів - повна школа. Кожен день ніс свої турботи, - зауважує пані Валентина. - Але тим цікава школа, бо змушує завжди бути у бойовій готовності, щоб її результати бачили у щоденному зростанні успіхів.
Досягнення не для «галочки»
Валентина Тригуб завжди працювала не для «галочки» і не для того, аби ці слова були в її автобіогафії. А задля того, аби, дійсно, дати знання школярам. Вона докладала багато зусиль, щоб її учні росли грамотними, вихованими, справжніми патріотами своєї Батьківщини.
- Звісно, були й бешкетники - не без того. Проте, коли вони виросли, стали успішними та хорошими людьми, - каже пані Валентина. - Але у нас усі учні хороші. Є ті, хто на війну пішов, багато з них - добровольцями. Звісно, є ким пишатися.
За період педагогічної діяльності, ця Людина має багато відзнак. Є Відмінником освіти України, нагороджена Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України, обласного управління освіти Чернігівської облдержадміністрації та відділу освіти Ічнянської райдержад- міністрації.
Утім до роботи в школі директорці додалася ще й громадська діяльність. Валентина Олексіївна була членом виконкому Більмачівської сільської ради, депутатом Ічнянської районної ради двох скликань. Неодноразово була сільським депутатом.
І з теплотою та вдячністю згадує старших мудрих колег-наставників, завдяки яким відбулась як педагог на вчительські ниві.
- Це Іван Сурай, Ольга Міщенко, Оксана Тригуб, Людмила Гриневська, Марія Топтун, Наталія Гончарова, Ольга Перова, Сергій Лях, - зазначає пані Валентина. - Також багато років пропрацювала з колегами Вірою Сурай, Надією Ткаченко, Людмилою Бондаренко, Михайлом Ли- ликом, які були щедрими душею і багаті знаннями.
До речі, у Більмачівській школі свого часу навчався чоловік Валентини Олексіївни - Микола Олексійович, якого зустріла у цьому ж селі. Навчалися і діти: донька Олена та сини Олександр і Валерій, які вже знайшли свої стежини у житті. Отримували знання у цьому закладі внуки Владислав, Андрій і Артем.
До слова, маминим шляхом пішла Олена - теж стала вчителькою історії, пізніше - ще й географії. Звісно, приклад мами став поштовхом доньці обрати професію педагога. Олена Миколаївна вчителювала у Більмачівській школі, а Валентина Олексіївна була на роботі її старшим наставником та порадником.
- Я робила те, що люблю - навчала дітей. Ой, я їх стільки випустила! Усіх, хто прийшов навчатися з 1974 року, коли я прийшла вчителювати й до 2022-го, - всі мої, - наостанок підсумовує Валентина Тригуб. - І якби можна було життя прожити заново - однак я стала б вчителем.
Джерело: “Трудова слава”, Світлана Череп
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Більмачівка, вчителька