Соціальна робітниця Ольга Те­терук: «Бути потрібною людям — це щастя»

 

Саме так вважає Ольга Те­терук — соціальна робітниця Носівського територіального центру соціального обслуго­вування (надання соціальних послуг) Носівської міської ради. А ще вона переконана, що найбільшу радість та за­доволення приносять людині добрі справи, коли вона чи­мось ділиться, комусь допо­магає, дарує свою турботу, любов, тепло. Головним же правилом для себе вважає, що жити треба так — щоб люди, зустрівшись з тобою, посміхнулися, а, спілкуючись з тобою, стали хоч трішки ща­сливіші.



Вже з перших хвилин розмови з Олею у мене з’явилось дивне відчуття, ніби я знайома з нею вже досить давно. Щира, ко­мунікабельна, відкрита, а ще енергійна, оптимістич­но налаштована, впев­нена в собі — ця молода жінка випромінює якусь особливу енергетику, за­ряджаючи простір навко­ло позитивом.

І хоч її професія не з лег­ких, розповідає Оля про свої робочі будні з осо­бливим теплом, назива­ючи своїх підопічних, тих, до кого щоранку поспі­шає, щоб оточити увагою і турботою, — бабусями й дідусями.

— У багатьох пенсії невисокі, проблеми зі здоров’ям, а якщо ще дітей і внуків немає або ж вони є, але живуть да­леко, то й про допомогу немає у кого попросити. Тому стороння допомога таким людям, особливо самотнім чи маломобільним, вкрай важлива та по­трібна. Комусь продукти з магазину принести, в бу­динку прибрати чи город прополоти, комунальні заплатити, оформити суб­сидію, передати показни­ки за світло і газ, внести води чи овочі з погреба, а для когось і просто їсти зварити, — ділиться свої­ми буденними справами моя співрозмовниця.

Обов’язків у соціально­го робітника багато, щоб вчасно забезпечити ста­реньких продовольчими товарами, допомогти по господарству, а іноді — й вислухати, розрадити, підтримати, навідується до своїх підопічних, а їх у неї - вісім, двічі, а то й тричі на тиждень.

— Праця соціальних ро­бітників - клопітка, часто важка і емоційно виснаж­лива. Певно, далеко не кожен зміг би працювати у соціальній сфері. Адже самотність, хвороба та старість не завжди ма­ють привабливий вигляд і гарний настрій. Часто - це невдоволення, і соцробітнику необхідно в цих обставинах знайти слова підтримки і зробити все можливе для полегшення ситуації. Тому випадко­ві люди тут не затриму­ються, а залишаються, по-справжньому, чуйні й безкорисливі, ті, для яких милосердя та добро не просто слова, а повсяк­денне кредо.

Саме такою є Оля Те­терук, яка вже п’ять ро­ків працює соціальним робітником в нашому територіальному центрі. За цей час вона прояви­ла старанність в робо­ті, постійно працює над вдосконаленням своїх професійних навичок.
Отож саме їй було до­вірено опікуватися й па­цієнтами паліативного відділення міської лікарні. Для кожного отримувача соціальних послуг вона - і помічниця, і психолог, і добрий друг, — позитив­но відгукується про свою колегу директор тери­торіального центру со­ціального обслуговування (надання соціальних по­слуг) Носівської міської ради Оксана Тонконог.



Як на рідну, чекає на Олю 79-річна Олександра Максимівна Галіман:
— Хороша Оля людина, дуже уважна, відповідаль­на, працьовита, толерант­на. А нам що треба? Нам треба небагато: щоб ви­слухали, щоб допомогли. ЇЇ тепле слово, посмішка рятує нас, стареньких, від самотності. Вона не тіль­ки приносить продукти, медикаменти, а ще й гу­манітарну допомогу у ви­гляді продуктових наборів чи ж засобів медичного та гігієнічного призначення отримає та принесе, зна­ючи, що кожна поміч в цей складний час для нас важ­лива, адже на ліки витра­чаємо чималі кошти.

— Бути соціальним ро­бітником — це не лише професія, це покликан­ня, найвищою нагородою за яке є людська шана та вдячність, — вважає Оля. — Звичайно, робота

з людьми, а особливо з одинокими непрацездат­ними людьми, більшість з яких похилого віку, — не­легка. У мене немає яко­гось готового простого рецепту, як боротись із вигоранням. Мене рятує моя власна сім’я — ко­ханий чоловік Олексій, улюблені донечки Віолет- та та Іринка. Коли часто стикаєшся з людським болем, починаєш більше цінувати те, що маєш. І власні негаразди почина­ють здаватись не такими вже й серйозними.

Так склалася доля, що Оля має лише середню спеціальну освіту, тож у неї є одна заповітна мрія — вступити до вишу та вивчитися за спеціальніс­тю «Соціальна робота». Адже без цієї професії свого життя вже не уяв­ляє, бо відчуває, що її до­помога потрібна людям.

Джерело: газета "Носівські вісті", від 12.08.2022, Марина ЗУБ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.