• Брухт Минус 40
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Іван Матвійович Білозор - відомий художник з борзнянським корінням

Радио

Іван Матвійович Білозор - відомий художник з борзнянським корінням

 

Син художника, батько художниці

У грудні 1963 року в пологовому відділенні однієї з чернігівських лікарень з’явився на світ хлопчик.


Батько та син художники

- Напевне, вищі сили хочуть, аби хоч ця дитина з двійні залишилася живою, - сказали акушерки, котрі приймали пологи. Адже першим жінка з Борзни, яку направили народжувати в обласний центр, привела на світ неживого хлопчика, тому й хвилювалися медики, аби другу дитину не спіткала така ж доля.

Саме так почалося життя людини, яка через півстоліття прославить малу батьківщину й Україну на цілий світ.

Усе починалося в Борзні

Дуже радів інспектор районного вузла зв’язку Іван Матвійович Білозор, що в нього нарешті народився син. Буде кому передати мистецькі секрети. А не захоче Сашко малювати, то й нехай, адже он скільки ще гуртків працює в школі та районному Будинку піонерів.

Як згадував згодом сам митець, його дитинство було щасливим, адже батьки дали багато можливостей для творчого розвитку. А про те, що у хлопця першим проявився талант художника, свідчить ось така сімейна історія.

На той час родина Білозорів жила у будинку по вулиці Леніна (неподалік колишнього будинку побуту). Коли Сашкові було років три-чотири, батьки зробили вдома ремонт. У найбільшій кімнаті висохла підлога блищала від червоної фарби.

І от якось батьки відлучилися з дому. Тоді хлопець узяв шматок крейди і, повзаючи по підлозі, почав творити «монументальне полотно». Намалював коней, підводу, на якій хтось сидить, поряд - прив’язану козу. Одним словом, відобразив картину, яку бачив у реальному житті. Невдовзі повернулися батьки і дали «художнику»... ганчірку. Змушений був бідолаха власноруч «знищувати» свій «шедевр».

Те, що Сашко росте здібним хлопцем, Іван Матвійович помітив одразу, адже син часто залишався з ним і спостерігав, як батько пише картини чи інкрустує соломою. Потім і собі брав до рук папір, фарби та занурювався в малювання.

- Крім того, Саша закінчив музичну школу, грав у оркестрі, займався різьбленням по дереву, фотографією, - згадує про нього сестра, Валентина Іванівна Чепець, яка живе у Борзні.

У восьмому класі Олександр пробує знімати короткі фільми на любительську кінокамеру. За два роки від пройшов шлях від початківця до впевненого аматора і на випускному вечорі в школі продемонстрував свій 20-хвилинний фільм.

Але який би напрямок не обирав допитливий талановитий юнак, все-таки любов до живопису взяла гору над іншими захопленнями.


Будинок, де минуло дитинство художника

Любов моя - море


Обрати для навчання Південну Пальміру Олександрові порадив викладач, який приїхав працювати в Борзну.

- Таких викладачів ти не знайдеш ні в Києві, ні в Харкові, ні у Львові, - перерахував міста з відомими художніми вузами. - Крім того, Одеса - це неповторні, цікаві люди, шикарні музеї та унікальна культура, приправлена ароматом морського повітря та романтичних мандрів.



У 1985 наш земляк закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту імені К. Д. Ушинського, а його дипломна робота була визнана найкращою на курсі.

Згодом Олександр починає працювати викладачем у одному з навчальних закладів Чернігова, створює сім’ю та стає щасливим батьком, але назавжди зберігає любов до моря.

Життя текло у звичайному руслі. Підростала дочка Ярослава, в якої також почав проявлятися мистецький хист. Дівчинка почала малювати картини ще у ранньому віці. Школяркою стала володаркою гран-прі одного з мистецьких конкурсів у Києві, а її персональну виставку побачили на фестивалі народної творчості в Німеччині.

Згодом родина Бєлозорів (чому в написанні прізвища відбулися зміни, на жаль, не дізнаємося, але Іван Матвійович підписував свої картини «Білозор», Олександр Іванович у документах мав прізвище Бєлозор) переїхала в столицю, де, власне, герой нашої розповіді й став знаменитим.

Якось друг художника оператор Ігор Маркович Недужко запросив Олександра зіграти в картині, яку він знімав, епізодичну роль художника-богомаза. Згодом нашому землякові запропонували бути вже художником-постановником фільму про підводний живопис «Портрет, написаний глибиною». Олександр Іванович навчився занурюватися з аквалангом та спробував писати під водою. За одну з підводних картин він був удостоєний гран-прі на конкурсі «Срібна акула».

- У 2004 році тільки батько та француз Андре Лабан (учасник експедицій знаменитого Жака-Іва Кусто) займалися підводним живописом, - каже дочка художника Ярослава.

І це при тому, що з дитинства борзня-нець боявся води, хоч плавати і умів. Був один випадок у дитинстві, коли майбутній художник ледь не потонув.

У 2010 році Олександр Бєлозор стає знаменитим на всю країну: у Ялті на глибині 11 метрів за 40 хвилин художник написав картину розміром 0,7х1 м, встановивши таким чином досягнення, занесене до Книги рекордів України.




Згодом наш земляк послав заявку до Книги рекордів Гіннеса. Досягнення робив у Єгипті на Червоному морі. Біля міста Хургада є бухта, де під час арабо-ізраїльської війни потонув есмінець «Ель Міна». Вона приваблює такою «родзинкою» дайверів із усього світу, тому її й обрали як місце встановлення світового рекорду. На глибині 26 метрів борзнянець написав картину розміром 0,8х1 м і став першим володарем нагороди від Книги рекордів Гіннеса у номінації «Найбільша картина в світі, написана під водою».



На жаль, у 2017 році серце художника перестало битися. Він похований на Новоміському кладовищі Борзни поруч із батьками. Неподалік його могили - місця вічного спочинку художника Андроника Лазарчука та поета Анатоля Олійника.

Районна газета «Вісті Борзнянщини» №52 (9974) від 25 грудня 2021, Андрій Донченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Білозор, художник, Борзна

Добавить в:
 
 


Центр Комплект