Обдарована Богом: 85-річна Катерина Дзед лікується молитвами, бачить пророчі сни, силою віри відвертає лихо

Дожити до такого поважного віку при світлому розумі, добрій пам’яті та міцному здоров’ї - мало кому щастить. Застати Катерину Наумівну за відпочинком майже неможливо, адже звичні до праці руки завжди знайдуть роботу. Ось і ми навідалися у гості у розпал осінньо-польових робіт, заставши господиню за перебиранням картоплі. Але жодна робота для неї - не привід не проявити гостинність.



Катерину Дзед чи просто бабу Катю, надзвичайно світлу і добру жінку з ясними блакитними очима, у рідній Хибалівці поважають і люблять. І не лише через те, що вже увійшла до нечисленної когорти довгожительок, відсвяткувавши в лютому 85-річчя. За своє довге життя жінка бачила всякого - і лихого, і доброго, але зберегла в душі небайдужість до чужої біди та віру в диво. Цікаво, та джерелом цього дива інколи ставала й сама, за що дехто з найближчого оточення дав їй лаконічне прізвисько - «біла відьма».

РАНО ПІШЛА НА ВЛАСНИЙ ХЛІБ

Дитинство було важким та майже безрадісним. Жила сільська родина, в якій виховували трьох дітей, незаможно, весь час у турботах та клопотах. єдиною дитячою розвагою тоді було купання у кар’єрному ставку за селом, бо й м’яч був далеко не в кожного.

Перше горе втрати торкнуло серце маленької Каті, коли їй заледве виповнилося сім - померла мама. Батько недовго був сам, одружившись вдруге, взяв мачуху з донькою - одноліткою.

- Із сестрою ми дружили, - згадує Нау-мівна. - І мачуха була людиною, ніколи не ображала. Поза очі я завжди казала на неї «мама», а ось в очі - язик не повертався...

Двостороннє запалення легень забрало на той світ і батька, змусивши Катерину жити разом зі старшим братом та невісткою. Але постійні знущання, які доводилося терпіти, дуже рано змусили її піти на власний хліб.

Так, у пошуках заробітку, дівчина потрапила до родини тодішнього голови сільради, де й зосталася працювати дояркою та помічницею по господарству.

ЗНЕДОЛЕНА, АЛЕ НЕ ЗЛАМАНА

Саме тут їй судилося вперше відчути радість материнства: у 20 років народила доньку, яку назвала Надією. Але батько дитини - племінник господині - виявився не з відповідальних, відмовляв від пологів, потім просив здати дитину у дитбудинок. Через це молода мати мусила покинути роботу та переїхати. Із такою ж знедоленою односельчанкою вона оселилася у колгоспному курнику, де й працювала.

Так склалося, що випробування в її долі ще тільки починалися. Одного дня страшна пожежа залишила її без даху над головою та ледь не позбавила дитини. Маленьку Надю, що зосталася вдома сама, бо ж мати була на фермі, врятувало диво: односельці знайшли її на печі, біля залишеного каганця, світло якого і помітили в уже щільно задимленому будинку. Але все господарство пішло прахом: згорів будинок, подушилися курчата, угоріло порося.

Довго бідолаха перебивалася різними ночівлями, доки голова колгоспу не дав у її розпорядження колишній телятник. Прибрала, підремонтувала, біля груби наслала піл, щоб тепло було спати, - так і обжилася.

У цьому домі Катя народила вдруге - на світ з’явилася Оксана, якій також судилося зростати безбатченком. Ще за два роки у сестричок з'явився братик.

А ДОМОВИК ПОПЕРЕДЖАВ...

Саме в цей період у житті Катерини На-умівни почали відбуватися перші дива. У той час вона прихистила у себе жінку з дитиною з іншого села - пожаліла, бо знала, як воно бути нікому не потрібною. Галина була непоганою людиною, але вельми таємничою.

Одного дня Катерина почула глухий стукіт у стіні з того боку, де спала Галина. Думала, діти розважаються, але коли вийшла надвір, нікого не побачила. Цей набридливий стукіт почав повторюватися щовечора. Коли ж подумала: ану-ж домовик про щось попереджає?

Від старших людей чула розповіді про домовиків і знала, що їх потрібно частувати, бо будуть капостити. Видерлася на лежня, залишила там горілку і хліб. Коли ж стукіт припинився, про цю історію господиня забула. До одного дня.

Катерина часто лишала семимісячну Ок-санку з Галиною, бо робота на фермі не чекала. Одного вечора, обіймаючи доньку, намацала у її стегні якісь стрижні. Почувши слова лікарів, здригнулася: у дитячих сідницях були швейні голки.

Коли ситуація повторилася, зрозуміла, що це не випадковість. Лиш тоді почала звертати увагу на постійні зникнення хусток, інших речей, продуктів. Вона ніколи нічого не шкодувала для інших, але для чого ж красти, якщо й так нічого не ділила на «моє» і «твоє»?

Тоді й згадалося, що домовик заздалегідь попереджав.

Згодом все вляглося, забулося. Особисте життя налагодилося: прийняла молодшого на 13 років односельця Михайла Дзеда, якого і досі називає «моя симпатія». А вже за два роки у подружжя народилася донька Ірина.

ПРОРОЧІ СНИ

Цю свою особливість Наумівна не вважає чимось надприродним. Проте більшість знакових подій свого життя вона дійсно передбачила у снах.

Перше пророче сновидіння прийшло до неї ще у дитинстві. їй снилися білі гуси, що літали у будинку просто попід стелею. Трьох вона спіймала (пізніше проасоціювала цих гусей із собою, старшим братом та молодшою сестрою). Батько ж спіймав одного, погладив та й відпустив. Наснився цей сон Катерині незадовго до його смерті.

Загибель свого сина жінка також передбачила. їй марився красивий білий коршун, що сідав біля її ніг. Тричі вона його підкидала і тричі він повертався на землю. Так і не злетів птах у небо. За якийсь час Віктор розбився на мотоциклі, врятувати його не змогли.

Коли ж наснилося, що її донька Іра лежить на краю могили, зрозуміла, що життя дитини під загрозою. Тоді вони саме лежали в лікарні. Вдень донька поводилася звично, а вже ввечері того ж дня їй раптово стало зле, почало тіпати, пішла піна з рота. Та, на щастя, все закінчилося так само раптово, як і почалося.

Схожим чином жінка передбачила смерть зятя, а тоді ще й доньки.

- Мабуть, це мені дано від Бога, - задумливо робить висновок Наумівна. - А ось на що мене благословив отець Никифор - я й не знаю. Був у нашому селі батюшка, його називали прозорливим, бо багато знав і бачив. Коли він мене спитав «На що тебе благословити?», я відповіла - «на життя». Його благословення я відчувала завжди, а особливо тепер. Він часто являється мені у снах, пророкує майбутнє. Війну на сході він також передрік.

СИЛА ВІРИ І МОЛИТВИ

За все в житті, яким би воно не було, жінка завдячує Богу і Божій Матері:

- Дякую Господу, що не дав мені зла. Бо ніколи не побореш зло злом, а лише добром та справедливістю.

Саме тому Наумівна ніколи ні на кого не ображається і нічому не заздрить. Часто ходить до церкви і багато молиться. У силу молитви жінка вірить дужче, ніж у власні сили, тому вона їй завжди допомагає.

Цікаво та захоплююче слухати її розповіді про чудодійну силу ікон та святих образів. Особливо, про ікону Божої Матері, тримаючи в руках та молячись до якої, жінка двічі відвернула страшні природні катаклізми від рідного села. Першого разу це була буря, яка наробила страшного лиха в усіх селах нашого району. Вдруге - справжній смерч, який на її очах завернув до озера і, розсіявшись, пішов під воду.

Маючи такий дар, Катерина Наумівна виявилася жінкою дуже скромною. Журналістам довелося довго вмовляти її фотографуватися. Зрештою, довелося робити її тихцем, бо фотографування вважає нічим іншим, ніж вихвалянням.

Сподіваємося, Катерино Наумівно, що Вашу нелегку долю Бог компенсує спокійною, щасливою старістю, миром та благополуччям у родині. Бо Ви заслуговуєте на це, як ніхто.

Районна газета Куликівщини «Поліська правда» №44 (8780) від 4 листопада 2021, Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: