Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Тетяна Бутурлим: «Коли орки чинили хаос у селі, я ховалася в лісі, прихопивши з собою два ноутбуки»
Рекламодателям

Радио
Радио

Тетяна Бутурлим: «Коли орки чинили хаос у селі, я ховалася в лісі, прихопивши з собою два ноутбуки»

 

Тетяна Бутурлим, директорка авторського освітнього центру «Школа успіху», канд. пед. наук. Звістка про війну, як і для всіх українців, була ударом у серце. Однак завдяки високому рівню життєстійкості я контролювала ситуацію, заспокоювала рідних. Паралельно із жахливими новинами про руйнацію, смерть, відчуваючи прискорене серцебиття, продовжувала писати свій новий посібник для 5 класу НУШ (потік ідей був нестримним). Згодом, проаналізувавши ситуацію, зрозуміла, що це була така реакція особистості на стресовий чинник (перша фаза тривоги): почастішання серцебиття; збільшення продуктивності розумової діяльності; прискорення метаболічних процесів.



Протягом трьох днів наша родина залишалася в Ніжині, окрім старшого сина Андрія, який навчається в Національному університеті «Львівська політехніка». Довго сперечалися, що робити далі: я нікуди не хотіла їхати, бо тут моя душа, робота, житло, рідні ж наполягали виїхати в село, до батьків. Третього дня після чергового тиску й маніпуляції рідними життям маленької Кароліни я погодилася їхати. Так почався шлях у невідомість. Усі були впевнені, що це на день-два, тиждень, я ж говорила, що війна затягнеться на місяці-роки (тому й не хотіла нікуди їхати).

Здається, 28 лютого в селі Бакаївка Ічнянського р-ну зник мобільний зв'язок (не було жодної поділки), а згодом - світло. І так тривало більше 40 днів. Це був кінець... Неможливість зателефонувати синові, який був бозна-де, ховався в підвалах, неможливість переказати йому гроші, коли ми погодили його переїзд до Італії, неможливість проводити онлайн-уроки, зарядити електронні пристрої, скористатися ванною, пральною машиною, електрочайником, кавоваркою, повна відірваність від світу, новин. Звичайно, те, що пережили люди в Маріуполі, Бучі, Чернігові, а в нашому краї - у с. Догорин-ка, Велика Дорога, Припутні, наші проблеми, як і всіх жителів с. Бакаївка, - пилинка, ніщо. Я з жахом уявляла, що відбувалося в сусідніх селах, де були окупанти: у Комарівці, Великій Дорозі, Дорогинці, Припутнях. На жаль, передчуття справдилися. Коли ми вже поверталися додому, то бачили в Дорогинці жахливі руйнації: кожна друга хата спалена, життя людей зруйновані. Ну а про звірства в с. Велика Дорога не залишать байдужими навіть емоційно холодну людину.

Однак брехлива інформація поширювалася селом, як швидкісний інтернет, про який ми тільки мріяли 43 дні. Але ця несвідоме перебільшення, перекручування фактів доводило деяких людей до паніки, серцевих нападів тощо. Дехто так накручував себе та інших, що все закінчувалося істерикою. Але чому від таких токсичних людей повинні страждати інші? Тому я слухала, що казали, бо всі ми переживали інформаційний голод, але не реагувала. Головне, про що ми думали, щоб у Бакаївку не заїхали рашисти, адже біля нашого села відбувалися основні бої. Усі 43 дні жили з вибухами, пострілами, градами, польотами над головами літаків, гелікоптерів та ракет... Але, слава богу, не бачили рашистів в обличчя. Родина мого чоловіка живе в кінці села, це й урятувало, але постраждали люди, що жили на початку села: 3 хати спалили, деякі будівлі зазнали певних пошкоджень. Тричі заходили в с. Бакаївка вороги України, тричі лякали людей, що спалять усіх, тричі шукали тих, хто на них доносить.

Коли орки чинили хаос у селі, я з Кароліною ховалася в лісі, прихопивши з собою два ноутбуки, бо там усі мої напрацювання.

Емоційний стан був жахливий: абсурдність буття, агресія, конфліктність, надмірна чутливість до слів, подій, тричі була істерика, тричі я пішки хотіла піти в Ніжин, але мене не пускали. Я розуміла, що втрачаю себе, бо не можу без розвитку, педагогіки, спілкування. Коли свекруха і свекор мене запитували: «Чому ти плачеш? Тобі у нас погано? Хіба тебе хтось ображає?», то хотілося просто кричати, що я помираю, бо для енергійної та працьовитої людини така ситуація - це смерть. Я розуміла, що моя дитина, хоч і в кращих умовах, аніж ті, що сиділи в підвалах чи були в полоні ворогів, але не мала всього необхідного для існування: їжі, памперсів, одягу. Гуманітарна допомога до нас так і не надійшла (лише один раз, напередодні виїзду). Розуміла, що втрачаю бізнес, а значить, і засіб для існування. Сім'я руйнувалася на очах через постійні конфлікти (5 осіб жили в одній кімнаті), а 1,5-річна Кароліна через відсутність памперсів мочилася вночі й нікому не давала спати. Усі ходили мовчазні й злі.

Через те що вся територія аж до Ніжина та Ічні була замінована, а довкола Бакаївки «кишіли» орки, ми нікуди не могли виїхати чи вийти, у магазин, звичайно, ніхто нічого не привозив (дуже хотілося шоколаду). Продукти, придбані ще в перший день війни, закінчилися через 3 тижні. Тому виходили із ситуації по-сільському: пекли домашній хліб, млинці, печиво, варили сир, цукерки.

Знайшовши дві поділки мобільного зв'язку на городі, щодня здійснювали ритуал - комусь зателефонувати. Звичайно, ми зв'язувалися із сином, який самостійно дістався Польщі, а потім - Італії, а також родичами, кумами, що були в Бучі, Києві, Ірпені, Броварах, Ніжині.


Єдиною розрадою були щоденні 15-хвилинки, на які я та всі члени родини чекали з нетерпінням. У батьків чоловіка був бензиновий генератор, який вони використовували для доїння корів. У той час, коли його вмикали, ми дивилися новини, заряджали телефони та ноутбуки. Але коли пальне закінчилося, щодня думали, як його дістати за шалені гроші. 15-хвилинки дали можливість мені хоч якось психологічно вижити: рятувала робота. Я записала відеозвернення до дітей війни (опублікувала лише після приїзду в Ніжин, 6 квітня 2022 р.) Також записала та змонтувала 5 відеоуроків української мови, створила 100 карток особистісного росту, спрямованих на подолання негативних емоційних станів, удосконалила 119 презентацій з української мови, розробила лінгвістичний тренажер з більшості тем.

Коли нарешті Чернігівщину звільнили від загарбників, а наш край розмінували, ми повернулися до Ніжина. Раділи, як народженню дитини чи захисту дисертації... Я була щаслива, що ми живі та повернулися в дім, який уцілів від обстрілів. Але дізналися, що більшість ніжинців уже виїхали чи збираються тікати за кордон. Але я не хотіла нікуди їхати. Тут уже було спокійно. Відразу поставила мету - геть депресію! Уперед до нового життя! На жаль, ніхто з моїх учнів не мав можливості займатися онлайн. Місяць безробіття...

Але жодного дня я не байдикувала

Створила благодійний проєкт для дітей війни «Вивчаймо орфографію разом»: зібрала з різних куточків України близько 100 дітей і безкоштовно провела 12 уроків української мови. Відновила роботу з учнями та вчителями. Із квітня по червень провела 6 вебінарів для освітян України, вхід зробила вільним. Розробила 5 варіантів НМТ та кейс «Усе про мотиваційний лист». Подала заявку на Всеукраїнський освітньо-методологічний відбор «РодовідУчитель - 2022» (ГО «РОДОВІДсвіт» та Інститут модернізації змісту освіти) та потрапила до фіналу (категорія «Базова середня освіта» («Українська мова»)). Зараз готую 3 уроки, 3 технологічні картки, дидактичний матеріал для участі в наступному етапі. Узяла участь у Науково-практичному онлайн-семінарі «Обдарованість: методи діагностики та специфіка моніторингу» (Інститут обдарованої дитини НАПН України, Національний центр «Мала академія наук України»).

25 червня від «Школи успіху» разом із Ріммою Максимовою плануємо провести Міжнародний онлайн-інтенсив «Інноваційні практики у світовому освітньому процесі: навчання без кордонів» На сторінках фейсбуку вдалося запросити 18 спікерів та спікерок: це учителі, викладачі, директори / директорки закладів освіти, освітніх центрів, громадські діячі, приватні підприємці України та зарубіжжя (Польщі, Латвії, Литви, Канади, Італії, Іраку, Нідерладнів, Республіки Кіпр). Новаторство заходу полягає в тому, що виступи - у стилі ТЕ^. Зібрані кошти будуть переказані на рахунок ЗСУ!

Найближчими днями я проведу три уроки української мови для дітей із різних куточків України (Усеукраїнський онлайн-проєкт від ОЦ «Школа успіху» «Патріотичний урок української мови»).

Також, окрім професійної діяльності, знайшла ще один спосіб відновлення особистісних ресурсів - флоротерапія. Дуже люблю квіти, споглядати за їхньою красою з ранньої весни до пізньої осені. Тому, крім двох клумб біля будинку, на городі зробила композицію з кольорового каміння та гвоздик (квітів богів), петуній. Чомусь саме це мені понад усе хотілося зробити... Досягнувши бажаного результату - віднайшла душевний спокій.

Війна не зламала мене... Українки - надзвичайно стійкі й непереможні!!! Не планую зупинятися на досягнутому. І хоч без роботи... Доведеться їхати до столиці... Заняття й заробіток завжди знаходжу сама! Мене ніщо не здолає! Я вірю в перемогу ЗСУ, силу духу української нації! Просто трохи треба почекати й не падати духом! Слава Україні!

Джерело: Ніжинська міська газета "Вісті" від 02.06.2022. Підготувала Тетяна МАРЧЕНКО. Матеріал в рамках проєкту УАМБ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Бутурлим, Ніжин

Добавить в:
 
 


Центр Комплект