• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Семенівський «Бабин яр»: подібне не повинно повторитися


Радио

Семенівський «Бабин яр»: подібне не повинно повторитися

 

30 листопада 1941 року в лісі за Семенівкою по дорозі на Карповичі відбувся масовий розстріл мирних жителів єврейської національності, який став першим масовим злочином нацистів проти людяності на території нашого району. Знищення близько шістдесяти ні в чому не винних людей - переважно дітей та старих у віці від одного до вісімдесяти років - лише на підставі їх приналежності до єврейського народу одразу показало семенівцям справжню сутність нацизму як людиноненависницької ідеології. Напередодні 80-х роковин страшного злочину згадаймо усіх невинно убієнних та вшануймо їх пам'ять!



Цій темі я як краєзнавець приділив чимало часу роботи в архівах, спілкуванню зі старожилами, родичами жертв семенівських євреїв, які загинули 30 листопада 1941 року. Разом із відомими раніше джерелами нові документи, зокрема, й фото, дозволять повніше зрозуміти всю глибину тієї страшної трагедії.

"Удвічі більше свят і більш різноманітна кухня"

На початку ХХ століття в Семенівці з її майже 20-тисячним населенням мешкало близько 1700 євреїв. Вони були вмілими ремісниками, кравцями, талановитими музикантами, успішними торговцями, лікарями. Перший готель, перша стоматологічна прак-тикаі, перше морозиво в Семенівці - все це розпочинали євреї. У містечку вони мали два молитовних будинки (синагоги) зі школою, і кладовище, яке знаходиться в центрі Семенівки. У 1904 році 66 із 177 торгівельно-промислових закладів у нашому містечку належали місцевим євреям. Про це йдеться у фотокнизі «Welcome to Semenivka».

Загалом, особливо в 1920 -1930-х роках, євреї мирно уживалися з місцевим населенням. Ось як про це розповідає у статті «Мої єврейські артисти» відомий режисер Фауст Міндлін, дід якого, Файбус Гендлін, загинув під час масового розстрілу 30 листопада 1941 року.

«Семенівка, Глухівська округа Чернігівської області. Колишня межа осілості. Євреї та українці, церква та синагога уживалися тут здавна. Люди часто вживали різномовні слова, народжуючи неповторний колорит. Я питав у мами: «Що це, на твою думку, коли люди різних національностей живуть разом? У вас там як було?" І мама відповіла геніальним формулюванням: «Дуже просто. Вдвічі більше свят і більш різноманітна кухня!».

Трагічна сторінка в історії євреїв

Але, на жаль, так було не завжди. На початку ХХ століття на економічному та міжнаціональному грунті траплялися й трагічні події. У жовтні 1905 року в Семенівці відбувся підбурюваний чорносотенцями та, як згадували старожили, деякими місцевими купцями єврейський погром, внаслідок якого загинули 9 євреїв, були розгромлені десятки їхніх магазинів та будинків. На щастя, серед семенівців знайшлися люди, які стали на захист невинних. Це, зокрема, місцевий лікар Василь Картановський, який сховав чимало переляканих євреїв на горищі Семенівської лікарні. Коли п'яні погромники із сокирами наблизилися до будівлі й почали вимагати видати їм переляканих на смерть людей, Василь Спиридонович сказав: «Далі ви зможете пройти тільки через мій труп». Напевне, ні у кого не піднялася рука вбити єдиного на всю волость лікаря, тож погромники відступили. І декілька семенівців-українців врятували сусідів-євреїв у себе вдома.

Після погромів 1905 року багато місцевих євреїв у пошуках кращої долі перебралися до Америки та інших країн. У 1920 - 1930-х роках чимало семенівських євреїв виїхали на постійне місце проживання до великих міст тодішнього Радянського Союзу. Перед початком Другої світової війни на Семенівщині мешкало декілька сотень жителів єврейської національності.

Людиноненависницька ідеологія нацизму

Тим часом, після приходу до влади в Німеччині нацистської партії та чолі з Гітлером у цій країні утвердилася політика антисемітизму, яка проявлялася у різноманітних формах переслідування євреїв. Спочатку у представників цієї національності забирали бізнес та майно, а згодом - життя. З початком Другої світової війни ця політика нацистів розповсюдилася і на єврейське населення завойованих ними країн. У 1939 - 1941 роках нацисти вже здійснили декілька масових розстрілів мирного єврейського населення, з'явилися єврейські гетто та концтабори. Масове знищення євреїв нацистами називають Холокостом.

У радянській пресі інформації про це не було, адже у перші два роки Другої світової війни (з осені 1939-го до весни 1941-го років) нацистська Німеччина та Радянський Союз фактично не були ворогами. Долинали хіба що якісь чутки... Саме тому після початку 22 червня 1941 року німецько-радянської війни не всі євреї розуміли, що з наступом нацистів їм загрожує смертельна небезпека. Тож у липні - серпні 1941 року не всі євреї евакуювалися подалі від лінії фронту на Схід. Тим більше, що після швидкого наступу нацистських військ наприкінці літа зробити це було не так вже й просто, адже почалася справжня паніка: не вистачало транспортних засобів - паровозів та вагонів, машин, коней, возів.

Окрім того, багато людей боялися покинути своє майно, квартири, будинки. І хоча з початком війни все тривожнішими ставали звістки, що нацисти знущаються над євреями і знищують їх фізично, багато хто, особливо зі старшого покоління, цьому не вірили. Адже пам'ятали, що у 1918 році, перебуваючи в Україні, війська Кайзерівської Німеччини в цілому поводилися нормально з мирним населенням. Так думали чимало євреїв, які мешкали в українських містах, містечках та селах. Це були люди переважно старшого віку. Про двох з них, а також про маленьку дівчинку Лію, яку привезли на літо до дідуся, ми і розповімо.

Без Файбуса Гендліна не обходилося жодне свято

Отже, як йдеться у спогадах Фауста Міндліна «Мої єврейські артисти», його дідусь Файбус Гендлін був у Семенівці відомою особистістю. «Він розповідав байки, ходив на ходулях, грав на шарманці, складав пісеньки. За ним постійно бігали діти, без нього не обходилося жодне свято! Видається мені, він був від природи справжнім артистом. Людина майже неписьменна, але дуже світла і добра. Усім дарував тепло та посмішку». А ще Файбус Гендлін був майстерним кондитером і виготовляв найсмачніше у Семенівці морозиво. Перед війною його діти та рідня мешкали у Підмосков'ї, де Файбус Гендлін гостював навесні 1941 року.


«Родичі всіляко вмовляли діда не повертатися в Україну. Запевняли, що ось-ось почнеться війна, і євреїв убиватимуть. Звідки була така впевненість - одному Богу відомо. На всі докази дід Файбус відповідав: «Ай, що ви кажете?! Хіба я не знаю німців? Бачив я їх у 1918 році. Люди, як люди. Навіщо я їм потрібний, стара людина? І потім: як я кину свій дім? У мене будинок з таких колод, мало хто має такий будинок!».

Дід був непохитний. Я вже писав, що він був знаменитим семенівським гумористом. Були в нього й такі рядки, які він же й декламував з успіхом: «Тимошенке айх бавайзен, вос вір штарк азей, ві айзен». Переклад звучав приблизно так: «Тимошенко (радянський маршал - примітка автора) покаже ворогам, що ми міцні, як залізо», - йдеться у спогадах Фауста Міндліна.

Історія дантиста Рафаїла Грінберга та його онуки

Ще одним відомим семенівським євреєм був лікар-дантист Рафаїл Грінберг. За декілька десятиліть стоматологічної практики, яка розпочиналася «ще за царя», він здобув заслужений авторитет і повагу місцевих жителів. Родина лікаря мешкала у самому центрі Семенівки - там, де зараз знаходиться приміщення «Нової пошти». Ще у 1930-х роках його діти виїхали з нашого містечка. Донька Рахіль, яка вийшла заміж за семенівського хлопця Євгена Кореняко, мешкала в Ленінграді. Там у них народилася донечка, яку назвали Лія. У травні 1941 року дівчинку привезли з міста на літо в гості до діда, щоб вона відпочила й набралася сил «на природі». І тут розпочалася війна.

У листі, відправленому 20 липня 1941 року з Семенівки до Ленінграда, недалеко від якого вже точилися бої з німцями, Ра-фаїл Грінберг писав: «У нас поки що все спокійно, але хвилюванням немає межі, адже невідомо, що готує нам завтрашній день. Страшно навіть подумати, але у мене глибока впевненість, що наші на фронті нанесуть варвару смертельний удар... Лієчка почувається добре, ходить до дитсадка... Думку про приїзд (очевидно, Рахіль дуже хвилювалася за маленьку донечку та батька і хотіла приїхати до Семенівки) нині потрібно забути. Та й куди їхати, на чому? Хіба що пішки, так одразу в дорозі й пропадеш. Єдина надія, що цьому гаду (військам вермахту - примітка автора) не дадуть сюди дійти. Стає страшно: куди і на чому тікати?. Особливо шкода, що не зможу забрати інструмент, який більше сорока років давав мені можливість заробляти на життя. З бормашиною та щипцями ніби зрісся.»

Трагедія семенівського «Бабиного яру»


Файбус Гендлін, Рафаїл Грінберг, Лія Кореняко

Файбус Гендлін, Рафаїл Грінберг з чотирирічною онукою Лією Кореняко і ще десятки місцевих євреїв залишилися в Семенівці, куди наприкінці серпня 1941 року увійшли німецькі війська. Що було далі, відомо з багатьох публікацій істориків та краєзнавців. Після трагедії Бабиного яру, коли 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли близько 34 тисяч київських євреїв, дійшла черга й до маленьких містечок. Спецпідрозділи СС, починаючи із жовтня 1941 року, виконуючи нелюдський план Гітлера, знищували єврейське населення, яке залишилося на окупованих територіях.

Як йдеться у Книзі пам'яті євреїв Чернігівської області, у жовтні 1941 року всіх семенівських євреїв переселили на вулицю Молостівку (нині - Дахновича). Після приїзду до містечка спецпідрозділу №00555 мотобригади СС людей зібрали на вулиці Ковалівці (нині - Березова роща) у будівлі так званої «Маєрової школи», де вони знаходилися протягом доби. Це були переважно старі й діти, і тільки декілька людей молодого та середнього віку. Серед них - родина Іллі Сурдіна, дружина якого була слов'янської національності. Їй нацисти запропонували покинути трирічного сина з батьком, а самій піти з будинку. Мати відмовилася залишати дитину.

Врятуватися вдалося тільки одному.

Близько третьої години дня 30 листопада, коли вже трошки починало сутеніти, німці вивели людей і повели повз лікарню за місто по карповицькому шляху. Там, на околиці Семенівки у ліску було місце, де місцеві жителі здавна копали глину й через це утворився рів. На чолі колони, як згадували старожили, йшов голова єврейської громади Рафаїл Грінберг, який ніс на руках чотирирічну онуку Лію. Не доходячи сотні метрів до місця страти один із приречених відштовхнув солдата й кинувся в ліс. Це був Ілля Сурдін. Йому одному вдалося врятуватися. Через те, що сутеніло, конвоїри, напевне, побоялися залишити колону й обмежилися автоматним вогнем по втікачу. Іллі Сурдіну пощастило вижити, поранений він деякий час переховувався у знайомих на околиці Семенівки, а потім у Тимовиновичах. Згодом став партизаном загону імені Чапаєва. У післявоєнні десятиліття він успішно очолював ряд промислових підприємств нашого міста, зокрема Семенівський цегельний завод.

... Того страшного дня, 30 листопада 1941 року, нацисти розстріляли близько шістдесяти семенівських євреїв. Зараз на цьому скорботному місці стоїть скромний обеліск.

Ті, хто наприкінці 1941 року сподівався, що німці українців не чіпатимуть, дуже швидко переконалися у зворотньому. Буквально через пару днів, у покарання за напад партизанів на німецький гарнізон у Погорільцях, нацисти знищили близько 170 мирних жителів сіл Лосівка та Тополівка і майже повністю спалили ці населені пункти. Але про цю трагедію йтиметься в наступних публікаціях.

Подібне не повинно повторитися! Ніколи!

Семенівська газета «Життя Семенівщини» №47 (10917) від 25 листопада 2021, Едуард Асмаковський

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: євреї, Семенівка, розтріл, пам'ять

Добавить в:
 
 


Центр Комплект