• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Подружжя Білич облаштувало незвичний палісадник


Подружжя Білич облаштувало незвичний палісадник

 

Відомі українознавці та культурологи у своїх працях завжди відмічають, що Україна сторіччями багата на хліб, цукор, нафту, ліс (сьогодні не про тарифи на газ і вирубку лісів). Звісно, ще й на талановитих роботящих людей - це головне українське «золото». Я б додала в цей список ось що.

- Україна багата на неймовірної краси квіти та дерева. І тут все просто - або ж це Господь подарував нам таку красу, або ж - її створили люди.

В кожному українці вже генетично закладено непереборне бажання саджати яблуні та настурції, доглядати їх, як любих діточок. Оці палісадники та квітники, вишневі садочки біля хати, мальви на подвір'ї й чорнобривці, якими обсаджені по два боки стежини на городі, іриси і флокси біля паркана під двором навколо обійстя - це все прадідівське бажання гармонізувати простір, створити красу власними руками, залишити після себе щось особливе на цій землі...

У нашому мікрорайоні на околиці міста наче в маленькому затишному селі - тихо, спокійно, лише зранку бешкетницьки кукурікають півні. Навесні наша Дослідна потопає в бузку, влітку пахне настурціями, восени - айстрами та чорнобривцями. Квітів у нас багато, є вони і під нашою п'ятиповерхівкою. Старожили стверджують, що колись, давно, на місці нашого великого будинку ріс яблуневий сад, і це - зобов'язує до створення краси і затишку.



Мої добрі сусіді з першого поверху подружжя Білич - Наташа та Василь - затяті квітникарі. Ні, вони не розводять квіти на продаж, а висаджують їх для загальної насолоди, прикрашають ними розкішний квітник біля під'їзду під своїми вікнами.

Він радує людей буянням з весни до пізньої осені: кожна квітка - як королева, і для кожного часу вона своя, одна і неповторна. Гладіолуси, лілії, майори, айстри, чорнобривці, біло-рожевий барбарис, жоржини, півонії, китайська троянда і самшит.А як цвів на клумбі весною жасмин, а зараз радує око пахуча лаванда!

Але ж - біля кожної квіточки треба витанцювати, доглянуть її, полити.Та ще й прослідкувати, щоб квіти нахабно не поцупили, не витоптали, не понівечили квітник, бо люди є всякі - створювати не можуть, а руйнувати - з радістю.

За будинком родина Білич має невеликий городчик, і найцікавіше - саме там. Окрім того, що на грядках ростуть огірки, зелень, вони об-лаштували там щось неймовірне і ексклюзивне. Це обгороджений тином палісадник, такий собі оригінальний етнографічний куточок, милий серцю краєвид стародавньої України.

Василь їздив за лозою на болото і власноручно сплів тин, який подружжя прикрасило глечиками і горщиками. А навколо столу (його теж господар зробив своїми руками) - замість табуреток декоративні, зручні і охайні, пеньки.

Наташа висадила квіти - в палісаднику в різні часи царюють настурції, півонії, петунія, гвоздика...І калина там є. На думку Наташі, кожна квітка має свій код, який потрібно уміти розшифрувати, прочитати, зрозуміти, і це надає звичайному буттю смисл.

В їх палісаднику приємно посидіти ввечері з друзями, погомоніти, насолодитися пахощами квітів, заходом сонця. А також - чаю випити зі смачним пирогом. Наташа - гарна кулінарка, пироги та вареники у неї виходять на славу, і вона завжди радо пригощає ними сусідів та друзів. А ще вона знана вишивальниця - її «Таємну вечерю», вишиту хрестиком, хотіли навіть до музею забрати.

Всі, хто йде чи їде повз палісадник, обов'язково зупиняються, щоб помилуватися цим дивовижним куточком, і мріють бути запрошеним на посиденьки в ньому. Мені здається, що ця чудова місцинка з суто українським колоритом схожа на картини Катерини Білокур, і від того відпочивати в ній ще затишніше та приємніше.

Василь та Наташа - люди небайдужі, енергійні: вони дбають про красу і порядок у дворі - висаджують і там тюльпани, хризантеми, традесканції, навіть - ялинки. Василь завжди лагодить вхідні двері до під'їзду, ремонтує замок до них і таке інше.

Наташа говорить, що при будинку склалося маленьке неформальне об'єднання, ініціативна група, до якої входять енергійні жіночки - сусідки Ніна Шешко, Валентина Храпач (Федорівна), Галина Коваленко, Зоя Петруша, Лідія Моренець. Жіночки всі разом займаються ремонтами в під'їзді разом із працівниками ЖЕКу або й без них, висаджують дерева, миють сходи, прибирають у дворі, теж вирощують і доглядають квіти на клумбах, опікуються прибудинковою територією... Наче комітет об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, хоч насправді ніякого ОСББ у нас нема - просто нам пощастило з сусідами.

Наташа згадує, що змалечку жила в селі (це - Понори Талалаївського району) посеред квітів та дерев. У мами на дворищі любисток пахнув, червоніла калина, росли ніжний лілійник, жов-то-горячі настурції - мама ніжно звала їх «черевичками». Мамин лілійник росте там і досі.

Понори були схожі на якесь карпатське село - великі густі соснові ліси навколо (селяни самі його колись саджали). У лісі було багато грибів та ягід, а в ставках - риби. У Василя батьківська хата в Конющині, він навідується туди, щоб доглянути за старим садом, згадати дитинство, пом'янути батьків...

Так, життя вже трішки інше. Згадуємо з Наташею, як у дворі нашого будинку, під вишеньками, за святковим столом просто неба збиралися сусіди, співали пісні. Як святкували Івана Купала у вінках з польових квітів і перекоти-поля, гармошка грала... Багато хто з тих гарних веселих людей відійшов у інші світи, старожил майже немає, а молодь якась інша - у них інтереси не ті, у них своє життя. Вже не чути пісень під вишеньками.



Час, мабуть, такий - складний, неблагополуч-ний, тому поки й не співається, говорить Наташа. Люди втомилися від війни, цього страшного ковіду, від страху за завтрашній день. Але ж потрібно не втрачати віри в майбутнє, сподіватися на краще. Турбуватися одне про одного, про наш двір і будинок. Що ми і робимо. Я вдячна тим жіночкам, моїм сусідкам, які не рахуються з часом, і ми всі дружненько займаємось благоустроєм, разом вирішуємо проблеми спільного існування. Загальна справа, турбота об'єднують людей, роблять життя кращим, допомагають пережити проблеми і труднощі. Аякже, це наш дім, іншого у нас немає. В цьому будинку пройшла вже більша половина життя. Ми повинні жити в чистоті і красі. Квіти квітнуть заради усмішки, заради емоцій, вони віддають людям свою красу, свій спокій і доброту. Біля них почуваєшся молодим і щасливим. Коли цвіте лаванда, хочеться жити...

Джерело: газета «Прилуччина» №37 (15654-15655) від 16 вересня 2021, Лілія Черненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Білич, палісадник, квіти

Добавить в:
 
 


Центр Комплект