• Брухт Минус 40

Радио

Велика історія маленької жінки

 

Ми зустрілися з Келею Залмівною Кноп напередодні її дня народження. Скромні, але затишні кімнати, фото мами й брата на стіні, ще недочитана газета, акуратно складена до стосу іншої періодики... Лише глухе цокання годинника порушувало урівноважену тишу її квартири. Не хотілося її порушувати й нам. І хоча господиня чує слабувато, підвищувати голос не стали. Так німими учасниками та посередниками нашої розмови стали блокнот і ручка, які неквапливо фіксували моменти життя довжиною у ціле століття.



Життя робоче

Жартома можна було б сказати, що Келя Залмівна - найстарша кар'єристка Борзнянщини. Адже робота, яка вимагала від жінки відповідальності і уважності, практично не залишила часу ні на що інше.

Свою трудову діяльність борзнянка-ювілярка розпочала майже відразу після школи, ставши рахівником. А вже наступного дня після першого запису у трудовій книжці розпочалася війна. За два місяці її, комсомолку, разом із мамою та двома сестрами (всі комуністки за партійною лінією та єврейки - за національністю) одними з перших евакуювали до далекого Узбекистану.

«Як нам там жилося - навіть не питайте, але ж треба було пристосовуватися, - розповідає Келя Залмівна. - Не дуже вдавалося на мову їхню перейти, до нових умов звикнути. Але ми всі працювала. Я влаштувалася до контори зв’язку, була і телефоністкою, і поштовим агентом».

«А моя мама, Любов Зіновіївна (по-батькові у сестер Кноп нерідко змінювали на слов'янський манер, для більш звичного для інших звучання, - Авт.), до війни вчилася у Харкові на педагога, -доповнює племінник Келі Залмівни Олександр Кулик, який саме гостював у тітки. - В Узбекистані їй спочатку довелося працювати на шахті, на тілі навіть відмітка залишилася від вугілля, яке одного разу на неї впало. Вже пізніше, коли вийшов наказ усіх учителів забрати з важких робіт і повернути до школи, вона почала навчати дітей. І вже по поверненню з евакуації спочатку довчилася у Ніжинському педагогічному інституті, а тоді все життя викладала у Борзнянській школі №1 російську мову та літературу, була завучем із позакласної роботи, виконувала деяку партійну роботу».

Друга сестра, Раїса Зі-новіївна, присвятила себе партійній роботі, а Келя Залмівна в райкомі комсомолу затрималася ненадовго і перейшла до держбанку.

«Цілих 32 роки я там пропрацювала, - говорить моя співрозмовниця.

- Завідувала касою, відповідала за двох касирів. Трудилася сумлінно і відповідально, тому ніколи не мала нестач чи яких інших проблем. Колеги, проводжаючи мене на пенсію у 62 роки, лише дивувалися: як, мовляв, три десятиліття проробила - і жодної тобі помилки! І на роботі авторитетом користувалася, і клієнти поважали, що для мене було особливо важливо».

Життя родинне

Так склалося, що Келя Залмівна, як і сестра Раїса, заміж так і не вийшла. Чи то посада «відлякували» кавалерів, чи скромність, навіть деяка обережність, закритість самої жінки. «Я на роботі була з ранку до вечора, мені навіть на вулицю ніколи було виходити, - говорить бабуся. - Та й я сама ні з ким не зв’язувалася, нікого до себе не підпускала». «Але ж на Південь, до Ялти, Ви відпочивати часто їздили, і там на фотографіях чоловіки були зафіксовані», - жартує Олександр Прокопович.



Із рідні у сторічної бабусі у рідній Борзні нікого не залишилося: від брата, який жив у Києві і там загинув на роботі, залишилася дочка, але нині вона проживає аж у Брукліні (Нью-Йорк). Із батьківською ріднею, яка мешкала на Донеччині, за кілька десятиліть зв'язок утратився. Давно немає на цьому світі мами, поховала і сестер.

«Так і виходить, що у Келі Залмівни з найближчих родичів лише я залишився, - продовжує Олександр Прокопович. - Тому кожного року пропонуємо їй перебратися до нас, у столицю. Збиралися і цього разу забрати її на зиму, але коронавірус завадив: моя родина захворіла, а наражати тітку на небезпеку я не можу».

Для свого статичного, розміреного життя Келя Залмівна має все необхідне: погріб із овочами, вугілля і дрова також припасені. Двічі на тиждень із соцзабезу приходить соціальний працівник, допомагає дрова до квартири занести, купує необхідні продукти. Та й кожен сусід обов'язково за день у двері постукає: чи все нормально, чи добре вона себе почуває. Як треба -то й підремонтують щось. А ще у Чернігові є велика єврейська община, яка теж її не забуває: то продукти чи ліки передадуть, то лікар приїде, обстеження зробить.

У свої 100 років Келя Залмівна, хоч і маленька та худенька з вигляду, але по квартирі все може робити сама: котел топить, сама пере й варить супчики. Бабуся практично ніколи не хворіла, лише зараз слабо чує. П'ятнадцять років тому довелося ще й око лікувати, та попри це наша довгожителька досі виписує й читає газети! «Ось тільки гемоглобін у неї знижений, то з’являється задишка й рум’янцю на щоках немає», - нарікає дбайливий племінник.

Тож ми побажаємо нашій іменинниці невичерпної енергії, оптимізму, поваги і підтримки від знайомих, турботи і любові від рідних і рум'янцю на щоках!

Районна газета «Вісті Борзнянщини» №2 (9976) від 8 січня 2022, Марина Гриненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Кноп, ювілей, 100, років

Добавить в:
 
 


Центр Комплект