Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Жінка з Носівки розповіла, як живеться вимушеним переселенцям в Ірландії
Рекламодателям

Радио
Радио

Жінка з Носівки розповіла, як живеться вимушеним переселенцям в Ірландії

 

Мільйони українців виїхали за кордон у пошуках притулку від війни. Першими наших громадян зустріли країни, які мають спільний сухопутний кордон, а далі українці знайшли прихисток в країнах Європи, Канади, США, Австралії. У кожній країні українцям надають підтримку. Країни-партнери розробили швидкі та ефективні механізми допомоги українцям, максимально спростили державні процедури. Коли Росія продовжує обстрілювати Україну ракетами, коли щодня гинуть мирні люди, рішення залишитися за кордоном у безпеці, мабуть одне із найправильніших. Тим більше, що 90% тих, хто виїхав, — це жінки та діти. І багатьох із них окупанти позбавили житла, роботи та спокійного життя. Звісно, прикро, що багатьом, хто рятується від реалій війни, гуманітарної та економічної катастрофи, доводиться кидати все та починати життя з нуля. Але, на жаль, ми зараз знаходимося в тій ситуації, коли для власної безпеки доводиться приймати дуже непрості рішення.



Саме такий відчайдушний крок у своєму житті зробила і носівчанка Юлія - покинувши свій дім, рідних, друзів та разом з 15-річним сином вирушила до далекої Ірландії. Таке непросте рішення жінка прийняла після того, як з початком військових дій в Україні втратила роботу. Зрозумівши, що заощадження закінчуються, а знайти нову за спеціальністю у військовий час виявилось нелегким завданням, Юлія вирішила спробувати змінити долю. Вона поділилась історією своєї подорожі, вкотре підтвердивши життєву істину «світ не без добрих людей». Вирушаючи в дорогу, Юлія і не сподівалась, що зустріне стільки щирих людей, готових допомогти українцям.

— З Носівки до Києва їхали електропоїздом, а звідти вже замовляли квитки на потяг до польського містечка Перемишль, — розповідає про свою закордонну подорож Юлія. — Насправді, це і були всі наші витрати на проїзд. Від Перемишля до самої Ірландії дорогу повністю оплатили польські волонтери. У Перемишлі на вокзалі нас нагодували та забезпечили безкоштовними квитками на електропоїзд до Варшави з пересадкою в Кракові. У Варшаві ми були вже пізно увечері і були страшенно стомлені. Допомогли волонтери, які відвезли нас у центр для біженців за містом. Тут нас зареєстрували, нагодували, ми прийняли душ, переночували і знову в дорогу. Автобусом волонтери підвезли нас до готелю у Варшаві та забронювали номер на чотири дні, саме стільки часу треба було чекати на квитки до Дубліна. У цьому готелі оформляли візи тим, хто цього потребував. Тут я, до речі, також зустріла таких же, як і ми, земляків-носівчан, після того на душі стало трохи спокійніше.

За ці дні, проведені в Польщі, я зрозуміла, що поляки дуже доброзичливі, навіть на вулиці підходили, запитували, чи не потрібна нам якась допомога. За що я їм дуже вдячна, і польським волонтерам, і всім небайдужим людям. Ця підтримка дуже важлива, коли ти опиняєшся в чужій країні, в незнайомому місті. Відчуваєш втому, якесь постійне легке напруження, але знати, що ти не один, що тобі допоможуть - це дійсно важливо.

Прямих квитків до Дубліна на найближчий час не було, тому вирішили летіти з пересадкою в Мюнхені. Квитки, до речі,
знову ж таки, дякуючи волонтерам, були безкоштовні.

На жаль, наш рейс до Мюнхена запізнився на півтори години і ми не встигли на свій літак до Дубліна. Тож з цією проблемою ми звернулись до працівниці аеропорту в Мюнхені. Мабуть, пощастило чи так і має бути в цивілізованому світі, але нам одразу запропонували безкоштовний номер в готелі аеропорту та переоформили квитки на наступний день.

І, нарешті, через сім днів нашої подорожі ми в Дубліні. У Центрі підтримки України, що знаходиться на території аеропорту, нам видали листи, які підтверджують, що нам надано тимчасовий захист. Це дає законний дозвіл на проживання в Ірландії протягом 1 року, а після цього дозвіл може бути продовжено на наступні періоди. Ми переночували у великому приміщенні City West разом з іншими біженцями з України. А наступного дня волонтери відвезли нас в місто Клонмель. Соціальні працівники оформили мені місцевий ідентифікаційний номер (PPSN). І нас тимчасово заселили в спортзалі спортивного клубу. Тут є всі умови для проживання, забезпечене трьохразове харчування. Загалом на двох поверхах розміщено десь 50 чоловік, але живемо всі однією великою українською родиною, підтримуємо один одного. З вирішенням проблем, які у нас виникають, дуже допомагають волонтери Долорес, Юріта, місцева жителька Ільза. А щоб ми не сумували, вони щодня запрошують нас на безкоштовні екскурсії. Тож поки що ми тут як туристи. Вже найближчим часом нам обіцяють надати окреме житло. Сподіваюсь на працевлаштування. Волонтери пообіцяли допомогти, — висловлює свої сподівання на майбутнє Юлія.

Зараз багато хто зробив переоцінку своїх цінностей. Ми всі переконалися, що немає нічого важливішого за людське життя, здоров'я та безпеку. Розуміємо, як важлива впевненість у завтрашньому дні, відчуття товариського плеча, чесність і єдність. Віримо, що скоро війна закінчиться, ми переможемо, і мільйони наших людей, а, отже, і ми з сином зможемо повернутися додому.

Джерело: Газета "Носівські вісті" від 10.06.2022, Марина ЗУБ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Носівка, переселенка, Дублін, Ірландія

Добавить в:
 
 


Центр Комплект