• Брухт Минус 40
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Останній шабат борзнянських євреїв

Радио

Останній шабат борзнянських євреїв

 

Пролог, який міг бути епілогом

- Де ми зараз їдемо? Та, вже за Шаповалівкою. Ну, де німці ж...в розстрілювали, - безтурботно відповідала дівчина по телефону своєму співрозмовнику, але ковзнувши поглядом по салону автобуса, далі продовжила свої теревені вже тихіше і не так іронічно.

Вона, певне, помітила, що виданий нею географічно-історичний орієнтир обурив кількох пасажирів літнього віку, бо у поглядах стареньких читалося неприховане презирство до такої словесної наруги над пам’яттю.

І вже коли молода особа збиралася виходити на кінцевій зупинці, то почула в свою сторону лише єдине слово докору:

- Ким же ти виростеш, дитятко?

Це запитання й досі відлунює у пам’яті тієї молодої пасажирки рейсового автобуса, хоча й пройшло більше 15 років. І хоч історії в школі дівчина не любила, після отого почутого «дитятко» стала більше цікавитися минувшиною і вже ніколи не називала євреїв отим ненависним словом «ж...и». Ще й своїм дітям заборонила принизливо називати представників інших народів якимись образливими для них словами.

- Смерть усіх робить рівними, - зробила вона власний висновок. - То ж навіщо за життя робити одну націю вищою за інші?


Монумент на місці масового розстрілу євреїв

Тому, що єврей

Уже з перших днів окупації Борзни у вересні 1941 року представники третього рейху та їхні прислужники почали встановлювати в місті нові порядки. На стіл начальника борзнянської поліції час від часу лягали папери, в яких зазначалися імена та прізвища тих, хто агітував проти Німеччини, працював на керівних посадах, брав участь у колективізації та розкуркуленні й не встиг евакуюватися.

Але особливо несолодко стало жити представникам єврейської общини. їхня вина була в одному - національність. А це вже - смертний вирок. Із початком війни частина євреїв Борзнянщини (їх тоді за даними статистки проживало трохи менше 400 осіб) спробувала евакуюватися вглиб країни. Приміром, Раїса Зиновіївна Кноп, яка до війни була першим секретарем райкому комсомолу, її мати - бібліотекар у партійному комітеті, і молодша сестра Келя - школярка, евакуювалися в Узбекистан.

Проте були й такі, котрі свідомо не полишали домівок. Так, Володимира Динова, котрий до війни був головою Борзнянського райвиконкому, залишили в місті для налагодження підпілля. Не покинули Борзну й начальник місцевої пожежної охорони Ілля Левін зі своїми братами Яковом, Лільком і Абою (Абрамом).

Найкривавішим днем для євреїв Борзнянщини стало 18 січня 1942 року, коли в засніженому полі під Шаповалівкою прийняли смерть 113 синів та дочок Ізраїлевих.

Першим описав цю криваву подію відомий публіцист Ілля Еренбург. У книзі «Люди, роки, життя» він приводить лист вчительки В. С. Семенової до Я. М. Росновського, де вона, зокрема, пише: «В Борзне ещё оставались 106-110 евреев. Положение было ужасно. Молодёжь Тененбаумов успела уехать, а старики остались. Им пришлось очень тяжело. С самого первого дня фашисты издевались над ними. Солдаты приходили к ним в дом каждый день, забирая всё у них -одежду, утварь, вёдра. Каждый из нас старался как-то помочь им с едой и металлической посудой.

Так проходили дни и месяцы, было очень трудно выживать. Отовсюду шли плохие вести - о сожжённых деревнях. В городах Нежин, Чернигов, Конотоп и других всё еврейское население было уничтожено.

Все готовились к худшему. Первым умер горбатый грузчик Чауский. Полицай надел ему на шею лошадиный хомут и застрелил его. Евреям сказали носить на руках белые повязки. Всех начали посылать на работы. Мы чистили казармы, убирали грязь и снег на улице. Первая волна уничтожения евреев случилась в январе 1942 года. 18 числа приехал какой-то большой начальник из Киева или Нежина. Глубокой ночью всех евреев подняли и в сопровождении солдат и полицаев погнали к селу Шаповаловка, что в 10 километрах от Борзны. 104 еврея было застрелено там, у края противотанкового рва. Среди них были старики, женщины и дети. Старика Ур-кина, перед тем, как застрелить, спросили: «Хочешь жить, старик?» Он ответил: «Хотел бы знать, чем всё это кончится». Миша сказал перед смертью, что «враги заплатят за это кровью». Двадцатидвухлетняя Нина Крейнгауз умерла со своей годовалой дочкой на руках. Школьная учительница Раиса Белая (дочь переплётчика Баруха Белого) видела, как застрелили её 16-летнего сына Мишу и её сестру Маню с детьми (младшему было несколько месяцев), она уже не понимала ничего и только волновалась, что потеряла очки.

Только несколько человек выжило после расстрела. Лизе Бабкиной удалось скрыться, но все её дети были убиты. Она жила затем два года в Конотопе, пока не кончилась оккупация, и жива до сих пор. Три женщины, у которых были русские мужья, прятались больше года, но были найдены. Уркин прятался в госпитале и сумел сбежать. Сколько-то евреев, спасшихся от расстрелов в своих деревнях, прятались у нас. Мы отправили их к партизанам в Корюковку. Выжило немного.

В Борзну вернулись все, кроме Миазоровых, Туровских и Стрилацких. Летом 1942 года немецкая армия шла через Борзну днём и ночью — в направлении Волги. Среди них были тысячи евреев, угнанных «на работы», но на самом деле их отправляли на медленную смерть. Сын Моисея Левина, Аба, покончил жизнь самоубийством в 1941 году».

Допомагали поліцаї із Сосниці

Кілька років тому побачила світ книга «Насильство над цивільним населенням. Чернігівська область. Документи органів держбезпеки. 1941-1943». І коли читаєш протоколи допитів борзнянських поліцаїв, моторошно стає на душі від того, що вони творили, як намагалися перед слідчим МГБ вигородити себе, аби не отримати покарання за власні вчинки.

Приміром, один із прислужників окупантів так пояснює свою участь у каральній акції (прізвища з етичних міркувань не наводимо, щоб не викликати негативної реакції з боку рідних, котрі не хочуть оприлюднення таких фактів з біографії їхнього предка. - Ред.):

«Увечері 18 січня 1942 року мене викликали на райполіцію на спеціальну нараду, де начальник оголосив, що нас зібрали для того, щоб провести арешт усіх громадян єврейської національності, які проживають у Борзні.

Частина поліцейських була назначена поводити арешти, інші патрулювали і несли охорону на вулицях міста, щоб затримувати, якщо хтось спробує втекти від арешту. Я був назначений патрулем на міст на головній дорозі, що йде з Борзни на Оленівку і далі на Ніжин».


Інший поліцай пояснював, що 18 січня 1942 року до Борзни приїхала група поліцейських із Сосниці (тобто, арешти проводили не лише самі борзнянці), після чого начальник поліції всіх зібрав і провів нараду. Арештованих євреїв приводили до поліції, після чого відправляли в окремий будинок, де нині (допит проводився у 1951 році) розміщена школа медсестер. Тієї ж ночі кількома підводами (так у протоколі допиту) арештованих повезли на Шаповалівку, де були вириті протитанкові рови.

Вироком військового трибуналу Київського військового округу від 2 лютого 1951 року на виїзному засіданні у Чернігові двох колишніх поліцейських засудили до 25 років ув’язнення у виправно-трудових та конфіскації належного їм майна. Причому одного з них позбавили медалей «За відвагу», «За взяття Будапешта», «За перемогу над Німеччиною», ордена «Червона Зірка». Виявляється, після звільнення Борзни від окупантів він зумів уникнути відповідальності й доблесно служив у лавах Червоної Армії. Але за свої гріхи все-таки поніс відповідальність.

Хоча після смерті Сталіна у 1954 році їм знизили покарання до 5 років ВТТ, а згодом звільнили від відбуття покарання та зняли судимість.

Спогади свідків

Свого часу учні гімназії імені Пантелеймона Куліша зуміли записати спогади очевидця тих страшних подій Дмитра Івановича Горбаченка з Шаповалівки, якому в той страшний час було 13 років.

«Євреїв розстріляли напередодні Водохреща. Десь близько десятої години вечора за селом лунали автоматні черги, але це нікого не здивувало, бо тоді дуже часто стріляли.

Ранком жінки-сусідки попросили відвезти на базар у Борзну. На базарі можна було виміняти кілограм в’юнів за два кілограми цукрових буряків. Проїжджаючи повз те місце, де розстріляли минулої ночі людей, ми нічого не побачили, бо випав сніг. А вже коли поверталися з Борзни, помітили людей, які стояли купкою, схиливши низько голови. Коли підійшли ближче, тоді лише побачили розстріляних євреїв. Один із них, коваль, на той час все ще був живим, ворушив руками. Два поліцаї добили його.

Двоє хлопців хотіли втекти, пробігли близько кілометра у напрямку Забілів-щини, але поліцаї їх догнали і вбили.

Розстрілювали людей біля протитанкового рову. Не дозволяли хоронити тіла протягом місяця. Потім із села пригнали близько 30 чоловік, щоб викопати яму. Серед них був і Динов, тодішній голова райвиконкому. Він у селі переховувався, бо державних та партійних діячів під час окупації також вбивали. Привезли його із села на санях, у супроводі трьох поліцаїв, довели до ями з тілами, і там розстріляли. Він був 113 жертвою тієї страшної розправи.

Дмитро Іванович стверджував, що кількість розстріляних пам’ятає добре, бо коли їх перевозив до викопаної ями-мо-гили, то поліцаї перераховували тіла.

Від людей він також чув, що по дорозі з Борзни біля Адамичевого містка одна єврейка все-таки врятувалася. Вона по насипу непомітно скотилася вниз і там сховалася. Начебто уже після війни вона приїжджала на могилу вшанувати пам’ять загиблих».

А ось як описує ті події в книзі «Ради павших и живих» Марк Шапіро, який у дитячому віці з мачухою жив у її рідних у Шаповалівці.

«.На некотором удалении от дороги кучками и поодиночке лежали трупы убитых людей. Блестели остекленелые глаза, торчали скрюченные руки, бурела на снегу замёрзшая кровь. Маша (мачуха Марка Шапіро, - Ред.) обратила внимание на старика и старуху, которые лежали, обнявшись, и между ними - двое детей, мальчик и девочка.

Наверно, в последний миг старик обнял свою старуху. Они прижали к себе внуков, и так приняли смерть. Но самое сильное впечатление на Машу произвели трупики грудничков. Несколько голеньких синих куколок лежали в одном месте на снегу. Их, очевидно, вытряхнули из пелёнок и не застрелили, а просто бросили в снег, стукнув по головёнкам прикладом, чтобы не пищали. В стороне от всех лежал труп мальчишки-подростка. Наверно, он рванулся к чернеющему на горизонте лесу, но пуля догнала его.

Люди лежали мёртвые и безучастные. А скоты в человеческом обличье ходили среди них, переворачивали ногами и палками, искали знакомых. Кто-то стучал палкой по голове трупа и злорадствовал:

Га! Попойилы курочок! Попанувалы! Тэпэр мы попануемо!

Маша поняла, что утром она и её спутницы проходили здесь как раз в тот момент, когда полицаи достреливали тех, кто ещё шевелился.

На другой день - это было воскресенье, то есть расстрел евреев борзенские полицаи приурочили к шабату (субота - священний для іудеїв день. - Ред.) - дед запряг в санки нашу серую кобылу, посадил в них меня и брата, чего он не делал ни до, ни после этого, и повёз нас «смотреть», как он сам сказал. Но по пути он, очевидно, раздумал, развернулся, и мы поехали домой.

.Расстрелянные люди пролежали на месте экзекуции до лета. Бабы-мародёрши и из Борзны, и из Шаповаловки снимали с них одежду. К нам как-то зашла одна известная в селе дурочка и хвасталась новыми стёгаными валенками с галошами, сделанными из автомобильных камер. Производство таких галош было распространено повсеместно. Дурочка, ухмыляясь, рассказывала, как она снимала эти валенки с убитой еврейки:

- Я тягну, тягну - нияк! Прымэрзло! Достала ниж, розризала, та й зняла. Потим зашила, и ось яки гарни валянкы!

Мародёрством, наверно, занимались не только дурочки, но другие не хвастались награбленным «жидовским барахлом»...

Вскоре после освобождения села возле сельсовета стали вывешивать районную газету, выходившую в Борзне. Я каждый день бегал туда читать новости, главным образом, сводки Совинформбюро о положении на фронте. Однажды я прочёл в этой газете статью о том, как во время немецкой оккупации, в июне 42 года, на место расстрела «советских граждан» возле противотанкового рва пригнали группу заключённых, среди которых был и автор статьи. Их заставили закопать расстрелянных, от которых исходил ужасный запах».

Районна газета «Вісті Борзнянщини» №3 (9977) від 15 січня 2022, Андрій Донченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: євреї

Добавить в:
 
 


Центр Комплект