Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Сергій Колесниченко: «Поки триватиме війна - я воюватиму»
Рекламодателям

Радио
Радио

Сергій Колесниченко: «Поки триватиме війна - я воюватиму»

 

Нещодавно ми писали про кота, якого з Бучі врятував ічнянець Сергій Колесниченко. Тепер героєм нашої розповіді буде сам захисник, який залишив хорошу роботу та зробив свідомий вибір - узяв до рук зброю. П’ятий місяць він нищить російського окупанта. І на війні здає державні іспити.



Зібрався за декілька хвилин - і до військкомату

До 24 лютого Сергій навіть не думав, що поєднає своє життя із військом. Але як ворог порушив суверенітет нашої держави - хлопець не роздумував: «Хто як не я», і став на її захист. Так чинять справжні воїни.

Сергій з дитинства вже знав, чого хоче досягти в житті. На його думку, освічена людина - це фундамент великої і міцної держави в майбутньому. Тож у свої 22 роки вже мав омріяну роботу, й, до речі, не одну. Він мешкав в Ірпені, працював редактором Національного телеканалу «Інтер» та паралельно - актором епатажного театру з незвичною назвою «Сірий Театр Чуттєвого психоаналізу». Ще й одночасно продовжував навчатися у двох вишах за трьома спеціальностями.

Все змінила жорстока реальність. Як і кожен з нас, хлопець чітко пам’ятає той день, коли агресор підступно повномасштабно зайшов на нашу землю та почав бомбити. Близько п’ятої ранку Сергій почув десь далекі вибухи, й навіть одразу подумав, що це ворожа провокація.

- Не міг повірити, що це війна, але потім у новинах, на жаль, це підтвердилося. Друзі з Харкова телефоном говорили, що у них вже були «прильоти». У робочому чаті було повно розмов про ракетні удари майже у кожному регіоні, - згадує Сергій. - В Ірпені стояли великі черги біля банкоматів, у супермаркеті люди скуповували різні продукти й на очах полиці порожніли. Автівки їхали суцільним потоком.
За декілька хвилин зібрався. У рюкзак поклав зубну щітку, повербанк, документи та ще деякі речі і пішов у військкомат. Сказав, що готовий воювати.

25 лютого Сергій у руках вже тримав зброю. Перше бойове хрещення пройшов, захищаючи Бучу. Наразі він на Харківщині. Про службу захисник говорить мало. Перші два місяці спали на сирій землі, без карематів та спальників. Наразі військові потроху облаштовують свій побут, збудували бліндажі, їжу готують на вогнищі. Щоправда, помитися виходить раз на тиждень, попрати одяг - теж не часто, поспати - чотири чи п’ять годин на добу. Але Сергій не нарікає ні на що. Навпаки, каже, що жодного разу не пошкодував за свій вибір. Й бере приклад із товаришів по службі, які вже мають чималий військовий досвід, бо захищали нашу країну у зоні АТО/ООС. Найважче, каже ічнянець, на війні втрачати друзів та побратимів і це дійсно не легко пережити.

Складав екзамени в окопах на відмінно

- У юридичній академії нещодавно закінчив журфак та юрфак. В гоголівському виші наступного року планую завершити політфак, - розповідає Сергій, за яким закріпився позивний «Спєц». Щоб отримати дипломи «бакалавра», Сергію довелося на лінії фронту скласти державні іспити онлайн. Під постійними обстрілами, у напруженій атмосфері не кожен зміг би підготуватися до випробування, але не наш земляк, в голосі якого вчувається впевненість у собі.

- Тільки вмикаєш телефон - починають стріляти, - розповідає Сергій. - А ще вороги можуть вирахувати наше місце розташування - це теж дуже небезпечно... А ще поганий інтернет, тож ще треба десь його «зловити». Або взагалі відсутня мережа - це велика проблема. І коли ти знаєш, що в тебе зараз іспит - ти мусиш вийти на зв’язок і його скласти. От із політфаком не повезло - не було зв’язку. Тому, на жаль, не зміг скласти державний екзамен. Тепер наступного року знову спробую. Сподіваюся, що вже офлайн.

Цікавлюся у Сергія, чи не могли б викладачі, знаючи де знаходиться їх студент, поставити оцінку «автоматом».

- Звісно, знали де я. Але потрібно було скласти іспит попри те, що над головою свистіли кулі, - ділиться «Спєц». Вважає, якщо обрав навчання за декількома спеціальностями, то треба йти до кінця.

- А ще мрію повернутися на свою роботу та в театр. Знову займатися у спортзалі, далі продовжити навчання. Звісно, це вже після Перемоги, - додає ічнянець. - Та найперше у планах - повернутися додому й обійняти своїх рідних - маму Аллу та дідуся Володимира. І хоча б трохи відпочити.

Джерело: Газета "Трудова слава" від 07.07.2022, Світлана ЧЕРЕП

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Колесниченко

Добавить в:
 
 


Центр Комплект