Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Ігор Сердюк: «Восени буде ще активна фаза воєнних дій, взимку - затишшя, а з весною буде наша перемога»‎

Радио
Радио

Ігор Сердюк: «Восени буде ще активна фаза воєнних дій, взимку - затишшя, а з весною буде наша перемога»‎

 

Україна обов'язково переможе у війні. На це тільки потрібен час. Все-таки за Україну воює цілий народ, а за росію - її влада. У ць­ому й різниця. Мобілізація їхня нам теж не страшна. Росія таким чином робить тільки видимість воєнних дій. їхній нинішній призов - це не навчені і не підготовлені солдати, яких відразу відправляють на війну.



І у професійності вони українцям дуже поступаються. Одне погано - їх дуже багато, і зброї у них теж багато. Та все одно перемога буде за нами!

Це основна теза із нашої розмови з 30-річним ічнянцем Ігорем Сер­дюком, яка відбулася напередодні свята українських захисників і за­хисниць.

Завдяки Ігоревим постам та від­знятим відео ічнянці стежать за просуванням української армії, яка виганяє ворога з нашої землі. Була Харківщина, Донеччина. На черзі Луганщина. 25 бригада, де воює Ігор, з важкими боями визволяла Балаклею, Ізюм, Лиман і підготу­вала Лиманський котел, до якого потрапила не одна тисяча орків. За успішну операцію вояків наго­родили відпусткою - так Ігор не­сподівано потрапив додому після бойових дій.

ДЕ ВРОДИВСЯ - ТАМ І ПРИГОДИВСЯ

Успішний і підприємливий мо­лодий чоловік до війни займався трейдингом. Тобто робив гроші на біржових торгах. Два роки тому повернувся із Сум додому. В Ічні купив квартиру, доробляв ремонт і вже планували з родиною - дру­жиною та маленькою донечкою - в’їжджати, як настало 24 лютого.

- Я тоді лежав і думав: як я можу пригодитися своїй країні? 24 і 25 лютого ходив охороняв вулиці. 26 числа на площі біля міської ради ми проголосували за створення ічнянської тероборони, Катю Бойко обрали командиром. У перший же день ми стали на Крупичпільський блокпост. Мені батя мисливську рушницю дав, Андрій Степанов теж десь таку дістав. Він разом зі мною стояв. Там нічого не було, саме поле. Разом ще стояли і на блок­пості під Віжнем. Дуже шкода, що Андрій загинув, класний хлопець був. Таким як він треба генофонд України відтворювати... У теробороні я був до травня, а потім пішов у військкомат.

У БОЙОВОМУ ХРЕЩЕННІ ВЦІЛІ­ЛИ ЛИШЕ СІМНАДЦЯТЬ ІЗ ВІСІМДЕСЯТИ

Ігорю запропонували вибір: йти на комп’ютерсьну спеціальність або у ДШВ (десантно-штурмо­ві війська). Він вибрав ДШВ. Із 29 червня вчився у Житомирі, у на­вчальному центрі, ще сім днів осво­ював військову спеціальність водія і 12 серпня відбув у військову ча­стину стрільцем роти вогневої під­тримки 25 бригади. Перший виїзд на бойові позиції був 22 серпня під Зайцеве, що біля Горлівки. Усі ка­жуть, що найважчим є перший бій, так би мовити бойове хрещення. Для нашого земляка воно, мож­на сказати, було щасливим, бо за п’ять днів із 80 чоловік, яких заки­нули на позиції, неушкодженими залишилися тільки 17. Решта: двоє 200-тих і 300-ті - контужені або з осколковими пораненнями.

- Тоді я вперше дізнався, що таке арта, і це було страшно. По нам працювали 120-тими і касетами. Тоді я вперше пізнав як копать ле­жачи. Побачив контужених і пора­нених.

Саперна лопата для піхотинця, за словами нашого земляка, важ­ливіша за автомат. Для піхоти правило номер один - вирити окоп. Правило номер два - вирити окоп у якому можна спати. Удень буває по тричі копають окопи. Зате це рятує життя. Ігор схематично змалював як три­ває бій.

- Як тільки наші заходять на нові позиції, нас накриває вража арти­лерія. У цей час ти ховаєшся, де можеш. Тут у пригоді і стає окоп, який ти встиг викопати. У відповідь працює наша арта. Потім виходять їхні танки і б’ють по нашим, у від­повідь працюють наші танки. По­тім вони ждуть ночі, накривають нас касетами і, прикриваючись вогнем, відходять. Як ми вранці за­ходимо у населений пункт там уже нікого немає. Ось приблизно за та­ким сценарієм зараз воює русня. Буває так тікають, що залишають нам навіть зброю. Наша 25 бригада проривала лінію фронту біля Балаклеї. Тим, хто взяв Балаклею, дали короткий відпочинок. У цієї брига­ди ротації не було рік і два місяці. Добре попрацювали на Ізюмському напрямку. В Ізюмі русня більше трьохсот одиниць техніки залиши­ла, як втікала. Уся справна - сідай і воюй. У хатах познаходили кучі патронів, зброю. Стільки всього покидали!

А найголовніше вони й самі у полон здаються. Буває у селах ховаються їхні сол­дати, щоб здатися у полон. У Ямполівці так було. Коли зачищали село, вийшов і здався орк. Як вияснилося, він повоював всього вісім днів. Розповів нам, що після мобілізації їх наступного ж дня закинули в Україну.

Як ми заходимо у населені пункти, то шукаємо перш за все погріб, де можна переночувати. У Ямполівці саме це нас і врятувало. Ми варили собі їсти у сараї. Мабуть, вони побачили дим і вистріли­ли по нам 120-тими. А ми у цей час уже були в погребі. Там, у Ямполівці, я і пер­шу контузію отримав. Слава Богу, легку. Пішов шукати погріб на ніч - і тут стався вибух. Я навіть прильоту не чув. Лише відчув, як кинуло і земля стала сипатися. Вибух був менше ніж за 100 метрів. Вря­тувало те, що між мною і місцем вибуху стояла будівля.

Звісно, що є у росіян і добре навчені спецпідрозділи, і зброя добра. Напри­клад, є танки Т-72, Т-80, Т-82 броня яких зчитує траєкторію лазерного наведення і відбиває його. Тому після пострілу по такому танку треба негайно залишати позиції.
Найважче було, як закільцьовували Лиман. Шістдесят кілометрів розбитою вщент дорогою їхали на БТРах. Американські гірки порівняно із цією дорогою - відпочивають. І всю дорогу їх накривала арта.

ТРОФЕЇ, НА ЖАЛЬ, ТЕЖ БУВАЮТЬ РІЗНІ

Що забезпечує нам перемоги? Насам­перед артилерійська підтримка, гово­рить Ігор. Наша артилерія б’є точно і прицільно. Це виводить із рівноваги во­рога. Але і у нашій армії теж не все га­разд.

- Якщо вже говорити начистоту, - роз­повідає мій співбесідник, - то волон­терська допомога, яка приходить на ча­стину, десь зникає великими партіями. Солдатам видають зовсім небагато.

Наприклад, як вони їхали із військової частини на передову, то їм сказали, що броню, каски видадуть на позиції, а тут сказали, що забезпеченням займають­ся у частинах, тому довелося укомплек­товуватися трофейними: чийсь бронік, чиясь каска, краща зброя, РПС... Часто - із плямами крові. Одному хлопцю дали жорстко пом’яту каску, прострелену, ще й із кров’ю всередині. Він відмовився її брати. Бувало їжу не довозили, воду да­вали - одну пляшку на двох на декілька днів. Тому Ігор радить новобранцям до­биватися екіпірування у частині. Хочеться сподіватися, що так не скрізь.

А ще Ігор - веган, не їсть м’яса, то йому особливо важко стосовно харчування. У сухпаях їсть горішки, шоколадки та галет­не печиво. Хоча є такі сухпайки, що поживного взагалі для нього немає нічого. Оце лише нещодавно наївся досхочу, як підірвали автомобіль із провізією. Поцілили у кабіну, а кузов залишився цілим і там було повно продуктів. Атак шукає по­живу по погребах чи у людей.

ЗА ТАКОГО ПРЕЗИДЕНТА ХОЧЕТЬСЯ ВОЮВАТИ

Розповідав Ігор і про ставлення коман­дирів. Совок ще залишився той. А от про кого схвально відгукувався захисник, це про нашого президента Володимира Зеленського.

- Ми 11 вересня зачистили Ізюм, а 13-ого він уже був тут. Достойний вчинок як для президента. Я за нього голосував і хочу бачити його президентом ще один строк. Впевнений, що після війни він візьметься за корупцію в Україні і наведе тут порядок. За такого президента хо­четься воювати.

ЛЮДИ НАС ДУЖЕ ЧЕКАЮТЬ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Щиросердне людське ставлення дуже мотивує і надихає воювати, каже воїн. Наприклад, на Харківщині, де люди дуже чекали на звільнення, і навколішки па­дали перед українськими захисниками, і за дві години вже несли свіжоспечені пироги... Туди хочеться їхати визволяти захоплені території.

Протилежне ставлення було у людей на Донбасі. На них дивишся і в очах читаєш: чого сюди прийшли. Ось там важко вою­вати. Там уже росте покоління, яке наро­дилося в ДНР і ЛНР.

- Я не знаю, як ми будемо повертати ті території, - каже Ігор.

Окрему подяку воїн висловив ічнянцям. Наші люди на його прохання за день зі­брали майже 26 тисяч гривень на придбання для 25 ДШВ 10 зимових спальни­ків, 12 комплектів термобілизни та 18 пар термошкарпеток зимових.
- Щиро дякую усім. Я такого навіть не очікував.

ЯК ДОВГО ЩЕ ВОЮВАТИМЕМО?

Звичайно, ми запитали у військового, як довго ще триватиме війна на його думку.
- Восени буде ще активна фаза воєнних дій, взимку - затишшя, а з весною буде наша перемога. А ось хто може швидко припинить війну - це російський народ. Я так думаю.

Наостанок Ігор обіцяв й надалі робити відео з місць бойових дій і закидати у групу Телеграм-каналу ічнянцям. І так до перемоги. А перемогу домовилися від­святкувати в Ічні.

Бережи, Боже, кожного українського захисника і захисницю, щоб усі живими і неушкодженими повернулися додому. Ми їх дуже-дуже чекаємо.

Джерело: Ніна НАЛИВАЙКО “Трудова СЛАВА”, 13 жовтня 2022 р.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Сердюк, Ічня, захисник

Добавить в:
 
 


Центр Комплект