Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Родина Сардак перетворила свою оселю на «харчовий штаб», аби направляти смаколики на передову

Радио
Радио

Родина Сардак перетворила свою оселю на «харчовий штаб», аби направляти смаколики на передову

 

Волонтери... Значення цього давно знайомого усім нам слова люди повною мірою почали усвідомлювати ще з двох столичних майданів, коли приносили протестуючим їжу та одяг прямо на площу. Та й з окупацією Криму й Донбасу се­ред нас знайшлося багато щирих та щедрих серцем людей, бажаючих допомагати військовим і внутрішньо переміще­ним особам. А з початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну наше життя без світлих і рушій­них волонтерських справ вже неможливо навіть уявити. їхня участь у матеріальній та фінансовій допомозі армії, соціаль­ній, психологічній підтримці людей, що через військову агресію залишилися без даху над головою й змушені шукати миру й спокою за багато кілометрів від рідних домівок, — завдяки всьому цьому українське волонтерство набуло в цивілізованому світі звання справжнього феномена.



Допомагати іншим для Раїси Григорівни Сардак з Володькової Дівиці — справа не нова й можна навіть сказати професійна. Адже жінка вже багато років працює у своєму селі соціальним працівни­ком від Носівського територіаль­ного центру соціального обслуго­вування. Утім, благодійництвом почала займатися наприкінці квіт­ня. Тоді Чернігівщина вже вийшла з тимчасової окупації орками. Все почалося з дзвінка доньки Вікторії Савченко:
— Мамо, ми тут збираємо пере­дачу нашим військовим на Харків­щину, — з хвилюванням говорила молода жінка. — На Ізюмському на­прямку «гаряче», хлопцям потрібно буквально все, починаючи від бі­лизни, засобів гігієни й до продук­тів харчування. У тебе паски дуже смачні, спечи для них, будь ласка...

Мабуть, ще ніколи у своєму житті Раїса Григорівна з таким завзят­тям й енергією не заходилася біля великоднього тіста. Вимішуючи, промовляла над ним всі відомі й невідомі молитви з щирими по­бажаннями для всіх, хто їх їстиме, захистити від куль, щоб вони ці­лими й неушкодженими якомога швидше поверталися до своїх до­мівок, щоб вже наступні Великодні свята відзначали в колі своїх най- рідніших та найдорожчих людей у мирній країні. Разом з пасками від неї тоді на схід з гуманітарним вантажем «поїхали» ще й пиріжки, крашанки, м’ясо й сало, цукерки, чай, кава, печиво, консервація. Повернувшись додому, волонте­ри розповідали про ситуацію, що відбувається на лінії зіткнення, про умови, в яких воюють наші захис­ники, а, найголовніше, привезли звідти їхню щиру вдячність за ще­дрі гостинці й домашні смаколики, які на якусь мить допомогли відчути нашим хлопчикам ат­мосферу цього величного хри­стиянського свята, подумки повернувши у власні домівки, де пахне святом і свіжою до­машньою випічкою. Тоді Раїса Григорівна й зрозуміла, що вже не зможе спокійно жити, якщо не допомагатиме, як може, українським воїнам на передо­вій. Планувала готувати пере­дачі самостійно й передавати їх через доньку Вікторію, в якої були знайомі серед носівських та ніжинських волонтерів.

З гуманітарним вантажем ці мужні й самовіддані люди по­стійно вирушають на передову, доставляючи на позиції харчі, медикаменти, амуніцію, й раз­ом з ними віру нашого народу в силу і міць української армії. Однак такі думки були не тіль­ки в неї однієї, відтак вже наступну передачу їй допомагали готувати сестра Олена Гавриш та їхні доньки Вікторія Савченко, Оксана Іллюшко, Марина Вовкогон, Юля Примушко. Долучилися й куми Курило — Анатолій зі своєю матір’ю Люд­милою. Також інколи прохала дів­чат з с.Дослідне, щоб теж напікали смачної домашньої випічки. До ро­боти з радістю залучалася ще один соціальний працівник Валентина Осадча. Отож, як тільки дізнавали­ся, коли й куди вирушатиме черго­вий гуманітарний екіпаж, вивчали потреби воїнів і тоді оселя Сардаків перетворювалася на «харчовий штаб» — тушилася картопля, мі­силося тісто на пиріжки, кекси та рогалики, жарилися млинці та на­лисники й зрази, запікалося м’ясо, ліпилися вареники й робилися за­готовки на різноманітні салати.

Смаколики, звісно, добре, але, буває, що на далекі позиції переда­ти їх немає можливості, отож, по­міркувавши, вирішили налагодити виробництво консервів тривалого зберігання — тушонок та каш. Спо­чатку робили їх з домашніх запасів, а потім, коли Вадим Примушко привіз на переробку ціле порося, дали оголошення у місцеву інтернетгрупу з проханням допомогти. Люди приносили хто що міг — кру­пи, скляні банки, кришки, гроші.

— За раз тоді виготовили 360 банок м’ясної тушонки, — згадує Раїса Григорівна. — Зв’язалися з волонтерами й ті в найближчі свої поїздки розвезли їх на позиції. По­тім ми купили ще порося за допо­могою небайдужих односельців, друзів з за кордону та своїх знайо­мих з різних куточків України. Зно­ву допомогли люди з банками та крупами і теж зробили 580 баночок м’ясних консервів.

— Це ж скільки клопоту біля неї, — дивуюся.
— Клопіт — це коли зранку во­лонтери завозять борошно й ка­жуть, що ввечері заїдуть за випіч­кою дорогою на Сумщину, а в тебе духовка зламалася чи світло від­ключили. Або банок не вистачає і з автоклавом проблеми. Тоді і кло­піт, і сльози, і руки опускаються...

— І як виходили з ситуації?
— Поплакали трохи, а діло тре­ба робити. Знову кидали клич че­рез соцмережі, телефонували по знайомим - у кого побутова тех­ніка є вільна чи в якому кутку елек­троенергія є. Спасибі людям, зав­жди відгукуються.

— Усього бувало, — згадує далі Раїса Григорівна, — коли треба було швидко переробити м’ясо, то збирали автоклави по всій Во- лодьковій Дівиці, й навіть Дослід­ної та Ставка дісталися. А ще якось із вже готовими наліпленими варе­никами просилися до підприємців у морозильну камеру, бо через непередбачувані обставини волон­тери мусили вирушати в дорогу на Сумщину тільки наступного дня.

— Аз ким із них переважно контактуєте?

— Майже завжди усі свої дії узгоджуємо з Наталею Ніколає- вою, яка організовує такі поїзд­ки, у Носівці — з Іриною Багіною з «Носівської Активної Молоді» та Андрієм Кізенком, з Петром Мед- ведем — вони їздять на передову. А ще з матушкою Дарією та ба­тюшкою Михаїлом з ніжинського Свято-Покровського храму, також тісно співпрацюємо з керівником нашого територіального центру соціального обслуговування Ок­саною Тонконог — вони нам часто передають і борошно, олію, цукор та інші продукти, щоб ми мали з чого готувати випіч­ку. Наші соціальні працівники також не стоять осторонь, якщо самі не всти­гаємо, то приходять на поміч, зносяться продуктами або ж коштами для органі­зації поїздок. Якщо хтось із хлопців при­їжджає у коротко­строкову відпустку, то теж без наших гостинців назад не повертаються.
Наразі в розпалі сезон консервації, тож Р.Г.Сардак з се­строю та доньками масово заготовля­ють та засолюють огірки, кабачки, помідори, вже наварили сливово­го й абрикосового варення, готу­ють яблучний та грушовий джем. Щось відправляють на позиції за­раз, інше доставлять через волон­терів пізніше. Посилки не іменні, зате на кожній упаковці, на кожній коробці, відеречку, баночці - ети­кетки з побажаннями для воїнів та координатами, хто їх готував. Це ж як вітання — іменне — з дому. Зре­штою, усі вони там на передовій, наші, рідні, свої.

— Звісно, що потрапляють і до своїх, володьководівичан, веде далі моя співрозмовниця. — Уяв­ляєте, видалась якась мить пере­дихнути від атак чи вогню, захоті­лося перекусити нашвидкуруч, а в тебе в руках баночка з побажан­нями та ще й, виявляється з дому. Це в нас тут Коля Масловський і Сергій Даніш дивувалися, коли їм бойові побратими передали ту­шонку з нашим логотипом. Хлопці нам дякували, а ми їм. Отаке тепер життя.

Звісно, такий неспокійний ритм життя вимагає неабияких величез­них емоційних зусиль, психологіч­ної напруги та здоров’я, бо ж усім цим Раїса Григорівна займається поза робочим часом. Скільки це триватиме? Каже, скільки виста­чить сил, точніше — до перемоги.

Джерело: газета "Носвівськ вісті" від 25.08.2022, Катерина ГАВРИШ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Сардак, волонтери

Добавить в:
 
 


Центр Комплект