Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Отець Олександр розповів про життя сільського батюшки

Радио
Радио

Отець Олександр розповів про життя сільського батюшки

 

Олександр Яковенко церковні свята і неділю присвячує службі Богу і від­починку. 40-річний чоловік вже 18 років править у Свято-Покровському хра­мі села Лави. В той день, коли іде до святині, всі молитви читає по 2 рази. А все тому, що після завершення служби за будь-якої погоди їде в ще одне маленьке село, де його приїзду дуже чекають люди. Батюшка Олександр любить читати історичну літературу. В його церкві вже з’явились нові кни­ги, завдяки яким віряни готуються до дуже важливого кроку, який змінить майбутнє громади.



Олександр Григорович вже майже два десятки ро­ків є батюшкою в селі Лави. Священнослужитель не місцевий, народився в селі Бігач Менського району. Там ходив до школи і там його бабуся Ганна Григорівна водила онука до церкви. Вона перша навчила його молитвам і деякі з них, жар­тома каже батюшка Олександр, бабуся, мабуть, придумала сама. Адже коли він став священно­служителем, то серед тих молитов, які вивчив і прочитав, бабусиних ніде не зустрів. Село Бігач має цікаву історію. У 1960-му році там закрили цер­кву, яку збудував князь Кейкуатов у візантійсько­му стилі. Сам князь володів двома цегельними заводами. Побудував і спиртзавод. Він був ар­хітектором і збудував собі будинок, в якому ок­рім інших кімнат, налічувалось аж 72 спальні. А ще він спорудив очисні споруди - озеро і підзем­ні ходи для води. Прийдешня радянська влада відібрала унікальну споруду Божого храму і зро­била там склад міндобрив. Цегла увібрала в себе вологу від хімікатів і стала крихкою. Саме тому у 60-роках цей храм закрили. 9-10 кла­си Олександр закінчував у Сахнівці, тоді назва була Ленінівка. Любив малювати, мріяв, що буде художником. Хотів вступити до Білоцерківської академії, та не вийшло. Бог вирішив по-іншому. В селі відновили прихід і восени 2000-го року хло­пець пішов до церкви паламарем. Час минав.

- Що ж паламарити, треба далі рухатися, - по­думав хлопець і у 2002 році вступив до Київської семінарії. - А у 2004 році вже був на приході у селі Лави, - розповідає батюшка.

Будинок надали. Та служитель приїхав не сам, а з дружиною. Леся Іванівна родом зі Львівщини. її батько також священнослужитель. А познайо­мились вони ще тоді, коли батюшка Олександр паламарив. В одного знайомого батюшки, який приїхав зі Львівщини, народилась донька і Леся приїхала сюди, щоб похрестити дівчинку. Там і по­знайомились. Довго листувались, а тоді поєднали долі. Народились діти. Старший син Іван, який тіль­ки но закінчив школу. Ще підростає 4-річна Анна.
В селі, як і годиться, обзавелись господарством. Садять городи.

- В цьому році посадили не багато, всього 30 соток біля хати для своїх потреб, - каже отець Олександр. - ще посіяли огірки для продажу, та в цьому році урожай не дуже.

- А які сорти висівали? - поцікавились ми.
- В мене тільки огірки і все, - засміявсь Олександр, - і картопля тільки двох сортів - біла і рожева. Люди візьмуть картоплину, оце вічки в неї такі і отам, це сорт такий, такий, а ця гладенька, це отакий сорт, а та он яка. Я ж визначу тільки колір, - жартома відповідає батюшка.

Серед сільської рутинної роботи треба знаходи­ти час і для себе. Отець Олександр не буде ніколи нічого робити в свята і в неділю - це час для від­починку.

Яка б робота не була, нехай зачекає. Багато бачу таких, що на лавочці сидять або просто в будинку а як тільки неділя, то починають щось робити. Це не правильно. Яка б робота не була, нехай заче­кає. Багато людей помічали, якщо в такі дні роби­ти, то тоді з роботи не вилізеш. І це дійсно так, - ді­литься батюшка.

Отець Олександр любить історичні книги і дома має невеличку бібліотеку. Деякі видання подарува­ли, щось купив сам.

- Свята і неділі - це ті дні, коли можу відкрити і почитати. Якщо видання цікаве, то намагаюсь по вечорах знайти вільний час, щоб зануритись. Ось, наприклад, Іван Нечуй-Левицький написав «Кайдашеву сім’ю». І ми всі знаємо цей твір. А знав його роман про гетьмана Івана Виговського? Ми знаємо, що він був генеральним писарем Богдана Хмельницького. Його дружина Олександра була княгиня Люберецька із давніх наших князів. Завдяки цьому шлюбу польський король домігся від інших монархів Європи, що його визнали великим кня­зем Русі Київської. До речі, Нечуй-Левицький ро­дом з Черкащини і в романі описує побут тих ча­сів. Наш радянський етнограф доносив нам то­дішні часи і страви, ніби тоді був ледь не первіс­ний лад. Насправді ж все інакше і в романі це опи­сано. Деякі книги почитати радив син Іван. Він та­кож любить книги. Дружина Леся Іванівна працює у військкоматі головним спеціалістом. Раніше за­ймалась вишивкою бісером. Та коли народилась донька, то всю увагу стала віддавати дитині. Жити в Лавах звикла. Син Іван частенько проводить час за комп’ютером, та батьки його не відривають від мереж, він сам знає коли треба відпочити і йде до хлопців поганяти м’яча, позайматись на турніку.

- Люди йдуть до церкви, щоб помолитись Богу, покаятись.

- А що повинен зробити батюшка, якщо, напри­клад, під час каяття людина зізналась в тяжкому гріху, вбивстві? Чи повинен він повідомити в полі­цію, - поцікавились ми.
- Ні. Це залишається між нами і ця таємниця ніко­ли не буде розкрита. Я можу дати тільки настанову, порадити йому піти в поліцію, але людина сама має прийняти рішення.
Хоча колись батюшок примушу­вали працювати на поліцію - вони про все розпові­дали в органи, але це було століття тому. Дуже ча­сто вчасно треба зупинитись, щоб не дійшло до гір­шого. Одна родина розпалась через склянку води. Дружина налила собі в склянку і закрутила пляшку з водою, поставивши на стіл перед чоловіком. Той сказав: «Налий і мені». Вона цього не зробила. Він зі злості плюнув в її склянку. Вона розізлилася і ніг­тями роздерла йому обличчя. Це призвело до роз­лучення. Але, щоб з тобою сталось, якби ти нали­ла йому попити і чоловік не правий, що плюнув. А якби хтось з них зменшився, наступив на свою гор­диню, то шлюб не розпався б. Ось чому важливо вчасно зупинитись.


- А ви сердитесь на дружину або вона на вас? - запитали ми.
- Ми всі живі люди і теж можемо гніватися, лю­бити, ми такі ж, як і інші. І з дружиною у нас на по­бутовому грунті іноді можуть виникнути суперечки. Але ми довго не сердимось один на одного. Будь-яка образа закінчиться вибаченням і порозумінням і так повинно бути. Вважливо вміти вибачати і ви­бачатись. Гординя - це те почуття, якому не місце в душі людини.

- А чи сповідується батюшка сам? - запитали ми.
- Звісно, 4 рази на рік зустрічаються священно­служителі перед постами і наш духовний наставник Отець Ярослав з Чорнотич сповідує нас.

- А хто сповідує отця Ярослава? - цікавились далі.
- Отець Іоанн з Сосниці. А його отець Ярослав. Тобто ми сповідуємо один одного, - з посмішкою відповів батюшка.
На всі церковні свята батюшка Олександр править службу два рази. А все тому, що піс­ля завершення богослужіння він їде ще до Масалаївки. Це село колись належало до Загребельського приходу, та ще за старих ча­сів це був Лавський прихід. Отець Олександр знав ці факти і зробив чимало аби повернути історичну справедливість. Чернігівська єпархія дала дозвіл на повернення. В селі Масалаївка церкви не було і служби проводились у березо­вому парку, де колись було кладовище. Від мо­гил на тому місці не залишилось і сліду. Те, що там колишнє місце вічного спокою, - пам’ята­ли тільки старі люди. І ще одна могила, хрест якої встановив Загребельський священнослу­житель, коли дізнався, яка таємниця пов’яза­на з тим місцем. В селі пустувало приміщення школи. Там і вирішили облаштувати одну кім­нату під святе місце.

Жителі тепло на це відгук­нулись: хтось приніс рушники, хтось дав ікони. За церквою в школі доглядає колишній дирек­тор і учитель Марія Василівна Дідовець. Вона завжди каже коли, на скільки годин чекати отця Олександра і він за будь-якої погоди обов’яз­ково прибуде до маленького села відправити службу. Взимку на свята були великі заметілі, дороги не чищені, батюшка просив односель­ця і той привозив його конем на санях. В при­міщенні не топиться, але люди йдуть все-рівно.

Саме село Масалаївка має жителів трохи більше півдесятка. Клуб давно згорів, магазин закрили і розібрали. Єдине життя в селі - це ФАП, який відкривають декілька разів на тиж­день на пару годин. Машина з Сосницького хлі- бокомбінату у вівторок і п’ятницю привозить хліб. В четвер приїздить єдиний підприємець, якого в селі називають по-своєму - «Сирник», він купує сир у людей, звідси й така назва. В селі ще утримують 9 корів і майже стільки ж коней. Він при­возить продукти і люди вдячні, що хоч одна людина рятує немічних від проблем, де купити. І церква - це четверта «розвага», де люди можуть зійтись, побачитись і поговорити. Люди люблять батюшку, ці­нують і поважають. Буває, на службу прийде всього три людини, іноді 5-6. На свято Пантелеймона заві­тало 8, а на Маковея в церкві слухали богослужін­ня аж 15 жителів. І нехай буває мало людей, та ба­тюшка приїде все-рівно.
Це мій прихід і людям так важливо зійтися, поба­читися і поговорити, - каже отець.

За роки Божої служби батюшка похрестив 56 ді­тей і відправив 240 похоронів. Така сумна статисти­ка. Зараз отець Олександр придбав нові книги для церкви, які мають визначити новий хід у православ­ній історії. Це богослужіння і молитви на українській мові. Події, які знівечили наше життя, змусили за­думатися - все більше людей проти церкви москов­ського патріархату.

- Ми почали читати і вивчати проповіді і молит­ви українською мовою. Поступово переходимо до нової сторінки, але все залежить від людей: якщо громада захоче, то церква буде українською, - так каже отець Олександр.
Село Лави натерпілось страху, коли ворог на тан­ках зайшов до них у лютому. Орки ходили по ха­тах і пропонували солянку за харчі. Добре, що ні­кого не вбили, не знищили нічийого житла, покру­тились і поїхали.

Ми постійно молимось за мир, просимо до Бога, щоб зупинив це страшне кровопролиття, - каже отець Олександр.

- Ви поховали 240 людей. Це біль і сльози рід­них. Чи звикає людина до цього і чи траплялись ви­падки, що ваше серце щемить? - поцікавились ми.

- Свій перший похорон пам’ятаю. Це був чоловік, який згорів. Банально, випив, закурив під копицею сіна. Він встиг відповзти від палаючого сіна, але синтетичний одяг згорів і шансів на життя не дав. Коли помирає стара лю­дина, шкода її, але ми розуміємо, що вона має дітей, онуків і своє віджила. Якщо тяжкохвора людина іде у вічність, розумієш - вона відмучилась. Ховав і вбитих, це молоді хлопці - один з Масалаївки, інший - з Лав. Теж шкода, не пожили. Вбивства, знову ж таки, побутові - спиртне, сварки. Та найбільше болить, коли доводиться ховати сол­датів. Молоді, красені, вони сміливо пішли землю нашу захищати, їхнє життя обірвали вороги. За що? Вони мали жити, будувати, діток своїх ростити і ти розумієш, що він життя своє віддав за нас, щоб ми могли зараз ось тут хо­дити і жити, це найболючіше, - з болем в голосі розповів батюшка. - Тут люди є віруючі і ні, але на фронті, як ка­зав мені один знайомий командир, атеїстів нема. З "гарячими" словами віддають накази, при цьому хватаються за хрестики і хрестяться, кажучи: Господи спаси і помилуй.

Ось таке життя священнослужителя Свято-Покровського храму. Хист до малювання іноді проявляється і вдо­ма є декілька ікон, які намалював батюшка. У Бігачі живуть батьки - 63-річна Людмила Василівна і на рік старший Григорій Олексійович. В родині є ще один син, він інженер і проживає у Чернігові. З братом відносини дружні. Буває отець Олександр і в рідному селі. За батьків завжди молиться, щоб Бог їм послав здоров’я і довгі роки життя. Отець Олександр народився у квітні і свій день народження він не завжди святкує. А все тому, що частенько воно припа­дає на час посту. Буває, що і в страсний тиждень. Вважається, що будь-які святкування під час посту не бажані і люди в багатьох випадках дотримуються цьо­го - не одружуються, не вінчаються. В такі дні просто приймає вітання по телефону і пригостить прихожан церкви солодощами. Таке скромне життя сільсько­го батюшки, якого люди люблять і в розмові про нього кажуть «Наш батюшка». Знаєте, в цьому слові «Наш» закладено багато поваги і любові і заради цього варто жити. Многії літа Вам, наш батюшка Олександр.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, від 18.08.2022,Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Яковенко, батюшка, Лави

Добавить в:
 
 


Центр Комплект